Ухвала суду № 56719871, 21.03.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2011/17542/12

Провадження № 6/638/37/16

21.03.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року заявник звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню. Зазначену заяву обґрунтовує тим, що отримав вимогу державного виконавця Підгірного О. С. від 02.12.2015 року №16569 про виселення заявника та його родичів з квартири АДРЕСА_1 на виконання виконавчих листів. Вважає, що у відповідності із пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виконавчі листи, видані Дзержинським районним судом м. Харкова №2011/17542/12 є такими, що не підлягають виконанню. Просить суд заяву задовольнити.

Представник заявника в судове засідання не зявився, надав до суду заяву щодо розгляду справи за його відсутності, вимоги заяви підтримує у повному обсязі.

Представник Дзержинського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» в судове засідання не зявилися, про час і місце судового розгляду були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, заперечень проти заяви не надали.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.09.2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014 по справі №2011/17542/12 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за кредитним договором №HAD0GK01270081 від 07.02.2008 року задоволені у повному обсязі: звернуто стягненя на квартиру загальною площею 74,80 кв.м., житловою площею 46,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № HAD0GK01270081 від 07.02.2008 року); виселено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд.43, кв.42, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири, а також стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 в дольовому порядку на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 643 грн. 80 коп. з кожного.

20 березня 2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова виданий виконавчий лист №2011/17542/12, 2/638/1073/13 про виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_3.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.09.2013 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014 року по справі №2011/17542/12 залишено без змін.

У відповідності до частини 2 статті 369 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Відповідно до пункт 13 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

У відповідності до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-1356цс15, 7 червня 2014 року набув чинності ОСОБА_7 України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення намайно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_7 № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, він є правовою підставою, щоне дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під діюцього Закону на період його чинності.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 45 рішення від 29 червня 2004 року по справі «Жовнер проти України» (заява № 56848/00) стосовно тривалого невиконання рішення суду про стягнення заборгованості дійшов висновку, що неможливість для заявниці домогтися виконання судового рішення, що вступило в законну силу, було втручанням у її право на майно, яке захищається ст. 1 Першого протоколу. При цьому Європейський суд з прав людини у п.п. 50, 54 вказаного рішення звернув увагу на те, що надання тимчасової відстрочки виконання судового рішення відповідно до належних процедурних положень та після виявлення причини, що унеможливлювало сплату належної суми становить свободу розсуду держави, дозволену в другому абзаці статті 1 Першого протоколу, який передбачає здійснення державного контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників непомірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності.

У пункті 55 вказаного рішення Європейський суд зауважив, що у справі «Жовнер проти України» відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що рішення національного суду залишається невиконаним вже протягом шести років. Що, більше того, для заявниці немає жодної гарантії, що воно буде виконаним у найближчому майбутньому. Очевидним є те, що ця ситуація важко узгоджується з вимогою передбачуваності, зазначеною в статті 1 Протоколу N 1. Виходячи з цього і, навіть, якщо припустити, що втручання держави в право заявниці на виконання норм щодо її майна буде засноване на законі і служити правомірній меті, Європейський суд з прав людини вважає, що в такому разі є порушення точної рівноваги між вимогами загального інтересу спільноти і вимогами охорони права заявниці на її майно і що заявниця внаслідок цього зазнала і продовжує нести особливий та непомірнийтягар. Єдине і просте право, згадане Урядом, - звернутися до суду з метою отримання компенсаціїзатаке запізнення та індексації суми, що вимагається заявницею, не здатне надати адекватного полегшення ситуації. З огляду на вищезазначене, Європейський суд з прав людини у справі «Жовнер проти України» встановив, що у даному випадку мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1. Уст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В цьому контексті суд вважає за необхідне перевірити можливість застосуванняЗакону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є одним із доводів заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Так, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного суду України від 20 січня 2016 року по справі № 6-482цс15, яка стосується розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції нормЗакону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 7 червня 2014 року, щодо можливості застосування вказаногоЗакону Українипо справам, які були розглянуті районними судами до його прийняття, Верховний суд дійшов наступного висновку, який є обовязковим до застосування по цій справі відповідно до приписівст. 360-7 ЦПК України.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняттяЗакону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цьогоЗакону.

Крім того, у даній справі підставою для виселення заявника разом з неповнолітніми дітьми є рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке разом із стягнення заборгованості за ухвалою районного суду від 21.03.2016 року за заявою ОСОБА_8, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_9 вже розстрочене.

Згідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного суду України від 03 лютого 2016 року по справі № 6-2947цс15, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється і на правовідносини сторін стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення з передбаченихст. 109 ЖК УРСРпідстав, - у зв'язку з чим не підлягає виконанню рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не підлягає виконанню й рішення в частині виселення на час дії цьогоЗакону, що в результаті утруднює примусове виконання рішення суду.

Оцінюючи пропорційність втручання у виконання рішення суду про виселення, суд виходить з того, що звернення стягнення на іпотечне майно і виселення, є похідними від виконання боржниками основного зобовязання про сплату заборгованості за договором кредиту. Держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). В цьому контексті суд зважує на те, що укладений між стягувачем та боржниками договір кредиту внаслідок ухвалення вищевказаних рішень судів не припинив свою дію, тому вказана правова позиція Конституційного суду України у даному випадку є застосованою.

Квартира, на яку за рішенням суду звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є єдиним житлом родини, до складу якої входить малолітня дитина, що не мають іншого житла, і характеристики якого відповідають положенням наведеного вище Закону України.

Суд, повно та всебічно дослідивши заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов висновку про те, що малолітня особа не може проживати самостійно без батьків або інших осіб, які їх замінюють, виселення призведе до порушення її житлових прав, а тому заява ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 3 ЦК України, ст.ст.60,208-210,218,369 ЦПК України,Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню- задовольнити.

Визнати виконавчі листи №2011/17542/12, видані Дзержинським районним судом м. Харкова від 20.03.2014 року про виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, які зареєстровані, та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_4, та стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_2, в дольовому порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50, рах.№64993919400001, МФО №305299, витрати по сплаті судового збору в сумі 643 грн. 80 коп. з кожного, такими, що не підлягають виконанню.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий: