Ухвала суду № 56702921, 25.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/12/16-ц Номер провадження 22-ц/775/482/2016

Категорія 34

Головуючий в I інстанції Бєлоусов А.Є.

Доповідач Новосьолова Г.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Новосьолової Г.Г.,

суддів: Мальованого Ю.М., Новосядлої В.М.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2016 року ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди повернуто.

26 лютого 2016 року ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області відповідно до вимог ст.219 ЦПК України виправлена описка.

Не погодившись з ухвалою суду позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу для продовження розгляду справи, у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачі зазначають, що ухвалою апеляційного суду м. Києвавід 18 листопада 2015 року у задоволені клопотання про визщначення підсудності зазначеної позовної заяви було відмовлено. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року зазначена позовна заява була повернута їм та зазначено про виключну підсудність. Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 січня 2016 року позовна заява також повернута їм, тому що суд по іншому встановив факти ніж Печерський районий суд м. Київа. Крім цього, суд першої інстанції віднісся до позову без належного вивчення матеріалів позовної заяви, про що свідчить мотивувальна частина ухвали де зазначено, що «суд прийшов до висновку про непідсудність позовної заяви ОСОБА_4 Краснолиманському міському суду Донецької області», в той час як позивачі не були та не мають таке прізвище. Також, апелянти вважають, що апеляційни суд зобовязаний винести окрему ухвалу на адресу Генеральної прокуратури України на дії судді Краснолиманського міського суду стосовно постановленої ним ухвали від 05 січня 2016 року.

В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

17 березня 2016 року апеляційним судом Донецької області на сайті судова влада України було розміщено оголошення про розгляд 24 березня 2016 року о 10 год. 00 хв. справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди (а.с.66-67).

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначив, що зі змісту позовної заяви не вбачається підстав для застосування норм ЦПК про виключну підсудність позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, оскільки заявлені вимоги стосуються відшкодування шкоди, заподіяної діями військового характеру, в тому числі і внаслідок позбавлення позивачів права власності на рухоме майно, і не містить спору про право відносно нерухомого майна. Крім цього, зі змісту позовної заяви неможливо встановити конкретне місце заподіяння шкоди позивачам, зазначено лише, що така шкода спричинена «діями військового характеру в м. Донецьку». Такі обставини свідчать про непідсудність позовної заяви Краснолиманському міському суду Донецької області.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що 04 січня 2016 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду першої інстанції з позовом до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року) є власниками житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позивачка ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала, а позивачка ОСОБА_2 також постійно проживали за зазначеною адресою.

Внаслідок проведення військових дій за період з квітня 2014 року по теперішній час, їх будинок та майно, яке знаходилось в ньому знищено, оскільки держава є відповідальною за шкоду, завдану майну внаслідок терористичного акту відповідачами по справі є Кабінет Міністрів України, Уряд Російської Федерації, а тому позивач просить стягнути з відповідачів майнову шкоду у сумі 890 000 гривень вартість будинку, 166 680 вартість знищеного майна в будинку та моральну шкоду 160 000 гривень (а.с.1-7).

18 листопада 2015 року ухвалою апеляційного суду м. Києва у задоволенні клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення підсудності позовної заяви до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної діями військового характеру у м. Донецку, місцевому загальному суду м. Києва - відмовлено (а.с.9).

10 грудня 2015 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Уряду Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди було повернуто позивачам у зв'язку з не підсудністю (а.с.8).

Відповідно до копії паспортів позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10-11,14).

Відповідно до ч.6 ст.110 ЦПК України, позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.

З матеріалів справи вбачається, що предметом та підставою позову є жилий будинок та майно, яке знаходиться в ньому, дане нерухоме майно розташовано за адресою: АДРЕСА_1 який, на думку позивача, знищений з вини відповідачів, чим їм завдана майнова та моральна шкода.

У п. 40 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року зазначено, якщо до кількох відповідачів пред'явлено позови, пов'язані між собою, на один з яких поширюється виключна підсудність, то щодо вимог, пов'язаних між собою, діють правила статті 114 ЦПК.

Пунктом 41 цієї Постанови передбачено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

У п. 42 зазначеної Постанови вбачається, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року спори, пов'язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність).

Виходячи з встановлених обставин та вимог закону, апеляційний суд вважає, що ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви необхідно скасувати, оскільки суд першої інстанції порушив порядок встановлений вимогами цивільно -процесуального законодавства та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції у звязку з тим, що спір виник з приводу завдання шкоди нерухомому майну позивачів.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції віднісся до позову без належного вивчення матеріалів позовної заяви, про що свідчить мотивувальна частина ухвали де зазначено, що «суд прийшов до висновку про непідсудність позовної заяви ОСОБА_4 Краснолиманському міському суду Донецької області», в той час як позивачі не були та не мають таке прізвище є безпідставним, оскільки ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 лютого 2016 року відповідно до вимог ст.219 ЦПК України була виправлена описка в цій частині ухвали суду (а.с.55-56).

Що стосується доводу апеляційної скарги про винесення окремої ухвали на адресу Генеральної прокуратури України на дії судді Краснолиманського міського суду стосовно постановленої ним ухвали від 05 січня 2016 року, то апеляційний суд виходить із того, що підстав для винесення такої ухвали у відповідності до вимог ст.320 ЦПК України не має, оскільки відповідно до цієї статті апеляційним судом може бути винесена окрема ухвала на порушення судом норм права і пормилки, які не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст.312, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 січня 2016 року скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді