Рішення № 56690414, 17.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20221/14-ц

Провадження № 22-ц/779/429/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: представника апелянта та відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представників відповідачів - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Тарнавської І.Я., Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради - Когута М.Г., представника позивача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Міського голови м. Івано-Франківська, за участі третьої особи Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання незаконним рішень, ордеру, розпорядження, визнання недійсним договору за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року представник ОСОБА_10 - ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська про визнання незаконною приватизації, недійсним договору дарування та визнання за нею права на проживання у кімнаті НОМЕР_1 у гуртожитку, який розташований по АДРЕСА_1. У ході розгляду справи представник позивача подав заяву про зміну предмета позову (а.с.82-84) та остаточно просив суд визнати незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 01.06.2006 року №169 «Про житлові питання» в частині об'єднання двох кімнат в одну НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку ОСОБА_9 в двокімнатний гуртожиток НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 визнати недійсним ордер на житлову площу в гуртожитку №154 від 26.06.2006 року, виданий ОСОБА_9 на кімнату НОМЕР_2 (двокімнатний гуртожиток) розміром 26,4 кв.м по АДРЕСА_1 визнати незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради «Про житлові питання» від 26.11.2009 року №597, в частині надання дозволу на передачу у власність двокімнатного гуртожитку АДРЕСА_1, житловою площею 26,4 кв.м. ОСОБА_9; визнати незаконним розпорядження міського голови від 28.04.2010 року №197-р «Про приватизацію квартир, кімнат у гуртожитках державного житлового фонду» згідно з додатками 1-4 в частині приватизації кімнати НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1 площею 26,20 кв.м. за ОСОБА_9 та ОСОБА_8; визнати недійсним договір дарування №371 від 10.06.2013 року; визнати за ОСОБА_7 право на користування кімнатою АДРЕСА_1

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30.07.2015 року до участі у даній справі залучено третю особу - Департамент комунального господарства, транспорту і зв'язку Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 01/06/2006 р. №169 «Про житлові питання» в частині об`єднання ОСОБА_9 кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в одну кімнату під НОМЕР_2 по АДРЕСА_1

Визнано недійсним ордер на житлову площу в гуртожитку №154 від 26/06/2006 р., виданий ОСОБА_9 на кімнату НОМЕР_2 (двокімнатний гуртожиток), площею 26,4 кв.м. по АДРЕСА_1

Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26/11/2009 р. №597 «Про житлові питання», в частині надання дозволу на передачу у власність ОСОБА_9 двокімнатного гуртожитку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1

Визнано незаконним розпорядження міського голови від 28/04/2010 р. №197-р «Про приватизацію квартир, кімнат у гуртожитках державного житлового фонду» згідно з додатками 1-4 в частині приватизації кімнати НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_9 та ОСОБА_8

Визнано недійсним договір дарування №371 від 10/06/2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Максимчин Т.В.

Визнано за ОСОБА_7 право користування кімнатою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставини справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.03.2006 року у справі №2-1120/2006 позивач та член її сім'ї було визнано такими, що втратили право коритсування житловим приміщенням у кімнаті АДРЕСА_1, яке набрало законної сили 27.03.2006 року і було виконане, а відповідачів - знято з реєстрації, про що свідчить в матеріалах справи довідка УЖКГ від квітня 2006 року та довідка ЄРЦ №02-02/1319 від 10.03.2015 року.

На думку апелянта, оскільки повороту виконання рішення суду у справі №2-1120/2006 не відбулося, то підстав для задоволення позову не було, і очевидним є те, що позов позивача був передчасним. Вважає, що позивач вибрав невірний спосіб захисту своїх прав, а застосовані судом норми матеріального права не підлягали застосуванню до даних правовілносин. Також апелянт вказав, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням процесуального права, оскільки в ньому не зазначено жодної норми ЦПК України згідно якої приймалось рішення.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_7 відмовити.

Вислухавши представника апелянта, представників відповідачів та представника позивача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_7 правомірно користувалася кімнатою НОМЕР_1 у гуртожитку з моменту її отримання і на час ухвалення судового рішення від 10.02.2006р. про усунення перешкод у користуванні цією кімнатою, відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 протиправно об'єднали цю кімнату з кімнатою НОМЕР_2 та приватизували двокімнатний гуртожиток, а у наступному, всупереч вимогам закону розпорядилися житлом, подарувавши його ОСОБА_2

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи та не застосував закон, який регулює дані правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до довідки №2570 від 09.06.2005 року в спірній кімнаті НОМЕР_1 зареєстровано ОСОБА_7 та ОСОБА_12 з 18.03.2003 року (а.с.7).

10.03.2006 р. ухвалювалося заочне рішення Івано-Франківським міським судом, яким ОСОБА_7 та ОСОБА_12 визнавалися такими, що втратили право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_1, яке скасовано ухвалою Івано-Франкіського міського суду від 11 липня 2006р., справа призначалася до розгляду в загальному порядку, у наступному ухвалою суду від 27 грудня 2006р. позов Управління житлово-комунального господарства Івано-Франківського міськвиконкому залишений без розгляду (а.с.85-87).

В квітні 2006 року УЖКГ видано довідку про те, що 29.03.2006 р. сім`ю ОСОБА_7 знято з реєстрації на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 10.03.2006р. (а.с.110).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.02.2006 року зобов`язано ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не чинити позивачу перешкод у користуванні спірною кімнатою НОМЕР_1, відновити попередній стан кімнати НОМЕР_1, який вона мала до здійснення самовільної реконструкції, а саме: встановити вхідний отвір та вхідні двері в коридор загального користування, замурувати зроблений вхідний отвір в суміжну кімнату НОМЕР_2. Рішення набрало законної сили з 11.04.2006 р., апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_8 на рішення відхилено, а рішення суду залишено без змін. (а.с.5-6).

01.06.2006 р. рішенням виконавчого комітету №169 дозволено ОСОБА_9 об`єднати кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у гуртожитку (а.с.114).

26.06.2006 р. Івано-Франківським виконавчим комітетом міської ради видано ордер №154 відповідачу ОСОБА_9 зі складом сім`ї ОСОБА_8, ОСОБА_13 на кімнату НОМЕР_2 на підставі рішення Виконавчого комітету від 01.06.2006 р. №169 (а.с.112).

26.11.2009 р. Виконавчим комітетом ухвалено рішення №597, відповідно до якого надано дозвіл на передачу жилого приміщення НОМЕР_2 площею 26,4 кв.м. ОСОБА_9 на трьох осіб. (а.с.104).

З 09.04.2010р. відповідачами ОСОБА_9 розпочата процедура приватизації спірної квартири, яка була завершена упродовж до 20 травня 2010 року. (а.с.99-113).

28.04.2010 р. розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська затверджено розпорядження групи з приватизації державного житлового фонду щодо приватизації відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1, площею 26.20 м. кв. (а.с.93-98).

Відповідно до витягу №4626805 право власності на кімнату в гуртожитку АДРЕСА_1 зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 10.06.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Максимчин Т.В. (а.с.88).

13.03.2013 р. згідно ухвали Івано-Франківського міського суду за заявою ОСОБА_7 05 квітня 2013 року видано дублікат виконавчого листа щодо виконання судового рішення № 2-282 від 10.02.2006р., яке зобов`язує відповідачів не чинити перешкоди позивачу в користуванні спірною кімнатою та відновити попередній стан кімнати (а.с.10-12).

У зв'язку з виконанням цього виконавчого документу 22.05.2013 р. державним виконавцем складено акт, відповідно до якого зобов`язано ОСОБА_8 не чинити перешкоди позивачу у користуванні спірною кімнатою та відновити її попередній стан за рішенням від 10.02.2006 р. (а.с.11).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2014 року, яка набрала законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню дублікат виконавчого листа, виданий 05 квітня 2013 року Івано-Франківським міським судом на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2006 року (а.с.139).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року скасована ухвала окружного адміністративного суду від 25.11.2014 року про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі та постановлена нова, якою в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 10.02.2006 року та заборони державним виконавцям відділу Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії, пов'язані з виконанням виконавчого листа, виданого 05.04.2013р. відмовлено. (а.с.36-37).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015р. скасована постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2014 року та прийнята нова, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій щодо виконавчого листа, відмовлено ( а.с. 75-77).

Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_7, працюючи на заводі «Логіка», який був структурним підрозділом відкритого акціонерного товариства «Родон», вселилася разом з дочкою ОСОБА_15 у кімнату НОМЕР_1, площею 12.5 м. кв., у гуртожитку, який належав ВАТ «Родон», на підставі ордера на житлову площу у гуртожитку № 6 від 15.02.2003р. (а.с.234).

Із трудової книжки позивача вбачається, що вона працювала на заводі «Логіка» концерну «Родон» за контрактом від 05.07.1993р. та була звільнена з роботи 27.11.2003р. у зв'язку зі скороченням чисельності штату за ст. 40 п. 1 КЗпП України.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 29.05.2003р. «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста та передачу у власність громадян житлових будинків» прийнято у комунальну власність міста житловий будинок (гуртожиток) № 202 на вул. Вовчинецькій, який належав ВАТ «Родон» (а.с.243).

Із інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що позивач набула права власності 08.04.2004р. на двохкімнатну квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 796 від 07.04.2004р., посвідченого приватним нотаріусом Басай Р.М. і цей факт не оспорюється представником позивача у судовому засіданні (а.с.244).

Спірні правовідносини регулюються положеннями ст.ст. 127-131 Житлового Кодексу України, Законом України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки», яка діяла до 12.08.2015 року, яким встановлювався порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання.

За змістом частини 1 статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках та порядок користування жилою площею передбачений ст.ст. 128-130 ЖК України.

Відповідно до п. 2 та 4 Примірного положення гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання, у тому числі, для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).

За змістом п.п. 9 та 10 Примірного положення Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

В силу пп. 3 п. 41 Примірного положення про гуртожитки з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

Форма ордеру на жилу площу в гуртожитку затверджена у Додатку до Примірного положення про гуртожитки.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач правомірно була вселена у гуртожиток, оскільки вона працювала на підприємтсві, якому гуртожиток належав та вселилася у кімнату НОМЕР_1 на підставі ордера, який відповідає за формою, визначеною у Додатку до Примірного положення про гуртожитки.

Таким чином, доводи апелянта про те, що не існувало на час видачі ордеру організації, яка його видавала, не заслуговують на увагу.

Однак, слід врахувати, що відповідно до порядку надання жилої площі в гуртожитках і користування нею, які визначені Главою 4 Житлового Кодексу і Примірним положенням про гуртожитки, приміщення гуртожитків є тимчасовим житлом, призначеним для забезпечення місцем проживання робітників, які не мають жилої площі на період їх роботи на підприємстві.

Оскільки у судовому засіданні встановлено, що позивач придбала на підставі договору купівлі-продажу квартиру у м. Івано-Франківську 07.04.2004р., то з цього часу вона втратила статус особи, яка не забезпечена житлом, а відтак, право на проживання у гуртожитку, навіть при наявності пільги, передбаченої пп. 3 п. 41 Примірного положення про гуртожиток.

Із рішення Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2006р. вбачається, що судом встановлений факт, що ОСОБА_8 у травні 2004 року самовільно зайняла кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку, що підтверджує факт вибуття позивача із гуртожитком у зв'язку з придбанням власного житла 07.04.2004 року.

Факт непроживання у гуртожитку позивача після звільнення з роботи на підприємстві 27.11.2003р. і впродовж до теперішнього часу у судовому засіданні підтвердив і її представник, пояснивши, що після звільнення з підприємства вона виїхала за кордон на заробітки, а дитина проживала тимчасово у її батьків. Повернувшись з-за кордону, їй стало відомо, що сусіди ОСОБА_8 зайняли її кімнату у гуртожитку, що спонукало її звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні гуртожитком.

Доводи представника позивача про те, що позивач оплачувала житло у гуртожитку і комунальні послуги не заслуговують на увагу, оскільки факт здійснення оплати не надає права на проживання у гуртожитку особі, яка забезпечена житлом.

Крім того, позивач не надала жодних доказів, що рішення суду від 10 лютого 2006 року не було виконано у добровільному порядку. Із матеріалів справи вбачається, що це рішення набрало законної сили 11.04.2006 р., а 01.06.2006 р. рішенням виконавчого комітету №169 дозволено ОСОБА_9 об`єднати кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у гуртожитку. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 01.12.2014р. встановлено, що виконавчий лист, виданий на підставі зазначеного рішення суду 02.04.2008р. ОСОБА_7 подала на виконання до відділу ДВС, державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, а матеріали виконавчого провадження знищені у зв'язку із закінченням строків зберігання.

Рішення адміністративних судів від 21.01.2015 року та від 08.07.2015р., надані у якості доказів представником позивача, не мають значення для вирішення цього спору, оскільки дій державного виконавця щодо виконання дублікату виконавчого листа, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки у судовому засіданні встановлено, що позивач вибула з гуртожитку у зв'язку з придбанням власного житла, то підстави для визнання ордеру на жилу площу, виданого ОСОБА_9, який стосувався кімнати НОМЕР_1, відсутні, так як він виданий на вільну жилу площу.

Відтак, немає підстав для задоволення позову в іншій частині, оскільки права ОСОБА_7 на користування жилою площею у гуртожитку з 08.04.2004р. не мала.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_8 слід задовольнити, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права. Слід ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Міського голови м. Івано-Франківська, про визнання незаконними рішень, ордеру, розпорядження, визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк