Ухвала суду № 56722211, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2016 р. м. Київ К/800/1189/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., за участю секретаря судового засідання Латишевої Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014 року

у справі № 826/12919/14

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету платником податків - фізичною особою ОСОБА_4, відповідачем складено акт від 29.07.2014 року № 826/26-54-17-01-17-НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на загальну суму 759 441, 26 грн.; - пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме: не подано декларацію про майновий стан та доходи за 2013 рік до контролюючого органу.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19.08.2014 року № 0004091701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 759 611, 26 грн., в т.ч. основний платіж - 759 441, 26 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 170, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що податковий орган, при визначенні позивачу спірної суми грошового зобов'язання, діяв відповідно до вимог законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

В силу п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно із пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно із пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Ставки податку визначені у п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України.

Таким чином, аналіз наведених вище норм Податкового кодексу України свідчить про те, що платник податку зобов'язаний включити до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді суми боргу, анульованої (прощеної) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, а також подати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, податкову декларацію.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що 18.03.2002 року внесено запис №20660170000001802 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

11.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Позичальник) укладено кредитний договір від 11.04.2007 року № 010/96-03/449.

07.10.2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір про припинення зобов'язань з кредитним договором від 11.04.2007 року № 010/96-03/449, згідно умов якого сторони домовились, що з дати укладання цього договору боргові зобов'язання у розмірі 4 468 650, 97 грн. за відповідним кредитним договором припиняються, а кредитний договір вважається розірваним.

Додатковою угодою від 07.10.2013 року № 1 до договору про припинення зобов'язань за кредитним договором від 11.04.2007 року № 010/96-03/449 змінено преамбулу даного договору і розділ «Реквізити та підписи сторін», а саме: змінено Позичальника ОСОБА_4 на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем отримано дохід як додаткове благо від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у вигляді анульованого (прощеного) кредитного боргу, тобто не від провадження підприємницької діяльності, він підлягає оподаткуванню за загальними правилами оподаткування доходів фізичних осіб.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

За приписами пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під додатковими благами розглядаються різні види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку саме податковим агентом.

Розділ IV Податкового кодексу України «Податок на доходи фізичних осіб» містить статтю 162, якою передбачено, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1 договору від 11.04.2007 року № 010/96-03/449 кредитні кошти призначені для рефінансування заборгованості в ВАТ КБ «Інтербанк» та купівлі комерційної нерухомості. А сам договір укладено ОСОБА_4 як фізичною особою-підприємцем, а не як фізичною особою, що в свою чергу, свідчить про неможливість застосування до спірних правовідносин пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки участь у оподатковуваних операціях фізичної особи, зареєстрованої як фізична особа-підприємець, виключає наявність у банка статусу податкового агента, що надав відповідний вид блага.

В свою чергу, стаття 177 Податкового кодексу України передбачає правила оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 177.9 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже, Податковим кодексом України передбачено різний порядок оподаткування доходів фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В свою чергу, підстави, порядок та строки проведення перевірок даних платків податку, а також визначення та нарахування сум грошових зобов'язань є також відмінними.

Виходячи з положень ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з підстав, визначених у позові, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із вимогами чинного законодавства України.

В свою чергу, слід зазначити, що суд не може підміняти державний орган, вчиняючи за нього дії, які б відповідали закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2014 року у справі № 826/12919/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук