Ухвала суду № 56706759, 17.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 458/284/15 Головуючий у 1 інстанції: Федитник І.Д.

Провадження № 22-ц/783/1699/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого- судді Мельничук О.Я.,

суддів Бойко С.М. і ОСОБА_2,

при секретарі Куцик І.Б.,

за участю позивача ОСОБА_3-ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: Турківська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвало Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2015 року заяву ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3.

Задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_8 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Вищезгадану ухвалу в частині забезпечення позову в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3. Вважає ухвалу Турківського районного суду Львівської області незаконною, необгрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права. Вважає, що позивачем не було виконано вимоги ст. 151 ЦПК України, та не було зазначено в заяві жодних причин у зв"язку з якими потрібно забезпечити позов, а також обгрунтування необхідності застосування того чи іншого виду забезпечення позову, зокрема арешту на житловий будинок та земельну ділянку. В апеляційній скарзі апелянт просить ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2015 року скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Частиною 1ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ч.3 цієї статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.3 ч.2ст.307 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити ухвалу.

Згіднозп. 2 ч. 1ст.312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову та накладаючи арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3, суд вважав, що є всі підстави для такого забезпечення позову. Проте, колегія суддів з згаданим висновком в частині накладення арешту на все рухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є спадкове майно після смерті доньки позивача ОСОБА_9, чоловіком якої був відповідач ОСОБА_3.

Згідно рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року у справі № 458/1356/13, позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 борг в сумі 3037124 грн.

Оскільки усі правовстановлюючі документи на майно, яке є предметом спору в даній справі і яке може бути спільним майном подружжя Леньо знаходяться у відповідача, - ОСОБА_3, чоловіка померлої ОСОБА_9, існує реальна загроза реалізації такого майна чи його реалізація з метою виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року.

За змістом ст. 151 ЦПК України підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої письмової заяви будь-кого із осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляду заяв про забезпечення позову" роз'яснив, що суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, проте колегія суддів не погоджується з висновком про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3, оскільки такий вид забезпечення позову в даному випадку допускає вилучення рухомого майна у відповідача, що призведе до неможливості володіння і користування такого майна, в зв"язку з чим колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині накладення арешту на все рухоме майно яке зареєстровано за ОСОБА_3 змінити, обравши наступний вид забезпечення позову до даного майна, а саме: - заборонити ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) відчужувати рухоме майна яке зареєстроване за ним, поскільки такий вид забезпечення позову не позбавить останнього використовувати рухоме майно, яке йому належить за призначенням і тим самим не порушувати його прав на користування його майном.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.3 ч.2 ст.307, п. 1, 2 ч.1 ст.312, ст.313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2015 року в частині накладення арешту на рухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_3 змінити, обравши способом забезпечення позову - заборону ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) відчужувати рухоме майно, яке зареєстроване за ним.

В решті ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_2