Рішення № 56707157, 14.03.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/7103/15-ц

Номер провадження 2/489/278/16

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач), треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет застави в рахунок боргу за договором позики,

встановив

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він надав відповідачу за договором позики 9000 дол. США, а останній зобов'язувався повернути кошти. Вказує, що відповідач свої зобов'язання не виконує, внаслідок чого за ним виникла заборгованість, яка на день звернення до суду становить 2463,60 дол. США.

22.12.2015 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. Зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики відповідачем було передано в заставу належний йому на праві власності автомобіль.

Просив суд в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором позики передати позивачу право власності на забезпечений транспортний засіб.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Відповідач в судове засідання не з'явився, в засіданні 22.12.2015 позовні вимоги визнав.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

09.06.2010 між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу у користування суму в розмірі 9000 дол. США, під зобов'язання повернути вказану суму в строк до 09.06.2015 на умовах повернення боргу по 750 дол. США кожні шість місяців зі сплатою у той же строк 3% за період фактичного користування позикою до дня її повернення.

Відповідно до п. 2 договору з метою забезпечення виконання зобов'язання за цим договором ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_1 приймає в заставу транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO, рік випуску 1998, р/н НОМЕР_1.

В п. 3 договору, який називається "звернення стягнення на предмет застави" вказано, що у разі не сплати чергового платежу до 10 числа відповідного місяця відповідач зобов'язується передати Предмет застави у фактичне користування позивача з метою задоволення вимог за цим договором, а позивач має право звернути стягнення на предмет застави в установленому законом порядку.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу вище зазначений автомобіль належить відповідачу.

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Миколаївській області МВС України від 13.01.2016 на вказаний транспортний засіб були накладені арешти за постановами: від 19.04.2012 №9201/1 Заводського ВДВС ММУЮ; від 09.04.2014 №15015 Ленінського ВДВС ММУЮ; від 31.12.2014 №61192 Ленінського ВДВС ММУЮ.

Постановою від 19.04.2012 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 Заборонено відчужувати будь-яке майно, що належить ОСОБА_2

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що витікають з договору позики та застави, які регулюються нормами ЦК України.

Позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, і вказані обставини визнані відповідачем.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Правова позиція з цього приводу висловлена в постановах Верховного Суду України № 6-10 цс 13 від 06 березня 2013 року, №6-7 цс13 від 03 квітня 2013 року, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права ( ч.1 ст.360-7 ЦПК України).

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно зі ст. 29 вказаного закону обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення.

За такого, суд приходить до висновку, що позивачем не дотримано порядку встановленого ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Позивач просить суд звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності, однак ані договір, ані Закон України "Про заставу" не містять такого способу звернення стягнення на предмет застави.

Окрім того, як вбачається з витягу застава виникла пізніше, аніж зареєстровані обтяження заставного майна.

Відповідно до ст. 14 вказаного закону, обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок боргу за договором позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв