Рішення № 56687048, 15.03.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11943/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ларіонової Н. М. ,

при секретарі - Ткаченко І. І.,

за участю представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача - адвоката Герасимова П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (ПАТ «Креді Агріколь Банк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 32/705531 від 11.05.2007 р. у розмірі 69 754,36 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 11.05.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 32/705531, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у суму 24 112,87 дол.США. Позивач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав належним чином та видав відповідачу кредит у сумі 24112,87 дол. США, а відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, то виникла заборгованість. Неналежне виконання зобов'язань відповідачем щодо повернення кредиту встановлено рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.05.2013 року, яким з відповідача стягнуто суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 85 960,87 грн., що в еквіваленті офіційному курсу обміну валют, встановленому НБУ на дату розрахунку, становило 10 754,52 дол.США. Відповідачем рішення суду добровільно виконувалося частково. 12.06.2014 року ВДВС Подільського РУЮ у м.Києві було відкрито виконавче провадження № 43659408 для примусового виконання виконавчого листа, виданого 16.09.2013 р. на підставі вищевказаного рішення суду. Виконавчі провадження були закінчені на підставі п.8 ч.1 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", враховуючи те, що боржником виконано рішення суду фактично в повному обсязі та сплачено виконавчий збір, стягнуто витрати. Але за період з моменту винесення суду до моменту його фактичного виконання пройшов істотний проміжок часу, за який валютний курс значно змінився, у відповідності до чого заборгованість відповідача станом на дату погашення боргу в розмірі 85 960,87 грн. не дорівнювалася розміру 10 754,52 дол.США, які вказувалися позивачем у розрахунку заборгованості та згідно якого виносилося рішення суду. Вважає. що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми. Оскільки зобов'язання за договором кредиту в повному обсязі не виконано, суми кредиту за умовами договору, які передбачали повернення коштів в іноземній валюті, не повернуто, станом на 28.09.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 69 754,36 грн., яку позивач просить стягнути, обґрунтовуючи право на їх стягнення ст.ст.625, 1050 ЦК України. Також мотивує, що курсова різниця є збитками у розумінні ст.22 ЦК України, оскільки пов'язано зі здороженням валюти США, в якій був наданий кредит відповідачу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам. Додав, що підставою для стягнення вказаною суми є неналежне виконання відповідачем договірних відносин за кредитним договором, який не був припинений. Сума стягнення - це курсова різниця за період з 12.06.2014 р. (відкриття виконавчого провадження) до 08.07.2015 р. (дата закінчення).

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи викладеними в позові обставинами, вказавши, що підставою для стягнення суми позову є невиконання відповідачем рішення суду .

В судовому засіданні відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що він сплатив суму, стягнуту з нього за рішенням суду, тим самим повністю все виконав.

Представник відповідача - адвокат Герасимов П.О. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та надав письмові заперечення, мотивуючи такими обставинами. Відповідачем фактично виконано рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.05.2013 року, згідно якого з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 85 960,87 грн. за укладеним між сторонами кредитним договором № 32/705531 від 11.05.2007 р. Згідно з п. 8.3 кредитного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Відповідач виконав свої зобов'язання перед позивачем 07.08.2015 року, тобто з цього часу вказаний договір припинив свою дію і відтак проводити розрахунки пені за договором, який вже виконаним та вже не діє, є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, вважає незрозумілими та безпідставними розрахунку пені та 3% річних саме по 28.09.2015 р., при цьому відповідач виконав судове рішення ще до 08.07.2015 р. Звертає увагу, що нормами чинного законодавства не передбачено стягнення курсової різниці заборгованості, а посилання на норми ст.22 ЦК України вважає безпідставним, оскільки курсова різниця не віднесена до збитків в розумінні цієї статті і не може бути віднесена до збитків, виходячи з такого. Декретом КМ України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена змінність курсу валют. Основний борг з відповідача за рішенням суду стягнуто не в доларах, а в національній валюті, при цьому позивач мав право звернутися до суду про стягнення з відповідача боргу саме в доларах, але не скористався цим правом, що не дає підстав для покладання цієї відповідальності та відповідача. Наполягає, що сума боргу після винесення судового рішення зменшувалася, а тому і 3% річних також підлягали зменшенню пропорційно частково сплаченому боргу, однак наданий позивачем розрахунок не містить таких розрахунків.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до таких висновків.

11 травня 2007 р. між акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 32/705531, відповідно до якого банком надано ОСОБА_3 надано кредит у сумі 24 112,87 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи, в зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов вищевказаного договору, ПАТ «Креді Агріколь Багк» звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11.05.2007 р., яка виникла станом на 14.12.2012 р., в розмірі 85 960,87 грн.

Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 24.05.2013 р. у цивільній справі № 758/108/13-ц вказаний позов був задоволений зі стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 85 960,87 грн.

Відповідач вказав на те, що із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення він не звертався.

Судом встановлено, що на підставі вказаного рішення суду Подільським районним судом м.Києва 16.09.2013 р. був виданий виконавчий лист № 758/108/13-ц на стягнення боргу в розмірі 59 268,36 грн., який перебував на виконанні в органі ДВС.

Як вбачається з наданих стороною відповідача квитанцій та виписки з рахунку, на виконання вказаного судового рішення відповідачем з 25.11.2013 р. призводилися виплати на погашення заборгованості.

Постановою ВДВС Подільського РУЮ у м.Києві від 07.08.2015 р. виконавче провадження ВП № 43659408 закінчено на підставі ст.49 ч.1 п.8 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку зі сплатою коштів боржником фактично у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач наполягає на підставі свого звернення - невиконання в повному обсязі відповідачем зобов'язання перед позивачем за кредитним договором, кошти за яким видані у доларах, та заподіяння збитків у вигляді курсової різниці суми, яка була еквівалентна доларовій сумі на день винесення рішення, з сумою, сплаченою відповідачем на день виконання рішення суду.

Сторона відповідача наполягає на припиненні зобов'язання відповідача перед позивачем, обґрунтовуючи тим, що ці зобов'язання припинилися між сторонами 07.08.2015 р. повним виконанням судового рішення, постановленого з приводу невиконання цього договору, а сума курсової різниці не може вважатися збитками.

Наполягаючи на своїх позовних вимогах, представники позивача просять стягнути загальну суму в розмірі 69 754,36 грн., не розмежовуючи її по видах та не надаючи доказів на її обґрунтування, та не зазначаючи про це в позові.

Як вбачається з наданого до позову розрахунку, ця сума складається з: пені за несвоєчасне погашення кредиту - в розмірі 34 078,26 грн., процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3% річних - в сумі 8 356,96 грн., суми курсової різниці - в розмірі 27 319,14 грн.

Відповідно до вимог ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів.

Згідно оформлених в позовній заяві вимог, позивач ніяк не посилається на цю суму в розмірі 34 078,26 грн., що, згідно розрахунку, є саме пеня за несвоєчасне погашення кредиту, ніяк необґрунтована позивачем, біль того, сторона позивача наполягає, що ця сума входить до 3% річних, а тому, виходячи з меж заявлених вимог, суд вважає необхідним відмовити в цій частині позовних вимог.

Розглядаючи вимоги в частині стягнення 3% річних за прострочення зобов'язання, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 8.3 укладеного кредитного договору № 32/705531 від 11.05.2007 р. передбачено, що договір діє до остаточного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом. Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Приписами ст.599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на відсутність в правових нормах ЦК України такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою ВСУ (Постанова ВСУ від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).

Крім того, пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» звернуто увагу судів на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що рішення суду від 24.05.2013 р. виконано 08.07.2015 р., що підтверджено постановою органу ДВС та не оспорюється позивачем (постанова про закінчення виконавчого провадження банком, як стягувачем, не оскаржувалась).

Як вбачається з розрахунку, доданого до позову (арк.спр.8), проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3% річних нараховані позивачем за період з 25.05.2013 р. по 28.09.2015 р. в розмірі 386,61 дол.США, що в еквіваленті складає 8 356,96 грн.

Таким чином, зобов'язання за вищевказаним кредитним договором від 11.05.2007 р між сторонами припинилися 08.07.2015 р., а тому посилання позивача на стягнення заборгованості за цим кредитним договором станом на 28.09.2015 р. є безпідставним та не ґрунтується на законі.

На підставі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних.

Верховним Судом України звернуто увагу, що три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов'язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів (аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві за 2014 р.).

Крім того, цим аналізом звернуто увагу на перевірку того, щоб нарахування 3% річних, правова природа яких є особливою мірою відповідальності, здійснювалося виключно у національній валюті. Але позивачем в наданому розрахунку нарахування цих сум призведені у доларах США.

Як вбачається з наданих документів, після рішення суду від 24.05.2013 р. до закриття виконавчого провадження відповідачем здійснювалися проплати 31.01.2014 р., 21.03.2014 р. та 08.07.2015 р.

З наданого розрахунку суд позбавлений можливості перевірити правильність призведених там нарахування, в т.ч. із урахуванням сплачених за цей період відповідачем сум, нарахування 3% лише на основний борг та лише у гривні, а в позові ці суми не обґрунтовані та розрахунок на наведений.

Тому, виходячи з меж заявлених вимог, суд не приймає як доказ наданий розрахунок. В зв'язку з чим, суд погоджується із запереченнями представника відповідача в цій частині, що сума боргу після винесення судового рішення зменшувалася, а тому і 3% річних також підлягали зменшенню пропорційно частково сплаченому боргу, однак наданий позивачем розрахунок не містить таких розрахунків.

Перевіряючи доводи позивача, що курсова різниця доларового еквівалента між стягнутою за рішенням суду та сплаченою на його виконання суми, є збитками для позивача, суд виходить з того, що ці доводи не засновані на законі, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до декрету КМ України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» курс валют в Україні є змінним, що передбачає те, що держава не взяла на себе відповідальність по встановленню єдиного і незмінного курсу долара США по відношенню до гривні, а тому це є ризики учасників валютного ринку, в тому числі і банку, який видає кредит у валюті.

Ст. 192 УК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом № 15-93, «Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України», затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200, «Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520, та іншими документами.

Як вбачається з рішення районного суду від 24.05.2013 р. у цивільній справі № 758/108/13-ц, позивач не скористався своїм правом на стягнення заборгованості по договору кредиту, який надавався відповідачу у доларах, саме в доларах, і тому за рішенням суду сума стягнута в національній валюті - гривні.

На підставі ст.61 ч.3 обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Виходячи з приписів ст.22 ч.2 ЦК України збитками не може бути різниця у курсі валют, а відтак посилання позивача на ст.ст.611, 623 ЦК України, якими регулюється відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, не ґрунтуються на законі.

Тому вимоги позивача про стягнення курсової різниці в розмірі 27 319,14 грн., яку позивач зазначає тільки в розрахунку заборгованості, не вказуючи її безпосередньо у позовних вимогах, не підлягають задоволенню.

Вказані обставини дають суду підстави зробити висновок, що позовні вимоги є безпідставними та не заснованими на законі, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.ст.15, 16, 22, 526, 599, 625,1050 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 208-209, 212, 213, 214-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В позові Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова