Рішення № 56712445, 23.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/2527/2016 Головуючий у І інстанції - Клочко І.В.

Доповідач - Андрієнко А.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди житлового приміщення, укладеного 09 березня 2014 року між позивачем та відповідачем, згідно з яким позивачу було надано у користування квартиру АДРЕСА_1 та за користування якою позивач сплачувала відповідачу орендну плату.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що на момент укладення вищевказаного договору оренди житла відповідач був неповнолітнім, про що позивач не знала.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди квартири у приватної особи, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, від 09 березня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд неповно з'ясував обставини справи, зібраним доказам не дав належної оцінки та допустив порушення норм матеріального і процесуального закону .

Апелянт в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

Позивач просила відхилити апеляційну скаргу , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору дарування квартири від 15 жовтня 2013 року ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.25-26).

09 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір оренди квартири у приватної особи, згідно якого орендодавець ОСОБА_2 передає, а орендар ОСОБА_4 бере у тимчасове володіння та проживання однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та майно в квартирі: шафу, ліжко, диван, стіл, монітор, холодильник. Орендодавцю належить на підставі договору дарування квартири (а.с.4-5).

Згідно з копією паспорту відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-34).

10 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір оренди квартири АДРЕСА_1, при цьому в договорі зазначено, що відповідач ОСОБА_2 діє на підставі довіреності від 08 квітня 2015 року, виданої власником квартири ОСОБА_5 (а.с.27-30).

Як вбачається з копії довіреності від 08 квітня 2015 року, ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_2 та ОСОБА_6 бути її представниками з питань користування та управління (здачі в найм, передачі в оренду) від її імені належного їй нерухомого майна, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 (а.с.31-32).

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договір оренди квартири недійсним, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2 на момент укладення договору оренди квартири був неповнолітнім і не мав права без згоди батьків чи органу опіки та піклування укладати такі договори, а оскільки такої згоди не було, то договір є недійсним.

Однак, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна , так як суд прийшов до висновків , які не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.. 222 ч.1 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст.. 221 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції на момент укладання договору оренди квартири від 09 березня 2014 року ОСОБА_2 був дійсно неповнолітнім.

Доказів того, що укладаючи договір, він діяв за згодою батьків, відповідач не надав.

Однак, як встановлено судом, договір оренди укладений сторонами по справі, виконаний повністю, позивачу було надано житлове приміщення в користування на один рік, вона користувалася квартирою, сплачувала за це житло орендну плату, що нею повністю визнається.

При зверненні до суду із позовом позивач не зазначила, яке ж саме її цивільне право було порушено відповідачем за умови повного виконання умов договору з обох сторін.

Крім того, особа, яка є неповнолітньою, має неповну цивільну дієздатність, а тому обмежена у праві вчиняти деякі правочини без згоди батьків чи опікунів. Законодавець таким чином захищає інтереси в першу чергу самого неповнолітнього, а також інших осіб, які є сторонами договору, чи третіх осіб. В разі відсутності таких порушень прав та інтересів обох сторін договору, а також при подальшому схваленні батьками неповнолітнього цього правочину, який вчинила неповнолітня особа, підстав для визнання його недійсним немає.

Правочин вважається схваленим, якщо батьки, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявлять претензій другій стороні.

Як вбачається із матеріалів справи, в період з квітня 2015 року між сторонами укладено новий договір . При цьому відповідач діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності своєї матері, яка є власником квартири АДРЕСА_1 та за її згодою, що на думку колегії суддів свідчить про те, що мати неповнолітнього схвалила як послідуючу так і попередню угоду між сторонами , так як протягом місяця не заявила претензій другій стороні, а , навпаки, письмово та нотаріально посвідчила свою згоду на укладання договору між сторонами по справі.

За таких обставин, враховуючи , що дії неповнолітньої особи щодо укладання договору оренди квартири, були схвалені його матір'ю, яка є власником квартири, права позивача при цьому порушені не були, так як умови договору щодо оренди нею квартири були виконані, строк дії договору закінчився і кожна із сторін повністю виконала його умови, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено, оскільки підстав для визнання такого правочину недійсним не вбачає.

Керуючись ст..ст. 303, 307 , 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 30 листопада 2015 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді :