Ухвала суду № 56722555, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Київ К/800/50586/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про зобов'язання постановки на чергу для отримання компенсації за будинок.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, позов задоволено: зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації поставити позивача на чергу для виплати грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 78 210 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В запереченнях позивач просила залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач отримала у спадщину домоволодіння АДРЕСА_1, яке відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи, затвердженого постановою КМ України № 106 від 23 липня 1991 року та розпорядженням КМ України №17 від 12 січня 1993 року, і відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення, що вбачається з копії рішення Лугинського районного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 286/828/13-ц, копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 14731918 від 16 грудня 2013 року.

Домоволодіння позивач здала на баланс Повчанської сільської ради, що підтверджується копією акту прийому-передачі житлового будинку від 19 грудня 2014 року.

Відповідно до довідки-характеристики Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації № 80 від 09 грудня 2014 року вартість будинку становить 78 210 грн.

Будинок прийнято на виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопад 2014 року, ухваленого за наслідками перегляду рішення у справі за позовом позивача до Повчанської сільської ради Лугинського району Житомирської області про зобов'язання прийняти на баланс сільської ради домоволодіння.

Житомирський апеляційний адміністративний суд у рішенні від 12 листопад 2014 року зазначив, що спадкоємець на законних підставах отримала у власність нерухоме майно, яке знаходиться на території радіоактивного забруднення, так як вона не може в повній мірі скористатися своїм правом власності на це майно в зв'язку з обмеженнями, які існують на забрудненій території, тому держава зобов'язана компенсувати вартість такого майна, що передбачено ст. 35 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В листі від 20 січня 2015 року № С-229/14 відповідач, посилаючись на зміни до деяких законодавчих актів України, а саме, що відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України від 18 листопад 2009 року № 1243 «Про затвердження порядку виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивної території», вказав, що виплата компенсації за втрачене нерухоме майно спадкоємцям не передбачена.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася з цим позовом.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позову.

Колегія суддів погоджується з висновком судів.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 6 ст. 4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" населення, яке проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, підлягає обов'язковому відселенню.

Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об'єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров'я самостійно приймати рішення про подальше проживання на цій території чи відселення.

Громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 35 вказаного вище Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) компенсація громадянам за втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням відповідно до статті 4 цього Закону майно включає, зокрема, грошову компенсацію у повному розмірі за цінами, встановленими на момент звернення щодо неї, громадянам, які не проживали на територіях радіоактивного забруднення, але одержали у спадщину майно (жилі, дачні, садові будинки, гаражі, господарські будівлі та споруди), яке не може бути перевезено із зазначених територій.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" виключено п. 6 ч. 1 ст. 35 ЗУ „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року п. 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнаний таким, що не відповідає Конституції України.

Законами України Про Державний бюджет України на наступні роки, в тому числі і на 2014 рік, будь-які обмеження щодо застосування даної норми не встановлювалися.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова норма закріплена в п. 6 ч. 1 ст. 35 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відтак відмова відповідача, викладена у листі від 20 січня 2015 року № С-229/14, є протиправною.

Перевіряючи правильність заявленої вимоги, судам необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про достатність правових підстав задовольнити позов про зобов'язання постановки на чергу для отримання компенсації за будинок.

Оскільки під час вирішення спору суди правильно застосували норми процесуального та матеріального права, то скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: