Ухвала суду № 56722766, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2016 р. м. Київ К/800/51392/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Рибченка А.О. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Житня С.О., Музичук В.В.,відповідача:Чохела Т.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року

у справі № 804/8912/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Марганецький рудоремонтний завод" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001092201 від 06 липня 2015 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Вільхова» за період з 01 березня 2015 року по 30 квітня 2015 року. За наслідками перевірки складено акт № 512/221/05448389 від 24 червня 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 449970,00 грн., у тому числі за березень 2015 року - на 101970,00 грн., за квітень 2015 року - на 348000,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Вільхова».

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001092201 від 06 липня 2015 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 674955,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими позивачем первинними документами повністю підтверджується реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Вільхова».

Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції. Підтримуючи позицію відповідача, суд зазначив, що позивачем не надано сертифікати якості на придбану продукцію, а надані товарно-транспортні накладні містять ряд недоліків. Зазначене в сукупності, на думку суду апеляційної інстанції та відповідача, свідчить про безтоварність укладеного позивачем з ТОВ «Вільхова» правочину.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Вільхова» укладено договір поставки від 01 грудня 2014 року №011214. На підтвердження реального виконання умов вказаного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, прибуткові ордери, рахунки-фактури, сертифікати якості, докази оплати.

Транспортування придбаного товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Придбаний у контрагента товар використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується вимогами на списання у виробництво, а також договорами, укладеними позивачем з ТОВ ВКФ «Роллекс ЛТД», та відповідними первинними документами, які належним чином досліджено судом першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано сертифікатів якості на придбаний товар. При цьому, далі за текстом оскаржуваного рішення апеляційний суд вказує на окремі неточності в наданих позивачем сертифікатах якості.

Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про те, що сертифікати якості визначають лише окремі якісні характеристики придбаного підприємством товару, а тому ненадання таких документів або надання їх з дефектами, не є беззаперечним доказом відсутності реального виконання господарських операцій та підставою для висновку про безтоварність укладеного правочину за умови підтвердження його реальності сукупністю інших первинних документів.

Апеляційний суд в оскаржуваному рішенні також посилався на те, що ТОВ «Вільхова» податковий кредит з податку на додану вартість у березні 2015 року сформовано лише на суму - 535 грн. по контрагенту ТОВ «ЕМКО». У квітні 2015 року податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «Вільхова» не подавалась. Крім того, ТОВ «Вільхова» має основний вид діяльності «НЕСПЕЦIАЛIЗОВАНА ОПТОВА ТОРГIВЛЯ» та на момент проведення перевірки має стан 9 - «НАПРАВЛЕНО ПОВIДОМЛЕННЯ ПРО ВIДСУТНIСТЬ ЗА МIСЦЕЗНАХОДЖЕННЯМ».

Колегія суддів не погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, порушення контрагентом вимог законодавства не може спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, а також помилковість висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі № 804/8912/15 скасувати.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі № 804/8912/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна