Ухвала суду № 56722932, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/62416/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 рокуу справі№826/3062/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техенерготрейд»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техенерготрейд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Техенерготрейд») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29 жовтня 2013 року №0019150226.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 19 листопада 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ТОВ «Техенерготрейд» бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів: за липень - грудень 2011 року, січень - липень 2012 року.

За результатами перевірки 07 жовтня 2013 року складно акт №59/2659/1502-27, в якому зафіксовано встановлені під час перевірки порушення пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Техенерготрейд» завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 664903 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 29 жовтня 2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0019150226, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 831135,50 грн., з яких 664903,00 грн. - за основним платежем, 166232,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем до складу відємного значення з податку на додану вартість поточного місяця були включені суми податку, фактично сплачені у наступному місяці.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зауважили, що висновки податкового органу про допущення позивачем порушень вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України зроблені без врахування поданих позивачем уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з податку на додану вартість.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України). Саме нормами зазначеної статті регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

У відповідній редакції наведений пункт набув чинності з 01 липня 2012 року, тобто на час подання платником уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з податку на додану вартість, якими відповідні суми залишку від'ємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з рядка 24 були перенесені в рядок 23.2 «Сума що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів».

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на пункт 200.4 статті 200 ПК України у редакції, яка діяла до 01 липня 2012 року та передбачала можливість заявлення до бюджетного відшкодування суми від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Колегія суддів такі посилання відповідача до уваги не приймає, оскільки зміни, внесені до пункту 200.4 статті 200 ПК України поліпшили становище платника, а тому в силу положень статті 58 Конституції України можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до їх прийняття.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року у справі №826/3062/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна