Рішення № 56683311, 22.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6788/14-ц Головуючий у І інстанції Линник В. Я.Провадження № 22-ц/780/1538/16 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 1 22.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Гуля В.В., Касьяненко Л.І.

при секретарі - Говорун В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись до суду із зазначеним позовом мотивуючи тим, що вони та відповідачка ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 Їм належить по 43/300 частин вказаного будинку на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 20.09.2005р., а відповідачці належить на праві власності 107/150 частини будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2010 р. При цьому зазначили, що ОСОБА_2, успадкувала 57/100 частини будинку після смерті ОСОБА_5, якому ця частина належала за рішенням суду від 14.07.1977 р., а 43/300 частини будинку, успадкувала після смерті ОСОБА_6

Таким чином, позивачі посилаються, що у спільному користуванні з відповідачкою у них знаходиться 43/100 частин будинку, якими вони не можуть спільно користуватися, оскільки без їх згоди їх займає відповідачка, проживає в них та користується, вони не можуть зайти до належної їм частини будинку, тому що до неї окремого входу немає, а є лише вхід через частину будинку відповідачки.

Далі, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.02.2014р. їм було відмовлено в позові до ОСОБА_2 про розподіл в натурі цих 43/100 частин будинку та про визначення порядку користування земельною ділянкою, таким чином частка ОСОБА_2 не може бути виділена в натурі, вона є незначною, тому просили суд припинити право ОСОБА_2 на 43/300 частини будинку, стягнути з них на користь відповідачки грошову компенсацію в сумі 148506 грн., визнати за ними право власності на 43/300 частини будинку в рівних частках за кожним.

Відповідачка позов не визнала, вказувала, що припинення її частки в праві власності на будинок є неможливим, тому що їй належить на праві власності 107/150 частин спірного будинку, що є значною часткою, сам будинок є подільним майном, спільне володіння і користування майном є можливим, а припинення частки відповідачки в будинку завдасть їй значної шкоди. Просила відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 січня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 43/300 частину будинку АДРЕСА_1 що належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2010 р.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за кожним право власності на 43/600 частину цього будинку.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з кожного, на користь ОСОБА_2 компенсацію за її 43/300 частину будинку в розмірі 74 253 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Посилається на те, що чинним законодавством не передбачено часткове припинення права власності у спільній власності осіб. Крім того зазначила, що припинення її права частку у спільному майні завдасть їй істотної шкоди, при цьому доказів на підтвердження того, що спільне володіння і користування майна є неможливим позивачами надано не було, що судом не враховано.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ст.ст.316-319 ЦК України полягає в тому, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян. У ст. 321 цього Кодексу закріплений конституційний принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підставі припинення права власності передбачені ст. 346 ЦК України.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.369 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.355,356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 368 цього Кодексу визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч.1 зазначеної норми).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що, після розподілу будинку в натурі за рішенням суду м. Ірпіня від 14.07.1977 р., 43/100 частин спірного будинку стали окремим об'єктом права власності, на який не розповсюджується інститут спільної часткової власності, і його доля повинна вирішуватись без урахування іншої 57/100 частини цього будинку, яка належить відповідачці, тому припинення права відповідачки на 43/300 частин будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам, так у її власності залишається 57/100 частин спірного будинку.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням народного суду м. Ірпіня від 14.07.1977 р. будинок АДРЕСА_1 було поділено в натурі: ОСОБА_7 була виділена частина будинку, що складається з приміщень 2-1 площею 10.8 кв.м, 2-2 площею 19.4 кв.м (на даний час по плану це приміщення 1-7 і 1-8) та погріб під літерою «В», що становить 43/100 частини будинку, а ОСОБА_5 були виділені приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 та вбиральню, що становить 57/100 частини будинку (а.с.45).

Після смерті ОСОБА_7 його частину будинку за заповітом успадкував ОСОБА_6, після чого побудував сарай «К», а до приміщень 1-7, 1-8 почав будівництво приміщень III площею 35,5 кв.м та ІV площею 33,8 кв.м, які зараз знаходяться в стадії незавершеного будівництвом.

Після смерті 13.10.1994 р. ОСОБА_6, спадкоємцями 43/100 частин будинку стали позивачі, як його діти, та його мати ОСОБА_5 в рівних частках, тобто по 43/300 частин будинку (а.с.12-16).

Після смерті ОСОБА_5 відповідачка ОСОБА_2 успадкувала згідно заповіту 57/100 частини будинку, що належали ОСОБА_5 за рішенням суду від 14.07.1977 р. та 43/300 частини будинку, що належали їй після смерті ОСОБА_6 (а.с.20).

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розподіл будинку в натурі відмовлено з посиланням на те, що частина будинку, які позивачі просили поділити в натурі містить приміщення, які не здані в експлуатацію та не зареєстровані в установленому законом порядку (а.с.35-43).

Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Із роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

У п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності; колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Так, колегія суддів вважає, що доказів того, що частка відповідачки ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі, будинок є неподільним, спільне володіння і користування співвласниками є неможливим та припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам іншого співвласника, - не надано.

Колегія суддів приходить до висновку, що в позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить відмовити.

Позивач ОСОБА_3, ОСОБА_4 внесли на депозитний рахунок суду № 37312001001903 в ГУ ДКСУ в Київській області МФО 821018, кошти в сумі 103144,67 грн. згідно квитанції від 04.12.15 № 14736006, та в сумі 45361 грн. 33 коп. згідно квитанції від 22.12.15 № 0.0.480503481.1, відповідно, для відшкодування ОСОБА_2 її частки у спірному будинку, тому при відмові в позові ці кошти підлягають поверненню позивачам.

Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу та ухвалює нове рішення, то судові витрати апелянта підлягають стягненню з позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати з кожного по 757 грн. 50 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :