Постанова № 56720721, 24.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року 810/5936/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській областітреті особиМіністерство внутрішніх справ України, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській областіпроскасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

28 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Міністерство внутрішніх справ України, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить:

- визнати незаконним наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №596 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- зобов'язати Головне управління МВС України в Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді в органах внутрішніх справ з 06.11.2015 та виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне управління МВС України в Київській області та Головне управління Національної поліції в Київській області вжити заходів щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 на посаді аналогічній попередній або рівнозначній тій, яку ОСОБА_1 обіймала, проходячи службу в міліції в межах Головного управління Національної поліції в Київській області з можливістю проходження атестації до органів Національної поліції та займати відповідну посаду після виходу з відпустки по вагітності та пологам та/або декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2016 залучено до участі у справі в якості відповідача - Бориспільський міський відділ (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що наказом Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015 її було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил на підставі п. 10 та п. 11 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" та п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, через скорочення штатів.

Таке звільнення позивач вважає протиправним, оскільки відповідачем не дотримано вимоги трудового законодавства. Зокрема вказує, що її не попереджено про звільнення за два місяці та не запропоновано рівнозначну посаду, як того вимагають вимоги статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач вважає, що норми Закону України "Про Національну поліцію" в частині звільнення жінок, які мають дітей до трьох років, суперечать національному законодавству, а тому не можуть бути застосовані. Також позивач вказує, що новостворене Головне управління Національної поліції в Київській області в розумінні норм цивільного, господарського та трудового законодавства є фактично правонаступником Головного управління МВС України в Київській області, оскільки функції та завдання новоствореного органу - Національної поліції кореспондуються з функціями та завданнями міліції, а отже до вказаного новоствореного органу переходять всі права та обов'язки останнього.

Відповідачі - ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області та третя особа - МВС України позов не визнали, надали суду письмові заперечення, в яких просили суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головне управління Національної поліції в Київській області не є правонаступником Головного управління МВС України в Київській області, а враховуючи те, що ГУ МВС України в Київській області ліквідується, то позивач, в силу приписів п. 9 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, повинна була звернутись з відповідним рапортом. При цьому роботодавець всіляко сприяв в реалізації даного права, телефонувавши їй на мобільний із запрошенням для написання відповідного рапорту. Оскільки ОСОБА_1 з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталась, за таких обставин її було звільнено згідно п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, через скорочення штатів, не зважаючи на перебування її у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, оскільки згідно п. 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Відтак, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до чинного законодавства.

Відповідач - Бориспільський міський відділ (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області та третя особа - Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області будь-яких письмових пояснень та заперечень проти заявленого позову до суду не надали.

У судове засідання, призначене на 16.03.2016, з'явились представник позивача та представник відповідача - Бориспільського міського відділу.

Інші відповідачі та треті особи, які належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, про причини своєї неявки суд не повідомили, із клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 20 грудня 2004 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 22 липня 2015 року займала посаду інспектора режимно-секретного сектору Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області.

Відповідно до наказу ГУ МВС України в Київській області від 30.09.2015 №529 о/с майору міліції ОСОБА_1, інспектору з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району), надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 22 серпня по 24 грудня 2015 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу видано листок непрацездатності Серії АГИ №782399, відповідно до якого ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні у зв'язку з вагітністю та пологами з 22.08.2015 по 24.12.2015.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народилась дитина - ОСОБА_2, що підтверджується наявною в матеріалах справи копіює свідоцтва про народження.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року №597 о/с на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) звільнено з посади інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ позивач отримала 04 грудня 2015 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким був направлений лист Бориспільського відділу поліції від 25.11.2015 №5/606.

Дана обставина не заперечувалась відповідачем.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача було винесено на підставі рапорту начальника СКЗ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області, підполковника міліції ОСОБА_3 від 04.11.2015.

В даному рапорті було зазначено, що 04.11.2015 о 10 год. 15 хв. був здійснений дзвінок інспектору режимно-секретного сектора Бориспільського МВ майору міліції ОСОБА_1 за №(067) 171 72 88, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та запропоновано їй прибути до міськвідділу з метою написання рапорту про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку до Національної поліції України.

Також у рапорті вказано, що ОСОБА_1 у відповідь на вказане в категоричній формі відмовилась від написання будь-яких рапортів чи заяв та повторно висловила своє небажання продовжувати службу у Національній поліції України, про що було складено відповідний акт.

На підтвердження факту небажання позивача проходити службу в Національній поліції відповідачами надано копію Акту від 04.11.2015, в якому зазначено про неприбуття ОСОБА_1 до Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області з метою написання рапорту щодо звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу в Національну поліцію України, та лист голови ліквідаційної комісії Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області ОСОБА_4 від 11.02.2016 №2122/109/1002/01, в якому повідомлялось, що станом на 07.11.2015 ОСОБА_1 рапорт про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації та заяву на прийом на службу до Національної поліції України не писала.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що, на думку позивача, відповідною стороною було порушено процедуру звільнення позивача в частині не повідомлення останньої про наступне вивільнення в установлений законом строк та не запропоновано іншої відповідної посади, а також всупереч забороні звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років, що передбачено ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" (чинний на час звільнення позивача - надалі Закон), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 ( надалі - Положення №114).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" (чинний на час звільнення позивача) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 Положення №114 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до п.п. "г" п. 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, маючи на час звільнення звання майор міліції, відносилась до старшого начальницького складу (п. 2 Положення №114).

При цьому, 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII, яким утворено Національну поліцію України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до підпункту першого пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про Національну поліцію" опубліковано в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України газеті "Голос України" №141-142 від 06 серпня 2015 року. Таким чином, 7 серпня 2015 року є датою набрання чинності пунктами 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", а з 7 листопада 2015 року закон набрав чинності в цілому.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Пунктом 7 XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів, забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №641 "Про утворення Національної поліції України" утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

16 вересня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було утворено Головне управління Національної поліції в Київській області та постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема ті, що діяли на території Київської області, у тому числі Головне управління Національної поліції в Київській області, Бориспільський міський відділ (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС, що є додатком до цього наказу, всі штати ГУ МВС України в Київській області скасовані, а всі посади - скорочені.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Нормами Кодексу законів про працю України передбачені гарантії для даної категорії осіб.

Так, згідно ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, Головним управлінням МВС України в Київській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 Кодекс законів про працю України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до пунктів 8-11 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію відповідачів щодо правомірності звільнення позивача через відсутність її звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби (переводом) до органів національної поліції з огляду на приписи ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п. 11 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Також, суд зазначає, що в рамках даного позову ГУ МВС України в Київській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої посади, оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів, що свідчать про вручення позивачу попередження про наступне вивільнення та підписання позивачем такого попередження.

Пункт 8 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" чітко вказує про те, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, з наведеної норми слідує, що звільнення може мати місце, а може й ні, що не позбавляє роботодавця належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про звільнення, у разі, якщо таке має місце.

Як вбачається з матеріалів справи, попередження позивача про необхідність з'явитися до Бориспільського МВ з метою написання рапорту про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку до Національної поліції України було здійснено 04.11.2015 о 10 год. 15 хв. начальником СКЗ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області, підполковником міліції ОСОБА_3

При цьому, згідно Акту від 04.11.2015 без зазначення часу, який був складений у день повідомлення позивача про необхідність з'явитися до Бориспільського МВ, заступником начальника Бориспільського МВ підполковником міліції ОСОБА_5, начальником СКЗ Бориспільського МВ підполковником міліції ОСОБА_3 та старшим інспектором з режиму секретності капітаном міліції ОСОБА_6 було встановлено, що ОСОБА_1 з метою написання рапорту щодо звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу в Національну поліцію України до Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області не прибула.

В той же час, судом встановлено, що ОСОБА_1 фізично не могла прибути Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області саме 04.11.2015, а також в інші дні для написання рапортів, оскільки в період з 31.10.2015 по 11.11.2015 позивач разом зі своїм грудним немовлям, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувала на лікуванні в Звенигородській центральній районній лікарні.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що повідомлення про необхідність прибуття позивача для написання відповідних рапортів з метою подальшого проходження служби було здійснено з порушенням строків, чим позбавлено ОСОБА_1 можливості вчасно вчинити такі дії.

За таких обставин суд критично ставиться до позиції представника відповідачів, викладеної у письмових запереченнях, з приводу всебічного сприяння роботодавцем реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки у разі завчасного повідомлення позивача про необхідність подачі рапортів щодо звільнення з ОВС та призначення на службу в поліцію та, як наслідок - своєчасне звернення ОСОБА_1 до роботодавця з цього приводу, призвело б до позитивних наслідків, як то призначення на посаду, та відсутності у такому разі, жодних спірних правовідносин.

Крім того, в цьому контексті варто звернути уваги на лист Вищого адміністративного суду України №753/11/13-10 від 26 травня 2010 року "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби", відповідно до якого звільнення з підстав, визначених підпунктами 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України.

Суд зазначає, що в розглядуваному випадку на місці ліквідованого ГУ МВС України в Київській області та його структурних підрозділів було утворено ГУ Національної поліції в Київській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Таким чином, суд приходить до переконання, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року № 2а-237а11, від 28 жовтня 2014 року №21-484а14.

Згідно ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставинах, оскаржуваний наказ не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Отже, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №597 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, зокрема тих, що діяли на території Київської області, у тому числі ГУ МВС України в Київській області, Бориспільського МВ (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач - ГУ МВС України в Київській області з 5 листопада 2015 року перебуває у стані припинення. Проте на момент розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ГУ МВС України в Київській області не внесено.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у реєстрі відсутні відомості про державну реєстрацію припинення Бориспільського МВ (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Згідно з частиною 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Частиною 9 статті 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач в порядку пункту 24 Положення №114 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області з дати її звільнення, тобто з 06 листопада 2015 року.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Як було зазначено раніше, пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 91 день та обраховується не з дня звільнення, а починаючи з першого дня після виходу з лікарняного (листок непрацездатності Серії АГИ №782399 з 22.08.2015 по 24.12.2015) - з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Визначаючись щодо тривалості вимушеного прогулу позивача, судом було взято до уваги те, що проходячи службу в Бориспільському МВ ГУ МВС України в Київській області, позивач працювала сім днів на тиждень, що підтверджується довідкою Бориспільського МВ про грошове забезпечення.

Таким чином, зважаючи на те, що графік роботи позивача не передбачав вихідних днів, при обрахунку кількості днів вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року включно.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області про грошове забезпечення ОСОБА_1, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по жовтень 2015 року становить 4350,02 грн., у тому числі за вересень 2175,01 грн., за жовтень 2175,01 грн.

При цьому, кількість фактично відпрацьованих робочих днів за вересень 2015 року складає 30 днів, за жовтень 2015 року - 31 день, загалом 61 робочий день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 71,31 грн. (4350,02 грн./61).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 91 день, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 6489,21 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року та в частині стягнення з Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 2715,01 грн. допустити до негайного виконання.

В частині вимог щодо можливості ОСОБА_1 проходження атестації до органів Національної поліції та займання відповідної посади після виходу з відпустки по вагітності та пологам та/або декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то у їх задоволенні суд відмовляє, як таких, що заявлені на майбутнє.

Крім того, суд вважає, що задоволення позовних вимог позивача в частині скасування наказу про її звільнення та поновлення на посаді є достатнім способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 8, 11, 69, 70, 71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) з посади інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08673069) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2015 по 24.03.2016 в розмірі 6489,21 грн. (шість тисяч чотириста вісімдесят дев'ять грн. 21 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з режиму секретності Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Бориспільського міського відділу (з обслуговуванням м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08673069) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 2715,01 грн. (дві тисячі сімсот п'ятнадцять грн. 01 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.