Ухвала суду № 56722950, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2016 р. м. Київ К/800/10991/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Карася О.В.,

Рибченка А.О.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Городецький А.Д., Мегединюк І.В., Мінін О.А.,

відповідача Шендрик С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 рокуу справі№2а-2908/11/2670за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна»доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «СіЕйчЕс Україна») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва) від 07 липня 2010 року №00010307/0, від 05 жовтня 2010 року №00010307/1, від 09 грудня 2010 року №00010307/2 та від 25 лютого 2011 року №00010307/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначеного рішення суду, Київським апеляційним адміністративним судом 13 грудня 2012 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2011 року скасовано та позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29 червня 2010 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС складено акт № 21/07-207/35704808 за результатами проведеної невиїзної перевірки ТОВ «СіЕйчЕс Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за березень-вересень 2009 року, лютий 2010 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 40408057,00 грн., за квітень 2009 року на 2626547,00 грн., за травень 2009 року на 2941301,00 грн., за червень 2009 року на 966445,00 грн., за липень 2009 року на 920860,00 грн., за серпень 2009 року на 7755005,00 грн., за вересень 2009 року на 4665053,00 грн., за лютий 2010 року на 122908,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтувались на тому, що в березні - вересні 2009 року та лютому 2010 року сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість була сформована з урахуванням частини від'ємного значення суми, фактично сплаченої отримувачем товарів у попередніх податкових періодах за червень 2008 року - серпень 2009 року, січень 2010 року постачальникам таких товарів, а саме: ФГ «Чевенгур», ПП «Аторзернотрейд-2006», ТОВ «Люкс-2004», ТОВ «Агро-Вєлєс», ТОВ «Вільховське», ТОВ «ТЗК», ТОВ «Лагуна-Агро», ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», ЗАТ «Каргілл», ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», ТОВ «Трейн Укрейн», ЗАТ «Нива», ПП «Навігатор-Агро», ТОВ «Січеславхімсервіс», ТОВ ТВК «Орхідея», ТОВ «Нью Ворлд Грейн Юкрейн», ТОВ «Теко и К», ТОВ «Луг-Економ-Сервіс», ТОВ «Мегакорд-С», ТОВ «Агріка-Терра», ТОВ «Асоціація постачальників обладнання», ТОВ «Гринвуд», ТОВ «Оверком», ТОВ «СВ Агро-Тур», ПП «Венче Інвестментс», ТОВ «Плюс П'ять», ТОВ «ТД «Агросоюз».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 07 липня 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення №0001030700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, у тому числі заявленого до відшкодування на рахунок платника у банку, на 60181595,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 319568,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення - рішення від 05 жовтня 2010 року №0001030700/1, від 09 грудня 2010 року №0001030700/2, від 25 лютого 2011 року №0001030700/3 аналогічного змісту.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав первинних документів та податкових накладних по взаємовідносинам із такими контрагентами як ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», ТОВ «Асоціація постачальників обладнання» та ПП «Венче Інвестментс», порушення щодо яких встановлено в акті перевірки.

Крім того, суди звернули увагу на те, що позивачем не надано пояснень щодо мети придбання та використання у власній господарській діяльності придбаного у підприємств-контрагентів товару та відповідних підтверджуючих документів.

Надані позивачем документи достовірно не підтверджують реальності здійснених операцій та факту використання товарів в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій, зокрема надані документи не дають можливості встановити, з якою метою позивач придбав пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою, та факт того, що позивач продавав нерезидентам за межі митної території України саме той товар, який придбано у вказаних вище контрагентів та саме у тому обсязі, який було придбано.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

При цьому, неможливість проведення зустрічних перевірок продавців, невідображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10, постанові від 31 січня 2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31 січня 2011 року у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що всупереч наведеним рекомендаціям Верховного Суду України суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, не досліджували фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі позивача внаслідок виконання ним укладених угод, обмежившись лише перерахуванням контрагентів позивача та інших суб'єктів по ланцюгу постачання товарів, а також оцінкою даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про стан таких суб'єктів господарювання та повідомленнями про відсутність їх за місцем знаходження.

Так, зазначаючи про ненадання позивачем первинних документів за результатами виконання договірних відносин з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», ТОВ «Асоціація постачальників обладнання» та ПП «Венче Інвестментс», судами не було перевірено факту наявності таких відносин із названими контрагентами.

Поза увагою судів залишилась та обставина, що ПП «Венсе Інвестментс» на період виконання договорів, укладених із позивачем мало іншу назву, а тому податкові накладні та всі первинні документи оформлені названим підприємством під назвою ПП «Агромир-Дон».

Також судами не перевірено достовірність висновків податкового органу про те, що суми податку на додану вартість, заявлені до відшкодування позивачем у березні - вересні 2009 року та у лютому 2010 року, повністю складаються з сум податку на додану вартість, сплачених позивачем названим у акті перевірки контрагентам.

Крім того, судами не досліджено питання, яким чином факт припинення діяльності частини контрагентів позивача шляхом визнання їх банкрутами, вплинуло на правомірність заявлення позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, сплаченої таким суб'єктам господарської діяльності, оскільки сам факт припинення підприємницької діяльності не свідчить про її протиправність.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СіЕйчЕс Україна» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі №2а-2908/11/2670 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: О.В. Карась

А.О. Рибченко