Ухвала суду № 56712384, 16.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Білич І.М.

ПоливачЛ.Д.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, -

у с т а н о в и в :

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «УПСК» про стягнення коштів, визнання пункту договору недійсним.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Позивач, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог та порушив положення ст. 9 Закону України «Про страхування», допустивши можливість встановлення розміру страхової суми на момент страхового випадку. Також вказує, що не застосував до спірних правовідносин положення статтей 213, 215, 217 ЦК України, статтей 17, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ПрАТ «УПСК» - ОСОБА_4 у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року залишити без змін.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 11 березня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу - автомобіля Suzuki SX 4 н.з. АА2262РВ, № АЗ-178/000/14 0000073 (а. с. 11-16).

Страхова сума складає 140 000 грн. (п. 11 договору).

11 березня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль (а. с. 17-19).

_____________

Справа № 758/10099/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/4533/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Із рахунку фактури № 638201_РФ_00303586 від 19 березня 2015 року ДП «АВТО ІНТЕРНЕШНЛ» слідує, що вартість ремонту транспортного засобу становить 28 759,27 грн.

24 березня 2015 року позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування (а. с. 28).

Згідно зі страховим актом № КАСКО/178/000/15/0025 від 27 березня 2015 року розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті склало 13 967,23 грн. (а. с. 32).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 14092,04 грн. страхового відшкодування, оскільки визначаючи розмір страхового відшкодування ПрАТ «УПСК» діяв відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, які були погоджені сторонами та є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, позивачем не надано доказів, що оспорюваний договір містить умови, які є несправедливими.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно положення ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування.

Відповідно до п. 21.9 договору, «розмір страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб та/або додаткове обладнання, визначається виходячи з розрахованого обсягу матеріального збитку з урахуванням:

а) страхової суми по транспортному засобу та/або додатковому обладнанню і обсягу відповідальності страховика за цим договором (враховуючи попередні виплати страхового відшкодування на день настання страхового випадку);

б) пропорційної відповідальності, що застосується якщо:

- дійсна вартість транспортного засобу та/або додаткового обладнання на момент страхового випадку перевищує 10% дійсної вартості транспортного засобу та/або додаткового обладнання вказаної в п. 10 цього договору;

- якщо страхова сума транспортного засобу та/або додаткового обладнання, вказана в п. 11 цього договору є нижчою дійсної вартості транспортного засобу та/або додаткового обладнання вказаної в п. 11 цього договору».

Визначення «пропорційної відповідальності» міститься в п. 19.11. договору, - «страхове відшкодування розраховується пропорційно відношенню страхової суми, встановленої на момент страхового випадку, до дійсної вартості транспортного засобу на момент страхового випадку».

Визначення «дійсної вартості транспортного засобу» міститься в п. 19.3. договору, - «вартість ТЗ/ДО, за яку можливе відчуження ТЗ/ДО на ринку подібних ТЗ/ДО на дату оцінки».

Зі змісту п. 19.3., п. 19.11. та б) п. 21.9 договору слідує, що його положеннями передбачено, що визначення дійсної вартості транспортного засобу здійснюється у двох випадках. По-перше, під час укладання договору страхування, що забезпечує виконання приписів ст. 16 Закону України «Про страхування» щодо досягнення згоди за всіма суттєвими умовами договору страхування. По-друге, у випадку, настання страхового випадку з метою визначення розміру страхового відшкодування з урахуванням пропорційної відповідальності, що застосується якщо дійсна вартість ТЗ/ДО на момент страхового випадку перевищує 10 % дійсної вартості ТЗ/ДО вказаної в п. 10 цього договору.

Відповідне право, страховика на встановлення дійсної вартості транспортного засобу, у разі настання страхової події, що має ознаки страхового випадку, передбачено п. 20.4.4. договору.

Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності, дійсна вартість застрахованого за договором транспортного засобу складає 273732,97 грн.

Відповідно до п. 10 договору, страхова сума по цьому транспортному засобу становить 140000,00 грн.

Враховуючи наведене вище, відповідач керуючись п. 19.11. та б) п. 21.9 Договору застосував положення про застосування пропорційної відповідальності.

Об'єм пропорційної відповідальності був визначений за формулою: 140000,00грн. /273732,97 грн. х 100 = 51 %.

Суму страхового відшкодування розраховано в пропорційному співвідношенні та з урахуванням безумовної франшизи (700,00 грн.) за формулою: 28759,27 грн.*51 % = 14667,23 грн. 14667,23 грн. - 700,00грн. = 13967,23 грн.

Правовими та економічними наслідками збільшення дійсної вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку - є застосування пропорційної відповідальності, за правилом розрахунку якої, відповідно до п. 19.11. та п. п. б) п. 21.9. договору, зменшення страхового відшкодування склало 51 %.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач виконав всі умови договору добровільного страхування наземного транспортного засобу (Автокаско) № АЗ 178/000/140000073 від 11 березня 2014 року та вірно визначив розмір страхового відшкодування.

Також є обґрунтований висновок районного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення простроченої суми у розмірі 2227,15 грн., трьох процентів річних у розмірі 173,74 грн. та пені у розмірі 211,38 грн., оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про стягнення страхового відшкодування.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови договору добровільного страхування наземного транспортного засобу (Автокаско) № АЗ 178/000/140000073 від 11 березня 2014 року про пропорційну відповідальність та умови її застосування не містять посилання на порушення принципу добросовісності, наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків позивача, наявність шкоди у позивача.

Доводи ОСОБА_2 з приводу несправедливості умов договору щодо застосування пропорційної відповідальності страховика, у разі збільшення дійсної вартості транспортного засобу на момент страхового випадку, не відповідає змісту договору добровільного страхування наземного транспортного засобу (Автокаско) № АЗ 178/000/140000073 від 11 березня 2014 року, є безпідставними, оскільки страхувальник має право збільшити (з внесенням відповідного додаткового страхового платежу) або зменшити страхову суму за цим договором, шляхом укладання зі відповідачем - страховиком додаткової угоди або нового договору страхування. Вказаним правом позивач ОСОБА_2 не скористалася.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: І.М. Білич

Л.Д.Поливач