Постанова № 56713561, 23.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2016 року № 826/519/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Навіум"

до

Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

про

визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Навіум” звернулось до суду з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та скасування рішення від 20.08.2015 № 1330 в частині зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів емітентом яких є позивач виключивши позивача з Переліку товариств, яким з 21.08.2015 зупинено можливість внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є безпідставним, оскільки позивач не вчиняв порушень законодавства, винесено з перевищенням повноважень.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій № 573/2/07 ТОВ “Навіум” є емітентом 50 000 000 іменних дисконтних, звичайних (незабезпечених) облігацій загальною номінальною вартістю 550 000 000 грн. (серії А).

Рішенням Національно комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.08.2015 № 1330 зупинено з 21.08.2015 внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих товариствами (перелік додається) та заборонено ПАТ “Національній депозитарій України” невідкладно довести до відома депозитарних установ, що здійснюють облік права власності на цінні папери, емітовані Товариствами (перелік додається) у депозитарній системі України дане рішення комісії.

Судом встановлено, що рішення від 20.08.2015 № 1330 прийнято на виконання постанови слідчого в ОВС слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 23.07.2015 винесеної в межах досудового розслідування за № 22014101110000209.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 110 Кримінально процесуального кодексу України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначає Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року №448/96-ВР.

Статтею 2 Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою, зокрема створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку; контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Згідно зі статтею 3 Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах: прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів; видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам; встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням; пруденційний нагляд за професійними учасниками фондового ринку в межах діяльності, яка провадиться таким учасником на підставі виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку ліцензії; контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів; контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Стаття 7 Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначає, що основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є, у тому числі: захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.

Пунктом 30 статті 8 Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” передбачено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право для захисту інтересів держави та інвесторів у цінні папери зупиняти на підставі рішення Комісії внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку щодо цінних паперів певного емітента або певного власника на строк до усунення порушень, що стали підставою для прийняття такого рішення. Отже, відповідач наділений повноваженнями зупиняти на підставі рішення Комісії внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку щодо цінних паперів певного емітента за наявності допущеного товариством порушення на ринку цінних паперів.

Таким чином, положення Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначають випадки, за яких Комісія має право зупиняти внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих товариствами. При цьому, як вбачається із змісту положень п. 30 ч. 1 ст. 8 згадуваного Закону, вжиття таких заходів можливе за умови встановлення Комісією фактів порушення на ринку цінних паперів

Натомість, Відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про вчинення позивачем порушення на ринку цінних паперів.

В тому разі якщо рішення приймається на виконання ст. 8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, Відповідач повинен дотриматись положень Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій N 1470, які визначають порядок та строки розгляду Комісією справ про порушення громадянами, посадовими особами та юридичними особами вимог законодавства на ринку цінних паперів (зокрема: прийняття постанови про порушення справи про правопорушення на ринку цінних паперів; складення акту про правопорушення на ринку цінних паперів; отримання пояснень від суб'єкта перевірки; винесення відповідного рішення).

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, Відповідач отримавши згадувану постанову слідчого та під час прийняття оскаржуваного рішення мав діяти саме в чіткій відповідності до положень Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” та Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, яким визначено, що зазначена категорія рішень приймається за результатом вчинення визначеного законодавством алгоритму дій (прийняття постанови про порушення справи про правопорушення на ринку цінних паперів; складення акту про правопорушення на ринку цінних паперів; отримання пояснень від суб'єкта перевірки; винесення відповідного рішення) та встановлення факту порушення позивачем вимог законодавства про цінні папери, чого відповідачем вчинено не було.

Разом з цим суд погоджується з доводами позивача про порушення відповідачем права власності позивача оскаржуваним рішенням.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948. проголошено право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Крім того, відповідно до положень Протоколу N 1 від 20.03.52 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.10.50 р. кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Одночасно, в положеннях ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Водночас Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що даний Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

З врахуванням положень ст. 1 та ст. 17 згадуваного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004 р., "Ісмайлов проти Росії" від 06.11.2008 р., "Іатрідіс проти Греції" від 23.03.99 р., "Котов проти Росії" від 12.01.2010 р. передбачено, що у змісті ст. 1 Першого протоколу можна побачити три окремі норми: перша норма, яка міститься в першому реченні частини першої, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, яка міститься в другому реченні частини першої, регулює питання позбавлення майна, підпорядковуючи це певним умовам; третя норма, викладена в частині другій, визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, здійснювати контроль за використанням майна відповідно до загальних інтересів. Однак, хоча ці три норми і є "окремими", вони пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, а отже, їх потрібно тлумачити у світлі загального принципу, проголошеного в першій нормі (див., зокрема, рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.86 р., серія А, N 98, с. 29 - 30, п. 37, в якому Суд знову наголошує на принципах, викладених у рішенні у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.82 р., серія А, N 52, с. 24, п. 61; див. також згадані вище рішення у справі "Ятрідіс проти Греції", п. 55, і "Беєлер проти Італії", п. 98)

Відповідно до справ Європейського суду з прав людини "Бакланов проти Росії" від 09.06.2005 р. та "Ісмайлов проти Росії" від 06.11.2008 р. суд відзначає, що першою і самою важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання влади в безперешкодне користування власністю повинно бути законним: друге речення параграфа 1 передбачає, що позбавлення майна можливе лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держава мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання "законів". Більше того, верховенство права, одного із ключових принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Відповідно, питання про те, що був дотриманий баланс між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту основних прав окремої особи, з'являється лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимогам законності та не є свавільним ("Фрізен проти Росії" від 24.03.2005 р.).

Прийнявши оскаржуване рішення, без дотримання положень передбачених Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” та Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів Відповідач безпідставно позбавив Позивача права на вільне та безперешкодне розпорядження власним майно (цінними паперами).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про протиправність рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.08.2015 № 1330 в частині зупинення з 21.08.2015 внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих ТОВ “Навіум”, що є підставою для його скасування.

Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

Згідно із підпунктом 10.2. пункту 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 “Про судове рішення в адміністративній справі” із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Таким чином, вимога про визнання нечинним рішення №1330 від 20.08.2015 “Про зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів” не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити частково позов.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.08.2015 № 1330 в частині зупинення з 21.08.2015 внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих ТОВ “Навіум”.

3. Відмовити в задоволенні позову в іншій частині.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда