Постанова № 56713144, 17.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року Справа № 876/8672/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Гелецького П.В.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Хрящевського Р.Й.

відповідача по справі: представника Шиби А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій» до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001012301 від 02.12.2011 року,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій» в квітні 2014 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001012301 від 02.12.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що станом на даний час ТзОВ «ТБК Металбудсервіс» перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців та зареєстроване як платник ПДВ. Реальність господарських операцій із ТОВ «ТБК Металбудсервіс» на підставі договору поставки товару від 08.08.2011 року підтверджена належними первинними документами. Позивач вказує, що податковим органом не досліджувалося використання позивачем придбаного у ТОВ «ТБК Металбудсервіс» товару у власній господарській діяльності відповідно, всі операції з товаром починаючи з придбання і закінчуючи виготовленням і продажем готових металевих конструкцій мали своє відображення в бухгалтерському та податковому обліку товариства з нарахуванням і сплатою відповідних податків і зборів. Позивач також вказує, що господарські операції з ПП «Децимус», ТзОВ «Антиком - Груп», ТзОВ «Маст - Опт» мали правові наслідки, реальність їх проведення підтверджується належним чином оформленими первинними документами, розрахунки проведено повністю, зі сплаченого у вартості придбаного товару ПДВ позивачем сформовано податковий кредит, який відображено у податковій звітності з ПДВ за відповідний податковий (звітний) період.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року в справі №813/3121/14 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у м. Червонограді Львівської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року в справі №813/3121/14 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області було задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із цим судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій» оскаржило його до Вищого адміністративного суду України.

11 серпня 2015 року Вищим адміністративним судом України розглянуто касаційну скаргу ТзОВ «Червоноградський завод металоконструкцій» та за наслідками розгляду прийнято ухвалу, якою касаційну скаргу задоволено частково, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ухвалі суд касаційної інстанції вказав, що відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний адміністративний суд залишив поза увагою те, що п.4.5 договору №1773 викладений в іншій редакції ніж та, яка діяла на момент виконання зобов'язань. Посилаючись на пояснення ОСОБА_3, як на доказ безтоварності господарських операцій товариства, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначені пояснення були відібрані при розслідуванні кримінальної справи щодо посадових осіб товариства, провадження в якій зупинено на підставі п.3 ст.206 КПК України. Суд апеляційної інстанції зазначив, що товариство у заявленій сумі бюджетного відшкодування за серпень 2011 року повторно врахувало залишок від'ємного значення за лютий 2011 року у розмірі 690 998,00 грн., однак зазначений висновок не підтвердив відповідними доказами. Товариство зазначило, що таке порушення не є предметом розгляду даної адміністративної справи, однак це твердження суд апеляційної інстанції залишив поза увагою. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку іншим доказам у адміністративній справі, зокрема, показам завідувача складом товариства, що є матеріально відповідальною особою, на предмет розміщення товару на складі та його відпуск.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

16.11.2011 року ДПІ у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за серпень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 1283/2301/01267395.

Проведеною перевіркою встановлено порушення: п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.7. ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 479 535,57 грн.; п. 200.3. ст. 200 ПК України в результаті чого завищено залишок від'ємного значення за травень 2009 року у сумі 436,00 грн.; п. 200.4. ст. 200 ПК України внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2011 року на 1 050 665,00 грн.

02.12.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001012301, яким згідно п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58 ПК України, на підставі акта перевірки № 1283/2301/01267395 від 16.11.2011 року, встановлено порушення п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п.200.3., п. 200.4. ст. 200, п. 201.7. ст. 201 ПК України, у зв'язку з чим виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування у заявленій податковій декларації позивача, в результаті чого зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 457 707,00 грн. за серпень 2011 року.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

08.08.2011 року між ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» (постачальник) та ТзДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» (покупець) укладено договір поставки листів та балок №1733. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору, постачальник зобов'язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі, товар асортимент, кількість та ціна якого вказані у специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 4.5 договору приймання товару покупцем здійснюється безпосередньо на складі постачальника. Згідно інших підпунктів цього пункту, датою прийняття товару є дата видаткової накладної. Товар приймається покупцем відповідно до видаткової накладної. Покупець зобов'язаний надати довіреність на отримання матеріальних цінностей.

17 серпня 2011 року між сторонами укладено додаткову угоду якою передбачено, що товар приймається по кількості та якості на складі покупця.

На виконання умов цього договору поставка товару здійснювалась ТзОВ ТБК «Металбудсервіс», яким укладено договір перевезення з ТзОВ «Трансс-Групп».

Постачальником було виписано наступні видаткові накладні:

- РН-0000452 від 19.08.2011 року, балка 20 ндл, 29,265 тонн;

- РН-0000468 від 26.08.2011 року, лист 16х2000х8000 (4 шт.) 10 ХСНД, 8,32 тонн;

- РН-0000469 від 26.08.2011 року, лист 32х2250х7600 (8шт.) 10 ХСНД, 34,94 тонн;

- РН-0000468 від 26.08.2011 року, лист 32х2500х11100 (4шт.) 10 ХСНД, 22,16 тонн.

Отримувач товару зі сторони ТзДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» на вказаних накладних зазначений ОСОБА_3 за дорученням №510 від 19.08.2011 року.

Разом з тим, вказаним працівником надано пояснення, що він як матеріально відповідальна особа, товару від ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» за дорученням №510 від 19.08.2011 року не отримував і в дорученні не підписувався. Як завозився товар від ТзОВ «ТБК «Металбудсервіс» йому не відомо.

Натомість позивач вказує на те, що отриманий товар від ТзОВ «ТБК «Металбудсервіс» було оприбутковано на складі позивача як зазначено в п. 4.5 Договору (зі змінами) про що складено прибуткові накладні. При передачі товару оформлялись накладні на внутрішнє переміщення. Також товар був реалізований третім особам.

Заслухавши пояснення дані в судовому засіданні суду першої інстанції свідка ОСОБА_4, яка є завідувачем складу, товар на склад отримувався нею і ОСОБА_3 міг і не знати який і скільки товару отримано та розписувався за отримання товару на підставі прибуткових накладних. Проте в матеріалах справи міститься лише прибуткова накладна №ПН-00260 від 26 серпня 2011 року на лист 32х2265х7620 ст.10ХСНД 34,94 тонни, оформлена без підпису особи, яка відвантажила товар та з підписом одержувача без зазначення прізвища та ініціалів, що неможливо ідентифікувати особу, яка підписувала цей документ від імені позивача (а.с. 89).

Крім того, картки складського обліку матеріалів заповнені без підписів та дат підписання, без печатки підприємства, що неможливо ідентифікувати підприємство та особу, яка обліковує на складі цей товар (а.с.75-77).

Водночас суд звертає увагу на ту обставину, що окремі положення п. 4 договору суперечать один одному. Зокрема, в пп.4.2 зазначено, що товар приймається покупцем відповідно до видаткової накладної. Покупець зобов'язаний надати довіреність на отримання матеріальних цінностей. Отримувачем товару зі сторони товариства є ОСОБА_3 згідно доручення №510 від 19.08.2011 року. В той же час, товар згідно пп. 4.5 оприбутковується на складі підприємства, де відповідальною є зовсім інша особа - завідувач складу ОСОБА_4 Однак, згідно посадової інструкції (п.2.1) завідувача складу, затвердженої головою правління від 12 травня 2008 року, завідувач складу лише керує роботами, які охоплюють приймання, зберігання і відпуск товарно-матеріальних цінностей, а отже в коло його обов'язків не входить безпосереднє приймання ТМЦ. Таким чином суд, апеляційної інстанції вважає належним доказом у справі пояснення ОСОБА_3 як отримувача товару та бере їх до уваги для необхідної оцінки поряд з іншими доказами.

Водночас, важливим для з'ясування факту отримання товару саме від ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» є дослідження доказів, які свідчать про перевезення вантажу від продавця до покупця.

Для перевірки було надано товарно-транспортні накладні від 19.08.2011 року (2 рейси), від 26.08.2011 року (3 рейси).

У вказаних ТТН вказано пункт навантаження м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, а пункт розвантаження Львівська область, м. Червоноград, вулиця Львівська, 53.

Зазначені документи не містять підпису ОСОБА_5 про прийняття товарів до перевезення.

З цих документів також видно, що ОСОБА_5 перевозив товар 19.08.2011 року двома автомобілями, а 26.08.2011 року трьома, що є неможливим з огляду відстаней між пунктом відправлення і пунктом призначення.

Крім того, згідно даних НБД «Автомобіль», за вказаними у товарно-транспортних накладних номерними знаками транспортних засобів, вказані легкові автомобілі.

Суд апеляційної інстанції крім того зазначає, що не є перешкодою для врахування пояснень ОСОБА_6 та обставина, що кримінальна справа в рамках розслідування якої вони були дані зупинена, так як вказані пояснення відбирались з дотримання норм кримінально-процесуального кодексу, дані особою власноручно та добровільно.

Крім того, у спірний податковий період, позивач мав відносини з іншими контрагентами, зокрема, ПП «Децимус», ТзОВ «Маст-Опт», ТзОВ «Антикор Груп».

На підтвердження господарських відносин з контрагентом ТзОВ «Маст-Опт», позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи: податкова накладна №73 від 22.06.2011 року, прибуткова накладна №ПН-359 від 25 червня 2011 року, накладна №73 від 22.06.2011 року. Виписка по особових рахунках за 29.07.2011 року, накладна на внутрішнє переміщення №СДМ-3-172 від 31 серпня 2011 року, №СДМ-3-131 від 04 липня 2011 року.

На противагу доводів позивача про реальність господарських операцій з контрагентом ТзОВ «Маст-Опт», податкова інспекція зазначає, що в ході проведення перевірки (акт перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 15.09.2011 року №841/152/31773946) встановлено, що за юридичною адресою ТзОВ «Маст-Опт» не знаходиться, не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів, для здійснення господарської діяльності ТзОВ «Маст-Опт» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів.

В матеріалах справи наявний вирок по кримінальній справі, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, в тому числі створення та діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Маст-Опт».

На підтвердження господарських відносин контрагентом ТзОВ «Антикор Груп» позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи: податкова накладна №2 від 12.05.2011 року, видаткова накладна №АН-0000025 від 07 червня 2011 року, специфікація послуг по перевезенню згідно рахунку-фактури №ТD000014233 від 10.06.2011 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за червень 2011 року №00000014240 від 10.06.2011 року, прибуткова накладна №ПН-258* від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №1245 від 08.12.2010 року, акт звірки взаєморозрахунків.

На противагу доводів позивача про реальність господарських операцій з цим контрагентом, податкова інспекція зазначила, що в ході проведення перевірки (акт ДПІ в Печерському районі м. Києва від 15.11.2011 року №44143/7/23-310) встановлено, що основним контрагентом ТзОВ «Антикор Груп» у перевіряємий період було ТзОВ «Інкомбуд Плюс». В ході перевірки з'ясовано, що управлінням податкового контролю юридичних осіб від ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва отримано службову записку від 06.09.2011 року №5196/7/26-09/6, якою отримано копію висновку почеркознавчого дослідження від 05.09.2011 року №299 по ТзОВ «Інкомбуд Плюс», де встановлено, що копії первинних бухгалтерських документів від імені директора ОСОБА_7 ймовірно виконані третьою особою.

Перевіркою не встановлено наявності складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також обладнання, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

На підтвердження господарських відносин контрагентом ПП «Децимус» позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи: акт звірки взаєморозрахунків, рахунок №ЛВ-0010 від 02 березня 2011 року, податкова накладна №76 від 28.04.2011 року, прибуткова накладна №ПН-249 від 28.04.2011 року, податкова накладна №50 від 03.03.2011 року, видаткова накладна №50 від 03 березня 2011 року, прибуткова накладна №ПН-157 від 03 березня 2011 року, накладні на внутрішнє переміщення.

На противагу доводів позивача про реальність господарських операцій з контрагентом ПП «Децимус», податкова інспекція зазначає, що в ході проведення перевірки (акт перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 26.08.2011 року №3162/23-2089/35816946) встановлено, що за юридичною адресою ПП «Децимус» не знаходиться. Для здійснення господарської діяльності ПП «Децимус» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів. Директор підприємства заперечує своє відношення до господарської діяльності підприємства та підписанні первинних документів господарської діяльності.

В матеріалах справи наявний вирок по кримінальній справі, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, в тому числі створення та діяльності ПП «Децимус».

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що платник податку повинен бути обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від їх імені.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, в постанові №21-1359а15 від 22 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В цій справі Верховний Суд України погодився з тим, що подані товариством договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства. Аналогічною є позиція Верховного Суду України і в рішеннях від 17.11.2015 року та 15.12.2015 року.

З цього слідує, що позовні вимоги податкової інспекції підлягають до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року в справі №813/3121/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 21.03.2016 року