Рішення № 56694554, 23.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Винту Ю.М., Кулянди М.І.

секретар Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_1. яка діє в інтересах ОСОБА_2. представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Бацей Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 7 травня 2015 року,

встановила:

В лютому 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом.

Просило:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитний договором від 19 вересня 2007 року в розмірі 101 105,84 долари США, що станом на 18 жовтня 2011 року становило 805 813 гривні 83 копійки звернути стягнення на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 160,3 кв.м., житловою площею 69,1 кв.м., та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки;

- виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вищевказаному будинку із зняттям із реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноваження якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Посилалося на те, що 19 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 111 860 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 19 вересня 2007 року сторони уклали договір іпотеки. Згідно з його умовами відповідач передав в іпотеку житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 160,3 кв.м., житловою площею 69,1 кв.м, який розташовані по АДРЕСА_1.

У зв'язку з порушення своїх зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 18 жовтня 2011 року має заборгованість в сумі 101 105,84 долари США, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 86 166 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 8 606,85 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 594,48 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 894,07 доларів США та штрафу в сумі 4 844,44 долари США.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 7 травня 2015 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитний договором від 19 вересня 2007 року в розмірі 101 105 доларів США, що становило 805 813 гривень 53 копійки звернуто стягнення на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 160,3 кв.м., житловою площею 69,1 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки.

В задоволенні решти позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, в частині, що оскаржується, виходив з того, що відповідачем систематично не виконувалися зобов'язання за кредитним договором і у нього виникла заборгованість в сумі 101 105,84 доларів США, яка підлягає стягненню.

ОСОБА_2 знав про те, що він повинен погашати кредит та інші платежі, які стосуються кредиту. Те, що він робив це як до пред'явлення позову так і після цього свідчить про те, що він знав про умови кредиту, але не бажав виконувати умови кредиту і відповідно до проведеної економічної експертизи у нього виникла заборгованість як по кредиту, так і інших платежах, які стосуються кредиту.

Оскільки кредит відповідачем не погашається, то у позивача виникли підстави для звернення стягнення на майно, яке відповідачем передано в іпотеку.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, за змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеки» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають

сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають

задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або

передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі

необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення

- прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають

задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої

реалізації.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 19 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 111 860 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 19 вересня 2007 року сторони уклали договір іпотеки. Згідно з його умовами відповідач передав в іпотеку житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 160,3 кв.м., житловою площею 69,1 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції в порушенні частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеки» в рішенні не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» слід прийти до висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Таку правову позиці висловив Верховний Суд України у своїй постанову у справі №6-61цс15.

Суд першої інстанції також неправильно визначив суму боргу, яка повинна бути погашена за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Саме таку правову позицію Верховний Суд України зазначив в своїй постанові №3-29гс15 від 1 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення помилково визначив пеню в доларах США при визначення боргу ОСОБА_2 перед банком, що суперечить наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити порушене право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до правил ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини 5 ст. 38 Закону України «Пр іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору

купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на

підставі іпотечного договору, який містить застереження про

задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право

іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності

отримання для цього будь-якого окремого уповноваження

іпотекодавця.

Враховуючи наведене вище суд помилково задовольнив позов та звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги ту обставину, що 8 серпня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 160,3 кв.м., житловою площею 69,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки за вказаним вище договором.

Відповідно до частини 1 стаття 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.

З наведеного вбачається, що іпотека, що встановлена за договором іпотеки 19 вересня 2007 року є припиненою.

Спірне майно на даний час є власністю ОСОБА_4 Право власності вказаної особи є непорушним в силу приписів ст. 41 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення, в частині, що оскаржується з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що в позові слід відмовити , оскільки банком не виконано вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання.

В пункті 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 судам роз'яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону) (в редакції чинній на момент подання до суду позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно підпункту 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону (в редакції чинній на момент подання до суду касаційної скарги) встановлено розмір судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З квитанцій від 14 травня 2015 року №121, від 27 травня 2015 року №16 вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги апелянт сплатив судовий збір в сумі 1827 гривень (а.с.207,244 т.1).

З квитанцій від 24 червня 2015 року №17, №16 вбачається, що за подання до суду касаційної скарги апелянт сплатив судовий збір в сумі 2679 гривень 60 копійок, тобто у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом (а.с.1,3 т.2).

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову в позові в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 слід стягнути 4384 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесені на оплату судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 7 травня 2015 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.

В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесені на оплату судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: