Рішення № 56709086, 24.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2786/16

Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.

при секретарі: Ярахмедові Є.О.

за участю: відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2015 року за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про відшкодування страхових виплат в порядку регресу,

в с т а н о в и л а:

24 вересня 2014 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 19 лютого 2011 року о 12.00 год. на вулиці Миколаївська дорога в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, який не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався попереду. Постановою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2011 року відповідача ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та стягнуто штраф у розмірі 340 грн. У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, що належить на праві власності ОСОБА_5, зазнав механічних пошкоджень. Згідно звіту автотоварознавчого дослідження №1799/11 від 28 лютого 2011 року, складеного оцінювачем ОСОБА_6, розмір майнової шкоди складає 8079,02 грн. На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3 не була застрахована. 29 червня 2011 року власник пошкодженого автомобіля звернулась до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування. МТСБУ було

визначено розмір страхового відшкодування у сумі 6732,52 грн. (8079,02 грн. - 1346 грн.(ПДВ)). Платіжним дорученням №3566 від 16 серпня 2011 року МТСБУ було виплачено страхове відшкодування у розмірі 6732, 52 грн. власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_7 Платіжним дорученням від 15 травня 2014 року МТСБУ оплатило витрати на правову допомогу в розмірі 750 грн., яка надавалась ОСОБА_8 згідно контрактом про надання правової допомоги від 28 вересня 2012 року. МТСБУ зверталось до відповідача ОСОБА_3 з листом від 15 лютого 2012 року щодо відшкодування ним виплачених власнику автомобіля страхових виплат, який останній отримав, але залишив без відповіді.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 22, 1166, 1188 ЦК України, ст. ст. 38, 40 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь страхове відшкодування у розмірі 6732,52 грн. в порядку регресу, витрати на правову допомогу в сумі 750 грн. та на сплату судового збору в сумі 243,60 грн. (а.с. 2-3).

Справа розглянута за відсутністю відповідача ОСОБА_3.

Заочним рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Суд стягнув з відповідача ОСОБА_3 на користь МТСБУ суму страхового відшкодування в розмірі 6732,52 грн., судові витрати на сплату правової допомоги в сумі 750 грн. та судового збору в сумі 243,60 грн. (а.с. 106-107).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2016 року заява відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишена без задоволення (а.с. 129-131).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, мотивуючи тим, що судом не враховано, що МТСБУ пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові (а.с. 136-140).

В запереченні на апеляційну скаргу представник МТСБУ просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3, його пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, які її завдала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно із пп. 38.2., 38.2.1. ст. 38 вказаного Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону;

Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 2011 року о 12.00 год. на вулиці Миколаївська дорога в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, який не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався попереду. Постановою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2011 року відповідача ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та стягнуто штраф у розмірі 340 грн. (а.с. 68). Отже, відповідальною особою за завдання збитків є відповідач ОСОБА_3

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, що належить на праві власності ОСОБА_5, зазнав механічних пошкоджень (а.с. 63, 65,66, 67). Згідно звіту автотоварознавчого дослідження №1799/11 від 28 лютого 2011 року, складеного оцінювачем ОСОБА_6, розмір майнової шкоди, заподіяної власникові автомобіля «Хюндай», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, складає 8079,02 грн. (а.с. 69-76).

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3 не була застрахована.

У той же час автомобіль марки «Хюндай», власником якого є ОСОБА_7, у відповідності до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» був застрахований згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ВЕ/5353457, зі строком його дії з 13 грудня 2010 року по 12 грудня 2011 року (а. с. 67).

29 червня 2011 року власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_7 повідомила МТСБУ про страховий випадок та звернулась із заявою про відшкодування шкоди, завданої відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 19 лютого 2011 року про виплату страхового відшкодування.

Згідно із довідкою №1 від 09 серпня 2011 року та наказом №2136 від 16 серпня 2011 року МТСБУ було визначено розмір страхового відшкодування у сумі 6732,52 грн. (8079,02 грн. - 1346 грн. (ПДВ)) - а.с. 78. Платіжним дорученням №3566 від 16 серпня 2011 року МТСБУ було виплачено страхове відшкодування у розмірі 6732, 52 грн. власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_9 (а.с. 79).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що МТСБУ виплатило власникові пошкодженого автомобіля страхове відшкодування в розмірі 6732,52 грн., тому має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, відповідача ОСОБА_3 у розмірі виплаченого відшкодування, але відповідач відмовляється від сплати страхового відшкодування. Тому права позивача порушені й, у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України, позивач має право на захист судом порушеного права шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь МТСБУ страхового відшкодування в розмірі 6732,52 грн.

При подачі позовної заяви позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 243,60 грн. (а.с. 88), тому згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України суд першої інстанції правильно присудив стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Проте, колегія суддів не може погодиться з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь МТСБУ витрат на правову допомогу за таких підстав.

Відповідно до ст. 47 ЦПК учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

У частині 1 ст. 56 ЦПК України зазначено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, ч. 2 цієї ж статті встановлено, що особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-ІУ, який набрав чинності з 01 січня 2012 року, розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановлених законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи вбачається, що за договором про надання юридичних послуг від 28 вересня 2012 року та додаткової угоди №76 від 07 травня 2014 року, які укладені між МТСБУ та СПД ОСОБА_8, та на підставі довіреності від 27 грудня 2013 року позивач уповноважив ОСОБА_8 весті судові справи, у тому числі і до ОСОБА_3 (а.с. 81-83,84, 86).

На підтвердження розміру витрат на праву допомогу надана копія квитанції від 15 травня 2014 року на сплату ОСОБА_8 750 грн. (а.с. 80).

Однак суд не постановляв ухвалу про допуск представника МТСБУ - ОСОБА_8, до участі у справі як особи, яка надає правову допомогу, що вимагає ст. 56 ЦПК України. Повноваження представника визначаються ст. 44 ЦПК України, в той час коли особа, яка надає правову допомогу, керується ч. 2 ст. 56 ЦПК України.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про те, що сплачені позивачем 750 грн. є витратами на правову допомогу.

Твердження відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що заочне рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалюючи рішення суду в заочному порядку, суд першої інстанції не врахував, що він не був сповіщений про розгляд справи належним чином, не приймаються до уваги за таких підстав.

Справа призначалась до розгляду на 06 серпня 2015 року та на 07 вересня 2015 року.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не отримав виклик в судове зсідання на 06 серпня 2015 року та на 07 вересня 2015 року у зв'язку з тим, що судова повістка повернулась до суду з позначкою за спливом зберігання (а.с. 101).

Однак, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення до неправильного вирішення справи.

У пункті 19 постанови №12 Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року зазначено, що за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Тому порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 74-76 ЦПК України, не можуть служити підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд безпідставно не врахував, що МТСБУ виплатило страхове відшкодування 16 серпня 2011 року, а звернулось до суду з позовом 30 вересня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку давності звернення, що є підставою для відмови у позові, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до підп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У пункті 27 вказаної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи зазначено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не має права вимагати від завдавача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику у зв'язку з порушенням умов договору страхування.

Проценти, неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов'язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК) і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації з особи, винної в завданні шкоди. Також у порядку суброгації страховик може стягнути із завдавача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику.

Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач ОСОБА_3 повинен був довести в судовому засіданні зазначені обставини, на які він посилається як на заперечення проти позову. Однак відповідач не надав суду апеляційної інстанції належні та допустимі докази у підтвердження вказаних обставин.

Матеріалами справи підтверджується те, що страхове відшкодування у розмірі 6732, 52 грн. виплачено МТСБУ власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_9, 16 серпня 2011 року (а.с. 79).

07 липня 2014 року МТСБУ звернулось до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування страхових виплат в порядку регресу, за місцем завдання шкоди, але ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року позовну заяву повернуто позивачеві у зв'язку з порушенням правил загальної підсудності, передбачених ч. 1 ст. 109 ЦПК України (а.с. 55-56 зв.).

15 серпня 2014 року МТСБУ отримало ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року по цивільній справі №523/9976/14-ц, що вбачається з копії конверту (а.с. 56 зв). Згідно конверту МТСБУ звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 24 вересня 2014 року (а.с. 4).

Колегія суддів вважає, що суд першої повернув позовну заяву з порушенням норм процесуального законодавства, а саме, ч. 6 ст. 110 ЦПК України, яка передбачає, що позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

Згідно із ч. 14 ст. 110 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Таким чином, зверненням позивача до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 07 липня 2014 року згідно із ч. 2 ст. 264 ЦК України строк позовної давності був перерваний. Після чого перебіг позовної давності почався заново.

За таких обставин, позовна заява подана позивачем 24 вересня 2014 року в межах строку позовної давності.

Не може служити підставою для скасування рішення суду першої інстанції у твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що його не сповіщали про дату і місце проведення огляду транспортного засобу марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_9 при визначення майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційні скарги не містять.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування страхових виплат в порядку регресу та судового збору немає.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. 56 ЦПК України є підставою для зміни заочного рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2015 року змінити й ухвалити нове рішення.

У задоволенні вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 в частині стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький