Постанова № 56722259, 15.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року справа №810/79/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Гай А.В.;

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1;

представників відповідача - Кондратюка Д.А.; Іващенка С.А.; Шиленка М.В.; Дорошенка М.М.; Шевчук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_7

до Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича, прокурора Київської області Бондаренка Євгена Вікторовича, начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Трояна Вадима Анатолійовича, начальника Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Падюка Івана Григоровича

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_7 з вимогами до Генерального прокурора України Шокіна В.М., прокурора Київської області Бондаренка Є.В., начальника Головного управління національної поліції в Київській області Трояна В.А., начальника Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області Падюка І.Г. про визнання протиправною їхньої бездіяльності, що виявилася у не вирішенні його заяви від 21.11.2015 р. про притягнення до відповідальності у вигляді звільнення з органів прокуратури прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, а також слідчого Ірпінського відділу поліції ОСОБА_11 та зобов'язання відповідачів вирішити таку заяву.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала з підстав, викладених у його мотивувальній частині, додатково зазначила, що на протязі тривалого часу - майже 6 років, не розслідується злочин, вчинений експертом ОСОБА_12 Це відбувається виключно з вини посадових осіб правоохоронних органів- слідчих міліції, а тепер вже поліції Ірпінського відділу Київської області та працівників прокуратури. Незважаючи на те, що бездіяльність працівників органу досудового розслідування встановлена трьома рішеннями судів та визнана протиправною ні прокуратура, в особі її працівників, ні міліція (поліція) до цих пір не вживають належних заходів для своєчасного здійснення досудового розслідування, у зв?язку з чим позивач був змушений звернутися до відповідачів із заявою про притягнення винних у зволіканні розслідування осіб до дисциплінарної відповідальності. Проте, ні один із суб?єктів владних повноважень -відповідачів, в частині заявлених ним вимог, його звернення не розглянув, всі надали «відписки», які не стосуються питання, порушеного ОСОБА_7 у заяві від 21.11.2015 р., що і стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Представник Генерального прокурора України позов не визнав та у судовому засіданні пояснив, що Генеральним прокурором звернення позивача було скероване за територіальним принципом до прокуратури Київської області, вважає, що Генеральний прокурор при цьому діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

Прокурор Київської області Бондаренко Є.В. надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що він не є належним відповідачем у даній справі, так як будь-яких рішень чи владних повноважень особисто з приводу розгляду заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_13 від 21.11.2015 р., не приймав.

Представник прокурора Київської області у судовому засіданні пояснив, що на виконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 09.11.2015 р., слідчого Ірпінського МВ ГУ НП в Київській області ОСОБА_11 було відведено від досудового розслідування, а здійснення подальшого досудового розслідування доручено слідчому Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_14, яким винесено постанову про визнання ОСОБА_7 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні. З метою активізації досудового розслідування, в порядку ст.36 КПК України, прокуратурою надані ґрунтовні вказівки, отже підстав для вжиття заходів прокурорського реагування на момент розгляду звернення позивача 21.11.2015 р., не встановлено. За результатами розгляду заяви ОСОБА_15 останньому, заступником прокурора Київської області, 23.12.2015 р. за №04/2-9421 вих.15, надано ґрунтовну відповідь. Вважає, що звернення позивача розглянуто у спосіб та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Представник начальника Головного управління Національної поліції України в Київській області позов не визнав, пояснив, що заява позивача була своєчасно розглянута, за наслідками розгляду надана відповідь від 22.01.2016 р. №24/67-К.94, якою повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває. Додатково вказав, що оскільки Національна поліція не є правонаступником міліції, у начальника ГУ НП України в Київській області Трояна В.А. були відсутні підстави для притягнення ОСОБА_11 до відповідальності, позаяк слідчий допустив порушення у статусі працівника міліції.

Представник начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області пояснила, що позивачу в січні 2016 р. була надана відповідь за №24/67-К94, з якої вбачається, що заява позивача приєднана до матеріалів провадження №42013100040000106. Щодо звільнення із органів поліції слідчого ОСОБА_11, підтримала позицію представника начальника ГУ НП в Київській області.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини у справі, із наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення заявлених позивачем вимог, з огляду на наступне:

судом встановлено, що 07.02.2010 р., 06.09.2010 р., 29.11.2010 р. позивачем та ОСОБА_13 до прокурора м. Ірпеня Київської області були подані заяви в порядку ст.ст.94-95,97 КПК України (в редакції 1960 р.) про вчинення злочину експертом ОСОБА_12 (фальсифікація судово-медичних висновків щодо обсягу, характеру та ступіні тяжкості тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_7 17.02.2008 р. міліціонерами Ірпінського МВ ГУ МВС України у Київській області).

З лютого 2010 р. перевірка дій експерта ОСОБА_12 проводилась в прокуратурі м. Ірпеня Київської області, де внаслідок протизаконних дій посадових осіб цієї установи було прийнято 4 постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. В подальшому всі постанови скасовані як незаконні. Остання із них, від 22.06.2012 р., скасована ухвалою апеляційного суду Київської області від 08.02.2013 р. з направленням матеріалів до прокуратури Київської області для проведення додаткової перевірки.

Проте, незважаючи на рішення суду, в якому було визначено орган проведення перевірки- прокуратура Київської області, матеріали заяви ОСОБА_7 були знову направлені прокуратурою Київської області до прокуратури м. Ірпеня, слідчим якої, 18.03.2013 р., до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч.1 ст.384 КК України відносно експерта ОСОБА_12 Кримінальне провадження №42013100040000106 в цей же день перенаправлене до Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області для проведення досудового розслідування.

Після скасування 08.02.2013 р. постанови від 22.06.2012 р. про відмову в порушенні кримінальної справи, досудове розслідування кримінального правопорушення, скоєного експертом ОСОБА_12, взагалі не проводилось, що було встановлено, зокрема, і ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 09.11.2015 р. у справі №367/6370/15-к.

З березня 2013 р. по жовтень 2014 р. кримінальне провадження №42013100040000106 перебувало у слідчого Ірпінського МВ ГУ МВС України ОСОБА_16, який за тривалий час не вчинив жодної слідчої дії, у зв'язку з чим до нього були застосовані заходи дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади.

В жовтні 2014 р., кримінальне провадження №42013100040000106 було передано для проведення досудового розслідування слідчому Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11, за період знаходження справи у якого здійснювалась активна протидія у розслідуванні: із матеріалів справи зникла велика кількість документів, безпідставно були вилучені документи, що стосувались події правопорушення та обставин його вчинення, замість них з'явились інші, щодо захищених персональних даних особи ОСОБА_12 і, невідомо з яких підстав, приєднаних до матеріалів кримінального провадження, оскільки такі документи не мали ніякого відношення до правопорушення, а ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2014 р. в частині залучення ОСОБА_7 у якості потерпілого слідчим ОСОБА_11 зухвало проігнорована, що призвело до порушення ст.ст. 55-56 КПК України, права ОСОБА_7 знехтувані (обставини встановлені рішенням суду від 09.11.2015 р.).

Таким чином, протиправною бездіяльністю та діями слідчого Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11, які мають ознаки кримінального правопорушення, фактично свідомо укривалися протизаконні дії експерта ОСОБА_12, вчинені нею ще в лютому 2008 р. (обставини встановлені рішенням суду від 09.11.2015 р.).

Дані факти були встановлені судовими рішенням, в тому числі і ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 09.11.2015 р., які набрали законної сили.

Кримінальне провадження №42013100040000106 від 18.03.2013 р. перебувало в СВ Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області з січня 2015 р., для здійснення процесуального керівництва за ним було призначено групу прокурорів у складі ОСОБА_17, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, що підтверджено листом в.о. прокурора м. Ірпеня Київської області старшого радника юстиції ОСОБА_27 від 14.09.2015 р. №62-5603 вих.15.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2014 р. у справі №367/6599/14-к було визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області і прокурора прокуратури м. Ірпеня Київської області щодо не вирішення заяви про залучення ОСОБА_7 у якості потерпілого в кримінальному провадженні №42013100040000106, зобов'язано слідчого Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області вирішити заяву ОСОБА_7 від 16.09.2014 р.

Згідно висновків загального місцевого суду останнім процесуальним документом станом на 09.11.2015 р. був протокол допиту ОСОБА_12 у якості свідка від липня 2014 р.

З моменту визначення по вказаному кримінальному провадженню слідчого ОСОБА_11, а саме з січня 2015 р., ні єдина процесуальна дія по справі вчинена не була, що визнано і самим слідчим при допиті його у судовому засіданні в Ірпінському міському суді Київської області. Свою протиправну бездіяльність останній пояснив тим, що, як на його думку, ухвала Ірпінського міського суду від 21.11.2014 р. його не стосувалась, а відтак і не була виконана. Такі пояснення судом відкинуті та розцінені як спосіб уникнення відповідальності за службову недбалість з урахуванням того, що з січня 2015 р. по листопад 2015 р. ним особисто не проводилось будь-яких слідчих дій, хоча в ухвалі суду від 21.11.2014 р. чітко встановлений обов'язок слідчого, безвідносно до особистості, розглянути та вирішити заяву ОСОБА_7 від 16.09.2014 р., та визнана протиправною бездіяльність органу досудового розслідування щодо не вжиття, бодай, хоч яких-небудь процесуальних заходів для вирішення заяви позивача з приводу залучення його потерпілим до участі у справі.

Отже, слідчим ОСОБА_11 ухвала суду виконана не була, питання про залучення ОСОБА_7 у якості потерпілого не вирішено, по справі допущена безпідставна та нічим невиправдана тяганина та недбалість.

Факт порушення прав ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №42013100040000106 діями та бездіяльністю слідчого ОСОБА_11 та бездіяльністю прокурорів встановлений як рішенням Ірпінського міського суду, так і ухвалою апеляційною суду Київської області від 08.02.2013 р., які набули законної сили, також судом був встановлений факт упередженості слідчого ОСОБА_11 при розслідуванні справи №42013100040000106.

Все вищевказане відбувалось при наявності 10 процесуальних керівників-прокурорів прокуратури м.Ірпеня Київської області.

Наразі кримінальне провадження №42013100040000106 перебуває в прокуратурі м. Ірпеня, досудове розслідування гальмується.

Ураховуючи системне, тобто як регіональної, так і місцевої прокуратур, саботування покладених на них законом обов?язків та відверте ігнорування рішень судів, позивач, 21.11.2015 р., звернувся із заявою про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та слідчого Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11 до Генерального прокурора України, прокурора Київської області, начальника ГУ МВС України в Київській області та начальника Ірпінського відділу ГУ МВС України в Київській області відповідно.

Листом прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення О.Шеченко від 30.11.2015 р. за №04/213-р-15 позивача було повідомлено про направлення його заяви до прокуратури Київської області.

Листом заступника прокурора Київської області О. Колесник від 23.12.2015 р. №04/2-9421 вих.15 ОСОБА_7 повідомлено про заміну слідчого у кримінальному провадженні на ОСОБА_14 та залучення позивача у якості потерпілого, роз?яснено його право на звернення до суду в порядку ст.ст.303-306 КПК України.

Листом заступника начальника ГУ Національної поліції в Київській області О.Осіпова від 22.01.2016 р. за №24/67-К.94 ОСОБА_1 (не позивачу) повідомлено про вжиття заходів для швидкого та повного дослідження обставин у справі.

Листом начальника відділу поліції Падюка І. від 10.12.2015 р. №К-46 позивача повідомлено про приєднання його заяви до кримінального провадження №42013100040000106.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами суд зазначає таке:

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Приєднавшись до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Україна взяла на себе зобов'язання щодо імплементації цього документа в національне законодавство. Особливістю цієї Конвенції є встановлення механізму міжнародного контролю, найважливішим елементом якого є діяльність Європейського суду з прав людини.

Пунктом 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі "Михалкова та інші проти України" розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "держава зобов'язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", що опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути inter alia, ретельним, безстороннім і сумлінним (справа "МакКанн та інші проти Сполученого Королівства", пункти 161-163 рішення у справі "Кая проти Туреччини" (Kaya v. Turkey), від 19 лютого 1998 року, пункт 105, Reports of Judgments and Decisions 1998-I,). Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання європейського стандарту у розслідуванні справи".

"За загальним правилом необхідно щоб особи, які відповідальні за розслідування і здійснюють його, були незалежними від тих, хто причетний до відповідних подій (див., наприклад, рішення у справах "Ґулеч проти Туреччини" (Gulec v. Turkey), пункти 81-82, Reports 1998-IV, та "Оґур проти Туреччини" (Ogur v.Turkey, заява N 21594/93, пункти 91-92, ECHR 1999-III). Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання.

"Органи державної влади "Справа Михалкова та інші проти України" повинні були вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців, доказів експертиз і, в разі потреби, висновків які надають повну і точну інформацію про тілесні ушкодження, а також результати об'єктивного аналізу медичних висновків".

Таким чином, рішення Європейського суду з прав людини встановлює конкретні стандарти для проведення досудового розслідування, які повинні виконуватися всіма органами досудового розслідування, на які мають орієнтуватися працівники прокуратури при здійсненні ними процесуального керівництва. Такі стандарти у кримінальному провадженні

№42013100040000106 взагалі відсутні.

Ураховуючи положення ст. 3 Конституції, зміст діяльності органів прокуратури, як державного органу, рівно як і поліції, з урахуванням приписів Основного закону, має складати захист прав, свобод та інтересів громадянина, убезпечення його від негативних наслідків протиправних дій та рішень будь-яких суб'єктів владних повноважень, незалежно від особи суб'єкта посягання.

Проте, судами різних інстанцій та юрисдикцій було встановлено грубе та невиправдане порушення прав та основоположних свобод людини та громадянина як працівниками прокуратури, так і працівниками поліції, про що зазначено вище.

За новими положеннями КПК прокурор має керувати діями органу досудового розслідування щодо проведення певних процесуальних або слідчих дій, брати участь у проведенні будь-якої процесуальної, слідчої дії або безпосередньо проводити їх. За правилами Кодексу дізнавач і слідчий перебувають у залежності від керівника органу досудового розслідування-прокурора, який зобов'язаний здійснювати різні форми контролю (нагляду) за їхньою процесуальною діяльністю. Для ефективного виконання покладеного на прокурора обов'язку законодавець запровадив у кримінальний процес принципи "незмінності прокурора" і його "самостійності"- частини 1 і 2 ст. 36, ч. 2 ст. 37 КПК України. На зміну колишнього епізодичного, вибіркового прокурорського нагляду за досудовим розслідуванням, новим КПК встановлено безперервне процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, що включає не тільки нагляд за законністю, а й організацію процесу досудового розслідування, а в подальшому, за необхідності, і участь прокурора на стадіях перегляду судових рішень

Отже, фігура прокурора на стадії досудового розслідування є ключовим владним суб'єктом, а відтак на нього і саме на нього, в першу чергу, покладається відповідальність за своєчасне та ефективне здійснення розслідування у справі.

У даному випадку, кримінальне провадження №42013100040000106 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.384 КК України, тобто не складного за своєю сутністю, не розслідувалось на протязі 3 років.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів вирішено Законом України «Про звернення громадян». Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) громадян та повідомити про результати розгляду.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч.1 ст.3 Закону України №393/96-ВР). Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені в межах Закону №393/96-ВР, належать такі: у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод.

Частиною 1 ст.15 вищевказаного Закону передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

За приписами ч.3 ст.15 цього ж Закону відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

У Законі України „Про звернення громадян" чітко підкреслено статтею 7 „заборона направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії та рішення яких оскаржуються".

Статтею 122 Конституції України встановлено, що прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України. Він призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

З наведеного випливає, що Генеральний прокурор є найвищою посадовою особою в єдиній системі органів прокуратури, очолює її роботу. Це передбачає передусім організацію та контроль за діяльністю підпорядкованих прокуратур, а також відповідальність перед державою за діяльність органів прокуратури як єдиної централізованої системи.

Пропозиції, заяви, скарги з питань, вирішення яких не входить до повноважень даного органу, не пізніше як у п'ятиденний термін надсилаються за належністю, про що обов'язково повідомляється заявник.

Згідно розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» останній набрав чинності з 15 липня 2015 року, крім статтей 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року, де ст.44-50 передбачають дисциплінарну відповідальність прокурорів.

Наразі є чинним та діє Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою ВРУ 06.11.1991 р. №1796-XII з наступними змінами та доповненнями.

Так, статтею 1 Статуту встановлено, що важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Статтею 9 Статуту передбачено, що однією із форм дисциплінарного стягнення є звільнення прокурора із займаної посади. Частиною 1 ст.10 Статуту Генеральному прокурору України надано право на застосування такого стягнення в повному обсязі.

Абзацом 3 ст.10 Статуту право на застосування такого стягнення як звільнення прокурорів надано і прокурору Київської області.

Частиною 1 ст.11 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Системно проаналізувавши норми чинного законодавства, які регламентують діяльність відповідачів- Генерального прокурора України та прокурора Київської області, суд приходить до висновку, що до повноважень останніх належить розгляд та вирішення питання про притягнення підзвітних прокурорів до дисциплінарної відповідальності, у тому числі, і шляхом звільнення із займаної посади. Вказаному рішенню має передувати, у разі необхідності, отримання пояснень від особи, яка вчинила порушення або проведення службової перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до компетенції саме Генерального прокурора та прокурора Київської області належить вирішення питання про притягнення до відповідальності прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, яке було поставлене позивачем на вирішення в заяві від 21.11.2015 р.

При цьому, відповідь на звернення ОСОБА_7, з урахуванням положень ч.3 ст.15 Закону України «Про звернення громадян», має надавати орган, який отримав ці заяви, тобто Генеральний прокурор України та прокурор Київської області.

Отже, у даному випадку відповідь щодо розгляду та вирішення питання про притягнення прокурорів -процесуальних керівників у кримінальному провадженні №42013100040000106 до дисциплінарної відповідальності повинні були надати Генеральний прокурор України Шокін В.М. та прокурор Київської області Бондаренко Є.В., оскільки саме на них чинним законодавством покладене право притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності.

Натомість із змісту відповідей із Генеральної прокуратури від 30.11.2015 р. за №04/213-р-15 та прокуратури Київської області від 23.12.2015 р. №04/2-9421 вих.15 слідує, що вказаними суб?єктами владних повноважень заява позивача від 21.11.2016 р., в частині питання про притягнення певних осіб, а саме прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 до відповідальності не вирішена, надані відповіді мають формальний характер, відповідачі самоусунулись від виконання покладених на них законами обов?язків.

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р., який набрав чинності з 7 листопада 2015 р., визначені правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції. Частинами 1-2 ст.19 вказаного Закону встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV визначено, що цей Статут встановлює сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Пунктом 6 ст.12 Статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися дисциплінарні стягнення, зокрема, і звільнення.

Частиною 1-2 статті 13 Статуту Міністрові внутрішніх справ України надане право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу. Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, встановлених їм Міністром внутрішніх справ України.

За приписами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту начальник, який не наділений правом накладання дисциплінарних стягнень, має право порушити перед старшим прямим начальником клопотання про притягнення особи рядового або начальницького складу до дисциплінарної відповідальності.

За правилами ч.7 ст.13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким деліговане право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

Зміст відповідей заступника начальника ГУ Національної поліції в Київській області О.Осіпова від 22.01.2016 р. за №24/67-К.94 та начальника відділу поліції Падюка І. від 10.12.2015 р. №к-46 свідчить про те, що останніми не розглянута та вирішена, згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян», заява ОСОБА_7 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого Ірпінського МВ ГУ НП в Київській області ОСОБА_11

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що не вирішення відповідачами заяви ОСОБА_7 від 21.11.2015 р. в частині розгляду питання про притягнення певного кола осіб до дисциплінарної відповідальності є неправомірним, а надання формальних відповідей на звернення від 21.11.2015 р., без вирішення поставлених в ньому питань, є симуляцією виконання Закону "Про звернення громадян".

Незважаючи на все вищевикладене, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора України Шокіна В.М., прокурора Київської області Бондаренка Є.В., начальника Головного управління національної поліції України в Київській області Трояна В.А., начальника Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області Падюка І.Г. по не вирішенню його заяви від 21.11.2015 р. про притягнення певних осіб до відповідальності-звільнення з органів прокуратури та поліції та зобов?язання їх вирішити таку заяву не можуть бути задоволені судом, з огляду на те, що притягнення певних осіб до дисциплінарної відповідальності є дискреційними повноваженнями цих суб?єктів, тобто такою сукупністю прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково зміст рішення, яке ними приймається або вибирати один з кількох варіантів прийняття рішень.

Відмова суду у задоволенні вимог позивача в цій частині ґрунтується на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді.

Однак, зважаючи на те, що права та інтереси ОСОБА_7 на протязі тривалого часу- майже 6 років, порушуються відповідачами, кримінальне провадження №42013100040000106 не розслідується, всі звернення до прокуратури та органів поліції залишаються без належного реагування, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі заявлених ОСОБА_7 позовних вимог, для повного захисту його прав, свобод та інтересів та визнає протиправною бездіяльність Генерального прокурора України Шокіна В.М., прокурора Київської області Бондаренка Є.В., начальника Головного управління національної поліції України в Київській області Трояна В.А., начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області Падюка І.Г., яка виявилась у не розгляді питання про застосування дисциплінарних стягнень - звільнення з органів прокуратури за порушення закону до прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та слідчого Ірпінського МВ ГУ НП України в Київській обоасті ОСОБА_11 та зобов?язує Генерального прокурора України Шокіна В.М., прокурора Київської області Бондаренка Є.В. розглянути заяву ОСОБА_7 від 21.11.2015 р. в частині питання про притягнення до відповідальності прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18; ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 з прийняттям рішення згідно закону.

Суд також вважає за необхідне зобов?язати начальника Головного управління Національної поліції України в Київській області Трояна В.А. та начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області Падюка І.Г. розглянути заяву ОСОБА_7 від 21.11.2015 р. в частині притягнення до відповідальності слідчого ОСОБА_11 та прийняте відповідне рішення.

За правилами п.7 ч.3 ст.2 КАСУ, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігання всім формам дискримінації, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). У даному випадку баланс інтересів, при прийнятті відповідачами своїх рішень як принцип консенсусної демократії не дотриманий, про необхідність застосування такого принципу в Україні неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у десяти рішеннях у справах «проти України".

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд приймає до увагу обсяг задоволених вимог позивача та приходить до висновку про необхідність їх часткового стягнення, у розмірі 1461,20 грн. з Державного бюджету України на користь позивача.

Крім того, є необхідним застосування у даній справі ст. 267 КАСУ, тобто встановлення контролю за виконанням даного рішення.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича, прокурора Київської області Бондаренка Євгена Вікторовича, яка виявилася у не розгляді питання про притягнення до відповідальності -звільнення з органів прокуратури прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, викладеного в заяві ОСОБА_7 від 21.11.2015 р.

Визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління національної поліції України в Київській області Трояна Вадима Анатолійовича, начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області Падюка Івана Григоровича, яка виявилася у не розгляді питання про притягнення до відповідальності слідчого ОСОБА_11, викладеного в заяві ОСОБА_7 від 21.11.2015 р.

Зобов'язати Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича, прокурора Київської області Бондаренка Євгена Вікторовича розглянути заяву ОСОБА_7 від 21.11.2015 р. в частині питання про притягнення до відповідальності прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_31, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та прийняти відповідне рішення.

Зобов'язати начальника Головного управління національної поліції України в Київській області Трояна Вадима Анатолійовича, начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області Падюка Івана Григоровича розглянути заяву ОСОБА_7 від 21.11.2015 р. в частині притягнення до відповідальності ОСОБА_11 та прийняти відповідне рішення.

Зобов?язати прокурора Київської області Бондаренка Євгена Вікторовича, начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Трояна Вадима Анатолійовича, начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області Падюка Івана Григоровича у строк до 26.03.2016 р. подати до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_7 сплачений ним при подачі позову судовий збір у розмірі 1461,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 19 березня 2016 р.