Ухвала суду № 56722939, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/12052/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Михайловська Н.А.,

відповідача Аландаренко Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постановуВінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 рокуу справі822/4812/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рум ЛТД»доДержавної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рум ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Рум ЛТД») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09 вересня 2014 року № 0000311501/2235.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначеного рішення суду, Вінницьким апеляційним адміністративним судом від 19 лютого 2015 року винесено постанову, якою постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у період з 04 по 08 серпня 2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка TOB «РУМ ЛТД» з питань документального підтвердження господарських відносин із TOB «ВТФ «Авіас» за лютий 2014 року в частині формування податкових зобов'язань та TOB «Праус» за квітень 2014 року, TOB «Київ Ліквід Петролеум» за квітень, травень, червень 2014 року, TOB «Талис Плюс» за період з 01 листопада 2013 року по 30 серпня 2014 року, ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» за лютий 2014 року, TOB «Барилит Плюс» за травень 2014 року, TOB «Стронг Групп» за червень 2014 року в частині формування податкового кредиту, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки 22 серпня 2014 року складено акт №3546/15-01/37098319, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижений ПДВ в загальній сумі 15094827 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 09 вересня 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення №0000311501/2235, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22642240 грн., у тому числі 15094827 грн. за основним платежем та 7547413 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Рум ЛТД», суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, надані позивачем, не доводять факту проведення господарських операцій з досліджуваними у даній справі контрагентами-суб'єктами господарювання, а тому ДПІ у м. Хмельницькому правомірно прийняло оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість стало встановлення відповідачем відсутності у переліку постачальників TOB «ПРАУС», TOB «БАРИЛИТ ПЛЮС», TOB «ТАЛИС ПЛЮС» виробника нафтопродуктів ПАТ «Укртатнафта», таким чином податковим органом зроблено висновок, що дані постачальники є лише одними із посередників у ланці постачання ПММ на адресу TOB «Рум ЛТД».

Крім цього, до перевірки не представлено жодного документа, який би засвідчував наявність на вищевказаних резервуарах відповідної кількості товару, що належить на праві власності TOB «БАРИЛИТ ПЛЮС», TOB «ПРАУС», TOB «ТАЛИС ПЛЮС», який передавався даними суб 'єктами господарювання TOB «РУМ ЛТД» на дату такої передачі чи на дату підписання специфікації, згідно якої був переданий такий товар. Також позивачем під час проведення перевірки не надано, а перевіряючими не виявлено Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю (форма N 5-НП).

Саме відсутність зазначених документів і стала підставою для висновку податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених названим контрагентам за результатами виконання укладених з ними договорів.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження реального виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «ПРАУС», ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС», ТОВ «ТАЛИС ПЛЮС», ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» надано копії відповідних договорів, акти приймання - передачі нафтопродуктів, сертифікати відповідності.

На спростування твердження податкового органу про відсутність у позивача документів, які б підтверджували факт передачі придбаних ним нафтопродуктів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги лист ПАТ «Дніпронафтопродукт» №10/1512/01 від 15 грудня 2014 року.

Зі змісту зазначеного документа вбачається, що згідно з укладеними договорами зберігання ПАТ «Дніпронафтопродукт» надавало для ТОВ «Праус», ТОВ «Бариліт Плюс», ТОВ «Талис Плюс» послуги зберігання нафтопродуктів. Відповідно до умов укладених договорів видача нафтопродуктів для ТОВ «Рум ЛТД» відбувалась за письмовими розпорядженнями ТОВ «Праус», ТОВ «Бариліт Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» з нафтобаз розташованих в смт. Дунаївці Дунаєвецького району, вул. Гагаріна, 26 та в смт. Клевань, вул. Мелещука, 8, Рівненського району. Вказаними письмовими розпорядженнями ТОВ «Праус» та ТОВ «Бариліт Плюс», ТОВ «Талис Плюс» повідомляли ПАТ «Дніпронафтопродукт» про перехід права власності на нафтопродукти передані ними на зберігання до ТОВ «Рум ЛТД».

Крім того, відповідно до укладених договорів з ТОВ «ТК-Сантана» № 3236 від 01 лютого 2013 року та з ТОВ «Гед Вілс» № 3235 від 01 лютого 2013 року про надання послуг, вказані підприємства надають для ПАТ «Дніпронафтопродукт» послуги з приймання, розміщення та відпуску нафтопродуктів (прийняті ПАТ «Дніпронафтопродукт» на зберігання) на вищезгаданих нафтобазах власними силами та засобами. За вказаними договорами ТОВ «ТК-САНТАНА» на нафтобазі в смт. Дунаївці, а ТОВ «Гед Вілс» на нафтобазі в смт. Клевань розміщували для ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродукти та за розпорядженнями підприємства відвантажували їх.

Також ТОВ «ТК-Сантана» та ТОВ «Гед Вілс», у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань згідно вищезазначених договорів про надання послуг, мали статус - вантажовідправників в розумінні пункту 11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363. Згідно із договорами, що укладені з поклажодавцями - ТОВ «Праус» № 3674 від 01 серпня 2013 року, ТОВ «Бариліт Плюс» № 4027 від 30 квітня 2014 pоку, ТОВ «Талис Плюс» № 4130 від 30 травня 2014 pоку, а також з ТОВ «Рум ЛТД» №1409/10-9 віл 14 вересня 2010 pоку, ПАТ «Дніпронафтопродукт», як зберігач, мав право приймати від вказаних підприємств на зберігання та видавати зі зберігання нафтопродукти, в тому числі на складах третіх осіб, з якими підприємство має відповідні договірні відносини.

При цьому, місцем отримання нафтопродуктів зі зберігання можуть бути будь-які нафтобази ПАТ «Дніпронафтопродукт», які перебувають у користуванні підприємства на умовах оренди чи на умовах інших цивільно-правових договорів, та може бути відмінним від місця передачі нафтопродуктів на зберігання з ціллю мінімізації транспортних витрат контрагентів та за їх безпосереднім побажанням.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на різницю у вартості нафтопродуктів, які придбавались позивачем у названих контрагентів та у вартості, визначеній виробниками таких нафтопродуктів, оскільки податковим органом не надано доказів на підтвердження економічної недоцільності укладення таких договорів, а також доказів, які б підтверджували факт реалізації придбаних нафтопродуктів за цінами, нижчими за ціну їх придбання.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі №822/4812/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна