Ухвала суду № 56722755, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/13036/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року

у справі № 821/438/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2013 року № 0004221702, № 0004231702, від 08 лютого 2014 року № 0000711702, в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 3740,00 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 28 серпня 2013 року № 582/21-03-17-02/2500100736.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на 765209,00 грн.; п. 201.2, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 991139,00 грн.; п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637 в частині не виконання щоденного друку фіскальних звітних чеків та ведення книги обліку розрахункових операцій.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2013 року: № 0004221702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 1147813,56 грн., у тому числі за основним платежем - на 765209,04 грн., за штрафними санкціями - на 382604,52 грн.; № 0004231702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1407068,50 грн., у тому числі за основним платежем - на 991139,00 грн., за штрафними санкціями - на 416029,50 грн.; від 08 лютого 2014 року № 0000711702, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 6235,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Приписами п.138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори купівлі-продажу харчових продуктів з: ПП "М'ясо Херсонщини", ТОВ "Вєлєна В", ПП "МКС-Юг", ПП "Вікойл", ТОВ "ВЛ-ТЕО"; договір про надання послуг з ПП "Трейд Груп Сервіс"; договір № 1/1/11 від 01 січня 2011 року оренди ізотермічного контейнера вантажного автомобіля ISUZU. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення. Придбана м'ясна продукція оприбуткована позивачем, що підтверджується Журналом реєстрації вхідного контролю м'ясної сировини та її вет.сан.експертиза.

Перевезення придбаного товару здійснювалось власним автотранспортом позивача, наявність якого встановлена судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність у вищезгаданих контрагентів позивача виробничих та трудових ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними правочинами.

Колегія суддів такі доводи відповідача до уваги не бере, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори про надання маркетингових, мерчендайзингових, рекламних, інформаційно-консультаційних послуг, а також послуг з передпродажної підготовки товарів з: ТОВ "Торговий оптовий дом-02", ПП "Таврія-І", ДП "ГАРАНТІЯ-МАРКЕТ", ЗАТ "Ритейлінгова компанія Євротек", ПП "Таврія-В", ТОВ "ЕКО", ТОВ "Продмаркет 2012", ДП "Терра-Трейд", ТОВ "Край-2", ТОВ "СЛАДКАЯ ЖИЗНЬ", ТОВ "Новус Україна", ДП "Мережа Трейд", ДП "Сеть-Маркет", ДП "Маркет-Плазо", ТОВ "Фоззі-Фуд", ТОВ "Адвентіс", ПП "Тавлія+", ТОВ "АЛНАИР", ТОВ "ОРБІТРЕЙД. На підтвердження реальності здійснених господарських відносин позивачем надано: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем не доведено використання придбаних послуг у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідні договори укладені позивачем з метою просування його продукції у торгівельних мережах.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними та повністю спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2014 року № 0000711702 (загальна сума - 6235,00 грн.) в частині накладення штрафних санкцій у сумі 3740,00 грн.

Відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення позивачу нараховано: за порушення вимог п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" - у сумі 4080 грн.; п.2.6 розд.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті - у сумі 2155 грн.

При цьому, позивач не оскаржує штрафну санкцію у розмірі 2155,00 грн., яку застосовано за порушення п.2.6 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, а не погоджується з розміром застосованих штрафних санкцій у сумі 4080,00 грн. за порушення п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". На думку позивача, відповідач повинен був застосувати штрафну санкцію не за кожен факт нероздрукування фіскальних звітних чеків, а лише одну штрафну санкцію у розмірі 340,00 грн.

Із такою позицією позивача погодились суди попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (надалі - Закон № 265/95-ВР), суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Пунктом 4 статті 17 вказаного Закону передбачено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання.

Тобто, за вчинення порушень передбачених пунктом 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідач може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в книзі ОРО. Зазначена позиція колегії суддів також збігається із висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постанові від 20 жовтня 2015 року у справі 2-а-1870/909/11.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій законно та обґрунтовано скасовано податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2014 року № 0000711702 в частині накладення на позивача штрафних санкцій у сумі 3740,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року у справі № 821/438/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна