Ухвала суду № 56683170, 24.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8282/14-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я.Провадження № 22-ц/780/1357/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 58 24.03.2016

У Х В А Л А

іменем України

24 березня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів: Даценко Л.М.. Білоконь О.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на неправомірні постанови державних виконавців, заінтересовані особи державний виконавець міського відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ Київської області Такуєв Олександр Валерійович, начальник міського відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ Київської області Юрченко Світлана Юзефівна, ОСОБА_6, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою на рішення державних виконавців міського відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ Київської області, яку мотивував тим, що 26 жовтня 2015 року державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС було відкрите виконавче провадження № 49111118 на підставі виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 12 жовтня 2015 року про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 100000 грн. та 1000 грн. судових витрат.

Вказував, що 17 листопада 2015 року його представник отримав поштове відправлення, яке містило дві постанови начальника Білоцерківського міського відділу ДВС від 10 листопада 2015 року, а саме: про скасування постанови державного виконавця від 26 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження та про скасування постанови державного виконавця від 26 жовтня 2015 року про арешт майна боржника, а також постанову державного виконавця від 10 листопада 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за вимконавчим листом про стягнення із ОСОБА_6 на його користь грошових коштів в розмірі 100000 грн.

Прийняття вказаних постанов мотивовано відповідними посадовими особами тим, що у виконавчому провавдженні міститься довіреність представника стягувача, яка не завірена належним чином, що не відповідає дійсності. Посилаючись на незаконність рішень, просив визнати оскаржувані ним три постанови від 10 листопада 2015 року неправомірними та скасувати їх.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

Заявник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою його скаргу задоволити уу повному обсязі,посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд прийшов до помилкового висновку, що довіреність представника заявника не посвідчена належним чином.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, ВДВС подав заяву про розгляд справи у його відсутність, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно ст.383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.387 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державну виконавчу службу задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення були прийняті відповідно до вимог закону, в межах повноважень державного виконавця і права чи свободи заявника порушено не було, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що посадові особи Білоцерківського міського відділу ДВС не порушують права заявника на виконання судового рішення, а оскаржувані постанови прийняті ними відповідно до закону.

При цьому суд виходив з того, що існують обставини, які виключають здійснення виконавчого првадження і які полягають у неналежному підтвердженні повноважень представника стягувача, за заявою якого було відкрите виконавче провалдження, зокрема копію довіреності, поданої до ДВС завірено самим представником, крім того, дана довіреність не посвідчена нотаріально.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на вимогах закону.

Зі справи вбачається, що постановою державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ Київської області від 26 жовтня 2015 року було відкрите виконавче провадження № 49111118 на підставі виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 12 жовтня 2015 року, про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 100000 грн. та 1000 грн. судових витрат.

Виконавче провадждення було відкрите за заявою представника стягувача ОСОБА_7, який додав до заяви видану ОСОБА_3 14 травня 2014 року на його ім'я довіреність, яка посвідчена за місцем роботи ОСОБА_3

Відповідно до положень ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За приписами ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у ст.17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст.18 цього Закону;

6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Отже, положення вищезазначеної статті Закону містять вичерпний перелік підстав для відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження. Ненадання стягувачем належним чином засвідченої копії довіреності свого представника разом із заявою про відкриття виконавчого провадження відповідно до ст.26 Закону «Про виконавче провадження» не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, як помилково вказав суд в ухвалі.

Такі ж положення містить Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом МЮ України N 512/5 від 02 квітня 2012 року, згідно п.2.11.3 після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.

Крім того, стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження, що у свою чергу свідчить про те, що питання, пов'язані із виконанням судових рішень регулюються в тому числі крім спеціального законодавства (ст.245 ЦК України), також ЦПК України, оскільки виконавче провадження слід розглядати як складову частину судового провадження.

Відповідно до ч.2 ст.42 ЦПК України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально, або посадовою особою організації, в якій довіритель працює.

Як вище вказувалося, довіреність представника ОСОБА_7, посвідчена за місцем роботи стягувача ОСОБА_3, що у свою чергу свідчить про наледжне її посвідчення.

Посилання суду в ухвалі на те, що стягувач вже не працює в організації, яка посвідчила довіреність безпідставні та не мають правового занчення, поскільки на момент її посвідчення ОСОБА_3 працював в цій організації.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до приписів ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Вирішкючи скаргу суд вказаних положень законодавства не врахував та не пперевірив.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення скарги.

Згідно п.3 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволитичастково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: