Постанова № 56678962, 24.03.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2016 р.Справа № 916/4344/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1172 від 30.05.2014)

від відповідача: Кулик О.О. (довіреність № б/н від 27.05.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС"

на рішення господарського суду Одеської області від " 12" січня 2016 року, повний текст якого складено та підписано " 18" січня 2016 року

по справі № 916/4344/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС"

про стягнення 53 848,02 грн.

В С Т А Н О В И В :

26.10.2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" (далі по тексту - відповідач) про стягнення, 53 848,02 грн. за Договором про надання послуг з міжнародного автомобільного перевезення № 04/03-2014 від 04.03.2014, з якої 36900 грн. - сума основного боргу, 15 928,40 грн. - інфляційні нарахування, 995,85 грн. - 3% річних, 23,77 грн. пені та витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору міжнародного автомобільного перевезення № 04/03-2014 від 04.03.2014 в частині повної вартості оплати перевезення, у зв'язку з чим нараховані штрафні санкції та пеня.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.01.2016 по справі №916/4344/15 (суддя О.Л. Панченко) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 заборгованість у сумі 36900 (тридцять шість тисяч дев'ятсот) грн., інфляційні витрати у сумі 15419 (п'ятнадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн. 20 коп., 3% річних у сумі 995 (дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 85 коп., пеню у сумі 23 (двадцять три) грн. 77 коп., судовий збір у сумі 1206 (одна тисяча двісті шість) грн. 48 коп. В решті позову відмовлено.

29.01.2016 року на виконання зазначеного рішення суду господарським судом Одеської області виданий відповідний наказ на його виконання.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС", в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, у зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В обґрунтування апеляційних вимог, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавств невірно надана правова оцінка укладеного між сторонами Договору, а саме зазначено, що між сторонами склалися правовідносини по договору транспортного експедирування та товариство, як експедитор організувало виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач у відповідності до умов п.3.3 Договору перевезення виконав покладені на нього зобов'язання, а саме сплатив у строки, що не перевищують 25-ти календарних днів з моменту отримання Актів здачі-приймання робіт вартість перевезення у повному обсязі, що підтверджуються платіжними дорученнями, на загальну суму 48 200,00 грн., однак висновок суду про те, що сума зазначених коштів на рахунок позивача так і не надійшла - є помилковим та таким, що не відповідає вимогам ст.ст.43 та 84 ГПК України.

Крім того скаржник зазначає, що в даному випадку строк позовної давності почав обчислюватись з 06.06.2014 року та річний строк для пред'явлення позову сплинув 05.06.2015, тоді як позивач звернувся до суду лише 22.10.2015 року про що свідчить штамп поштового зв'язку, тим самим порушивши встановлений Законом річний строк для пред'явлення позову та звернення до суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судових засіданнях просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Представником позивача в судовому засідання 24.03.2016 року надані для залучення до матеріалів справи додаткові документи.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено в процесі апеляційного провадження, 04.03.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (надалі - "Перевізник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" ("Експедитор") був укладений Договір міжнародного автомобільного перевезення № 04/03-2014, відповідно до п.1.1 якого Перевізник зобов'язується на підставі заявки Експедитора доставити йому Експедитором вантаж до місця призначення в установлений договором строк, а Експедитор зобов'язується оплатити за перевезення встановлену даним договором плату (а.с.10-13).

Перевезення вантажу перевізником здійснюється на підставі письмової та погодженої відповідно до п.2.2 Договору заявки Експедитора, яка передається йому по пошті, особисто або факсом та повинна містити назву, вид та кількість вантажу, його вартість, дату завантаження, розвантаження, строк перевезення, дані упаковки, маркування та відповідаючого, за отримання товару. Заявка повинна бути передана перевізнику у 2-х екземплярах та мати підпис уповноваженої особи і печатки Експедитора (п.2.1).

Відповідно до п.3.1 Договору, вартість перевезення встановлюється за згодою сторін та зазначається в заявці.

Експедитор платить Перевізнику вартість наданих послуг на умовах, що передбачені заявкою на конкретне перевезення, але у будь-якому випадку не пізніше 25 календарних днів з моменту отримання оригіналів документів, на реквізити, зазначені в розділі 9 договору (п. 3.3 договору).

Обов'язки сторін передбачені розділом 4 договору.

Так, за прострочення оплати вартості наданих послуг Експедитор платить Перевізнику пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг за кожний календарний день прострочення у випадку, якщо прострочення виникло з вини Експедитора (п. 5.6 договору).

За прострочення Експедитором грошових зобов'язань, останній зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 7.8 договору).

За змістом п.8.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014 року, а в частині виконання грошових зобов'язань - до моменту повного виконання. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить в письмовій формі намір про його розірвання, договір вважається продовженим на один календарний рік на тих же умовах.

09.10.2014 року між сторонами був підписаний та скріплений печаткам Договір-заявка № 25/10 на транспортно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполучені до Договору від 04.03.2014 року № 04/03-2014 по маршруту: м. Гданськ (Польща) - м. Харків (Україна), вартість послуг складає 19200 грн. (а.с.14).

24.10.2014 року сторонами був підписаний без зауважень та скріплений печатками Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000569 який підтверджує надання Виконавцем робіт по міжнародному перевезенню у сумі 19 200,00 грн., на підставі чого позивачем виставлений Рахунок-фактура № СФ-0000569 у вказаній сумі (а.с.16-17).

14.10.2014 року сторонами був підписаний договір-заявка № 27/10 на транспортно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполучені до Договору від 04.03.2014 № 04/03-2014 по маршруту: м. Гамбург (Німеччина) - м. Харків (Україна), вартість послуг 29 000 грн. (а.с.18).

28.10.2014 року сторонами був підписаний без зауважень та скріплений печатками Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000574, який підтверджує надання Виконавцем робіт по міжнародному перевезенню у сумі 29 000,00 грн., на підставі чого позивачем виставлений Рахунок-фактура № СФ-0000574 у вказаній сумі (а.с.20-21).

З наявних в матеріалах справи виписок з банку по рахунку ФОП ОСОБА_4 вбачається, що відповідачем з 15.12.2014 року по 14.04.2015 року частково сплачувались кошти у загальній сумі 11300 грн. за перевезення та в призначенням платежу було зазначено «Рахунок-фактура № СФ-0000574 від 28.10.2014 року» (а.с.25-34).

11.12.2014 року позивач звернулося до ТОВ "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" з претензією №56/14, згідно з якою просив протягом 15 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати 45 200 грн. заборгованості за надані послуги.

Між тим, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_4 до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_4 та вважає, що доводи, заперечення і вимоги ТОВ "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС", викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як було вище зазначено, відповідачем по справі були зроблені перевезення вантажу у міжнародному сполученні, про що свідчать договори - заявки та складені акти здачі - приймання робіт.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що перевезення вантажу здійснюється перевізником на підставі укладеного Договору, письмових заявок, Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, Конвенцією про міжнародні дорожні перевезення вантажів (СМR), Митній конвенції про міжнародні дорожні перевезення вантажів (МДП), Європейською згодою про перевезення швидкопсувних та іншими.

Конвенцією про Договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України N 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що вказана Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілем за винагороду, якщо зазначені у договорі місце прийняття до перевезення вантажу та місце доставки вантажу знаходяться на території двох держав, з яких хоча б одна приймає участь у Конвенції.

Пунктом 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно ст.ст. 908 та 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтями 4, 9 Конвенції передбачено, що договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Аналогічні положення закріплені ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що наявна в матеріалах справи міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 071570 (а.с.63), яка містять інформацію про дату проходження товару через митний контроль, відомості про відправника, одержувача, перевізника, вид транспортного засобу, найменування товару, місце розвантаження товару, погоджене електронне декларування MDN, International Bill of Lading (а.с.55), який також містить відомості про перевезення вантажу, свідчать про укладення між сторонами договору міжнародного автомобільного перевезення.

Частинами 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з викладеними в апеляційній скарзі доводами скаржника, відносно надання помилкової оцінки суду першої інстанції характеру спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, факт перевезення та отримання вантажу позивачем за Договором-заявкою № 25/10 від 09.10.2014 року на транспортерно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполученні, до Договору № 04/03-2014, по маршруту м.Гданськ (Польша) - м.Харків (Україна) - вартістю 19200 грн. підтверджується:

- Міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 071570;

- Підписаним без зауважень Актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000569 на загальну суму 19 200,00 грн. та на підставі чого виставленим рахунком-фактурою № СФ-0000569.

За Договором-заявкою № 27/10 від 14.10.2014 року на транспортерно-експедиторське обслуговування у міжнародному сполученні, до Договору № 04/03-2014, по маршруту м.Гамбург (Німеччина) - м.Харків (Україна) - вартістю 29000 грн., також підтверджується International Bill of Lading, підписаним без зауважень Актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000574 на загальну суму 29 000,00 грн. та на підставі чого виставленим рахунком-фактурою № СФ-0000574.

27.10.2014 та 30.10.2014 року .02.2013 року відповідачу були надіслані засобом поштового зв'язку Акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000574 та Акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000569. Факт отримання зазначених документів підтверджуються відповідними поштовими повідомленням про вручення поштового відправленнями та зазначено самим представником відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.51-53).

Таким чином відповідачем не спростовано жодними належними доказами факт не отримання від позивача документів.

Між тим, з доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі вбачається, що товариством були сплачені грошові кошти за перевезення вантажу у строк, визначений п.3.3 Договору, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень, а саме:

- платіжне доручення № 32 від 04.11.2014 року на суму 19200 грн. (а.с.69)

- платіжне доручення № 33 від 04.11.2014 року на суму 29000 грн. (а.с.61).

Зазначені доводи та наявні копії платіжних доручень, як докази виконання товариством зобов'язань за Договором колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Як вбачається з пояснень представників сторін та викладених в позовній заяві обставин, кошти які були перераховані товариством на рахунок позивача так і не надійшли на рахунок перевізника, що стало і підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представником відповідача було зазначено та підтверджено письмово про те, що перераховані кошти на виконання умов Договору від 04.03.2014 року не були перераховані фінансовою установою, у зв'язку з чим товариство до вирішення питання щодо фінансової установи, починаючи з грудня 2014 року по квітень 2015 року погашало заборгованість частинами у загальній сумі 11300 грн., про що свідчать відомості з банку по рахунку фізичної особи (а.с.25-34).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність та стягнення з ТОВ "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" на користь позивача суму основного боргу, з урахуванням здійснених проплат, у розмірі 36900,00 грн. (48200 грн. - 11300 грн.)

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36 900 грн. - основної заборгованості, 3% річних у сумі 995,85 грн., 15 419,20 грн. - інфляційних нарахувань та 23,77 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 04.03.2014 по 10.10.2015 правомірно задоволені судом.

Крім того, колегією суддів не приймаються викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про сплив позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.926 ЦК України, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, з чим і погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що за приписами ч.1 ст.35 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, термін позовної давності до вимог, що випливають з перевезення на яке поширюється зазначена Конвенція, встановлюються в один рік.

Так, пунктами 1, 2 ст.32 Конвенції від 1956 року передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

2. Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

3. За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України). Пунктами 4.4., 4.4.1, постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 передбачені правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. 4.4. Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. 4.4.1.У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Таким чином, твердження апелянта, що строк позовної давності почав обчислюватись з 06.06.2015 року та річний строк для пред'явлення позову сплив 05.06.2015 року, тоді як позивач звернувся до суду 22.10.2015 - є помилковим, оскільки здійснені ним часткові оплати на виконання умов Договору від 04.03.2014 року є такими, що переривають перебіг позовної давності.

Так, останній платіж відповідно до виписок з банку був здійснений позивачем 14.04.2015 року у сумі - 1000 грн., у зв'язку з чим саме з цієї дати обчислюється строк, у зв'язку з чим позивачем річний строк позовної давності не пропущений, оскільки 22.10.2015 останній звернувся до суду за захистом порушеного права.

Судова колегія також вважає, що всі доводи, заперечення та вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської від 12.01.2016 року по справі № 916/4344/15 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС"- без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС ЕКСПРЕС" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „12" січня 2016 року по справі № 916/4344/15 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „25" березня 2016 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров