Ухвала суду № 56722803, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/14050/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року

у справі № 804/2215/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХайдельбергГраніт Україна"

до Криворізької центральної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "АКТІС ГРУП"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХайдельбергГраніт Україна" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКТІС ГРУП" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004062201 від 27 грудня 2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних податкових періодів по податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року при формуванні від'ємного значення з податку на додану вартість за: грудень 2010 р., березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, грудень 2011 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року, січень 2013 року, лютий 2013 року. За результатами перевірки складено акт №1013/22-01/36877177 від 11 грудня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 193.1 ст. 193, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за вересень 2013 року на 2653246,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0004062201 від 27 грудня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2653246,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15)

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 вересня 2012 року позивачем та ТОВ "АКТІС ГРУП" укладено контракт №07/09 на поставку обладнання. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, специфікації, видаткову накладну, платіжні доручення.

Використання придбаного обладнання у власній господарській діяльності підтверджується: прибутковими ордерами, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, актами введення в експлуатацію, договором оренди приміщення з додатками.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність доказів транспортування та отримання придбаного товару. Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено самим відповідачем в касаційній скарзі, транспортування придбаного товару здійснювалось контрагентом позивача, а вартість відповідних послуг включена до ціни товару.

Також, 10 грудня 2012 року між позивачем та ТОВ "АКТІС ГРУП" (продавець) укладено контракт №95/ВН, згідно з яким контрагент зобов'язався надати позивачу послуги з доставки обладнання. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому-передачі товару, акти прийому-передачі послуг, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Як на доказ безтоварності укладеного правочину, в касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними правочином.

Колегія суддів до уваги такі доводи касаційної скарги не бере, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 804/2215/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна