Постанова № 56678939, 24.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016 року Справа № 904/11210/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К.

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № б/н від 17.11.2015 р.;

позивача ОСОБА_2, довіреність № б/н від 10.02.2016 р.;

позивача - ОСОБА_3, директор, наказ № 3/3МТК від 27.03.2012р.;

відповідача ОСОБА_4, довіреність № б/н від 21.12.2015 р.;

відповідача ОСОБА_5, дов. № б/н від 27.01.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 року по справі № 904/11210/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничмаштехкомплект-Україна», м.Дніпродзержинськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь

про зобов`язання повернути майно та стягнення 46800,00 грн.

В судовому засіданні 17.03.2016р. була оголошена перерва до 24.03.2016р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 року у справі № 904/11210/15 (суддя Петренко І.В. ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничмаштехкомплект-Україна», м.Дніпродзержинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь про зобов`язання повернути майно та стягнення 46800,00 грн. позов було задоволено повністю, зобов`язано відповідача повернути позивачу виробниче обладнання піч газову штовхаючу, серії «ТермоГаз» - ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка була предметом договору оренди № 2501 від 25.01.2013р., що зафіксували у підписаному сторонами акті прийому-передачі майна; стягнено з відповідача на користь позивача 2436 грн. судового збору (а.с.78-89, т.1).

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобовязань по поверненню предмету оренди після розірвання договору оренди та стягненням неустойки за безпідставне користування орендованим майном; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст. ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.202, 509, 525, 526, 530, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 785, 795 ЦК України.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь, посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом оскаржуване рішення прийнято без дослідження додаткових доказів, які були витребувані ухвалою господарського суду від 27.01.2016р., що, на думку скаржника, свідчить про прийняття рішення з неповним та необ`єктивним дослідженням всіх обставин справи;

- крім того, господарським судом був порушений принцип змагальності сторін у господарському процесі, встановлений ст.4-3 ГПК України, оскільки позивачем в день судового засідання були надані додаткові докази, в зв`язку з чим в судовому засіданні була оголошена перерва лише на дві години, протягом яких відповідач лише ознайомився з наданими доказами та не мав можливості відповісти на них;

- крім того, скаржник зазначає, що без встановлення факту набуття права власності на піч газову штовхаючу, дослідження кредитної справи банку відносно позивача на предмет підстав набуття права власності на піч позивачем, неможливо розглянути вказану справу по суті;

- також скаржник зазначає, що господарським судом безпідставно було відмовлено в колегіальному розгляді цієї справи, враховуючи її складність.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, зазначаючи, що під час розгляду справи ним були надані відповідні докази, які підтверджують право власності на предмет оренди, надано докази існування між сторонами орендних правовідносин та їх виконання; вказано на те, що відповідачем зобов`язання з повернення предмету оренди так і не виконане, право власності на предмет оренди не підтверджений належними та допустимими доказами. Також позивач зауважив, що в суді першої інстанції були оглянути оригінали всіх документів, зокрема, і договору застави, посвідченого нотаріально, що не дослідження всієї кредитної справи позивача у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ніяким чином не вплинув на встановлення обставин у цій справі.

24.03.2016р. в судовому засіданні апеляційного господарського суду було заявлено та розглянуто наступні клопотання скаржника.

Представником скаржника було заявлено клопотання про зупинення розгляду цієї справи на підставі ст.79 ГПК України до закінчення розгляду справи № 904/1881/16 про визнання недійсним договору оренди № 2501 від 25.01.2013р. та набрання рішенням по справі законної сили. Зазначене клопотання не може бути задоволено апеляційним господарським судом, оскільки: по-перше, скаржник не був позбавлений права заявити зустрічний позов в межах цієї справи, чого зроблено не було в ході розгляду справи в суді першої інстанції з 04.01.2016р. по 11.02.2016р.; по-друге, скаржник не позбавлений права перегляду рішення від 11.02.2016р. за нововиявленими обставинами (ст.ст.113-114 ГПК України) у випадку прийняття по справі № 904/1881/16 позитивного рішення на його користь; по-третє, на день прийняття оскаржуваного судового рішення 11.02.2016р. жодного судового рішення про визнання договору оренди недійсним не існувало.

Також представником скаржника заявлено клопотання про долучення додаткових доказів, зокрема, актів прийняття-передачі частини обладнання до печі, які на думку скаржника саме підтверджують його право власності. На обґрунтування причин поважності ненадання цих додаткових доказів (ст.101 ГПК України) скаржник не надав жодного доказу в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України, натомість зазначає, що ці додаткові докази отримані ним з матеріалів кримінальної справи, з якою представник не мав можливості раніше ознайомитись.

Колегія суддів приймає ці докази та вважає за необхідне надати їм належну правову оцінку в сукупності усіх доказів по справі, керуючись ст.ст.32, 33, 34, 36, 43 ГПК України, з метою повноти дослідження усіх обставин, матеріалів справи, з урахуванням усіх доводів сторін у відповідності до вимог зазначених норм процесуального закону та згідно з умовами укладених сторонами договорів оренди та поставки, які є обов`язковими для сторін, оскільки не є розірваними та не визнані недійсними, тоді як неповнота дослідження усіх обставин справи та доказів може бути однією із підстав скасування постановленого судового акту суду апеляційної інстанції касаційним судом.

Щодо клопотання скаржника про відкладення розгляду справи в зв`язку з необхідністю ознайомлення останнього з матеріалами кримінальної справи, то зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до ст.35 ГПК України преюдиційні факти встановлюються лише обвинувальним вироком по кримінальній справі або судовим рішенням, яке набрало законної сили, а не матеріалами кримінальної справи; по-друге, суд апеляційної інстанції обмежений певними процесуальними строками розгляду справи, а скаржником не наведено жодних поважних причин подальшого відкладення розгляду справи; по-третє, у випадку набрання законної сили обвинувальним вироком по відношенню до посадових осіб відповідача, скаржник не позбавлений права перегляду судового рішення від 11.02.2016р. за нововиявленими обставинами.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з витребуванням у установи банку відповідно до ст.38 ГПК України додаткових доказів, то таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки: по-перше, у відповідності до ч.1 ст.33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто, скаржник не був обмежений в здійсненні права щодо доказування протягом всього розгляду справи; по-друге, такі докази, навіть і при отриманні, не спростовують правовідносин оренди між сторонами, а саме, доказів по оплаті орендних платежів та двохсторонніх актів виконання робіт щомісячно в межах договору оренди, які було підписано обома сторонами без будь-яких зауважень.

Щодо клопотання скаржника про огляд в судовому засіданні 24.03.2016р. оригіналу договору поставки № 0108/Т-1, то це клопотання задоволено апеляційним господарським судом, оригінал договору з додатком (додатковою угодою) оглянуто в судовому засіданні 24.03.2016р., що підтверджується протоколом судового засідання, виготовлено ксерокопію договору та додаткової угоди з оригіналів документів та залучено до матеріалів цієї справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення усіх представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2013р. між Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничмаштехкомплект-Україна», м.Дніпродзержинськ («орендодавець» за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь («орендар» за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір оренди обладнання № 2501, відповідно до предмету якого «орендодавець» зобов'язався надати, а «орендар» зобов'язався прийняти у строкове платне користування майно: виробниче обладнання піч газову, штовхаючу, серії «ТермоГаз» - ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яке розташоване за адресою: 53207, м.Нікополь, вул.К.Лібкнехта, 169 та яке є власністю «орендодавця» (п.п.1.1-1.3 р.1 договору (а.с.11-12, т.1)).

Пунктами 1.4 р.1, 2.1 р.2, 3.1 р.3, 4.1 р.4, 5.1 р.5 договору сторонами узгоджено, що: вартість майна оцінюється сторонами в 3 962 960,00 грн.; мета оренди майно передається в оренду для здійснення виробничої діяльності «орендаря»; строк оренди 12 місяців з моменту передачі майна; сума орендної плати складає 70 000 грн. на місяць, без врахування ПДВ; прийняття-передача майна здійснюється за актом приймання-передачі.

Пунктами 8.1-8.4 р.8 договору визначено, що повернення «орендодавцю» майна здійснюється за актом приймання-передачі; сторони повинні здійснити передачу майна протягом 5 днів до закінчення строку оренди; майно повинно бути передано «орендарем» і прийнято «орендодавцем» протягом 5 днів з моменту початку передачі; майно вважається фактично переданим «орендодавцю» з моменту підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 10.1, 10.3, 10.6 р.10 договору договір вступає в силу з 25.01.2013р. і діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором; дострокове розірвання договору можливе лише за письмовим погодження сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України, за виключенням випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови даного договору та свої зобов`язання; сторони передбачили, що у випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються нормами діючого законодавства. Отже, норми чинного Цивільного кодексу України щодо майнового найму, безпосередньо розповсюджуються на правовідносини сторін за договором № 2501.

На виконання умов договору, 01.02.2013р. за актом приймання-передачі № 1 позивач передав відповідачу обладнання: піч газову, штовхаючу, серії «ТермоГаз» - ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, з відповідною технологічною документацією; стан майна визначений, як новий; адреса розташування майна 53207, м.Нікополь, вул.К.Лібкнехта, 169; вартість майна складає 3 962 960,00 грн. Зазначене майно було прийнято відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, робочого стану обладнання, що підтверджується вищезазначеним актом приймання-передачі (а.с.13, т.1).

16.09.2013р. між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору оренди обладнання, відповідно до якої «орендар» був повідомлений про те, що майно, яке є предметом договору оренди, знаходиться в заставі у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» згідно договору застави № 50213Z30 від 20.09.2013р. (а.с.14, т.1).

30.12.2013р. між сторонами була укладена додаткова угода № 2, відповідно до якої був змінений термін оренди 24 місяці з моменту передачі майна та строк дії договору був продовжений до 31.12.2014р. (а.с.15, т.1).

30.12.2014р. між сторонами була укладена додаткова угода № 3, відповідно до якої строк оренди склав 35 місяців з моменту передачі майна, а строк дії договору остаточно було продовжено до 31.11.2015р. (а.с.16, т.1).

Отже, сторонами визначено строк дії договору саме до 31.11.2015 року.

31.12.2014р. сторонами підписана додаткова угода № 4, якою визначено, що сума орендної плати становить 780 грн. (без врахування ПДВ) за один календарний день (а.с.17, т.1).

Договір оренди, усі додаткові угоди до нього підписано обома сторонами та скріплено печатками обох сторін.

16.11.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив про закінчення терміну дії договору оренди 30.11.2015р. та заявив вимогу про повернення обладнання відповідно до розділу 8 договору в п`ятиденний строк з 26.11.2015р. по 30.11.2015р. (а.с.18, т.1). Зазначений лист було направлено відповідачу 16.11.2015р. та отримано останнім 18.11.2015р., що підтверджується поштовим повідомленням про отримання (а.с.19, 20, т.1).

Частиною 1 ст.188 Господарського кодексу України регламентовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст.763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, позивач реалізував своє право, передбачене ст.764 ЦК України, висловити заперечення проти користування відповідачем майном ще до закінчення строку оренди 31.11.2015р. листом від 16.11.2015р., який було отримано відповідачем 18.11.2015р.

Докази визнання недійсним, внесення будь-яких інших змін, розірвання договору оренди № 2501 від 25.01.2013р. та додаткових угод до нього №№ 1-4 відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи в судах обох інстанцій.

Отже, договір оренди обладнання від 25.01.2013 № 2501 закінчив свою дію 30.11.2015р., про що відповідача було сповіщено листом від 16.11.2015р.

08.12.2015р. листом № 09/118 позивач вдруге звернувся до відповідача з вимогою про повернення обладнання після закінчення терміну дії договору оренди, а також повідомив про наявність заборгованості в розмірі 1 222 624 грн. з оплати орендних платежів та про застосування санкцій, передбачених ст.785 ЦК України в разі неповернення майна (а.с.21, т.1). Зазначений лист направлено відповідачу 08.12.2015р., що підтверджується поштовим чеком та описом вкладення в цінний лист (а.с.22, т.1).

Відповідач своїх договірних зобов`язань по поверненню обладнання в обумовлений р.8 договору строк, не виконав, як і не виконав їх в подальшому, докази протилежного відсутні, що і стало підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про зобов`язання відповідача повернути майно та стягнення неустойки, передбаченої ст.785 ЦК України з 01.12.2015р. по 25.12.2015р. (за 25 днів) до дня звернення позивача з позовом до господарського суду (а.с.4-6, т.1).

Відповідач з позовними вимогами не погодився, 27.01.2016р. подав до господарського суду Дніпропетровської області клопотання про витребування від позивача договору № 0108/Т-1 від 01.08.2011р., укладеного між сторонами та витребування від ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» кредитної справи позивача в межах якої було укладено договір застави спірного майна № 50213Z30 (а.с.33-34, т.1).

При цьому, відповідач обґрунтовував своє клопотання тим, що за договором № 0108/Т-1 від 01.08.2011р. спірний предмет оренди піч газова, штовхаюча, був придбаний відповідачем у позивача, повністю оплачений, переданий за актом приймання-передачі та є його власністю, отже, наявність спірного договору оренди є юридично неможливим, укладеним попереднім керівництвом відповідача фіктивно, з метою подання в подальшому позову до відповідача та заволодіння його майном. На обґрунтування своїх доводів відповідачем надана вибірка платежів по договору № 0108/Т-1 від 01.08.2011р., не засвідчена банківською установою; лист-запит від 26.01.2016р. до відділення «Соборне» ПАТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжі, заяви (повідомлення) про злочини, витяги з кримінальних проваджень, довідку Нікопольського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області № 1886 від 28.11.2015р. про об`єднання кримінальних проваджень в одне; накази відповідача щодо зміни керівництва підприємства; протокол загальних зборів учасників товариства відповідача; лист-відповідь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 050/29-91 від 18.01.2016р. про укладення позивачем з банком генеральної кредитної угоди № 50213N7 від 19.09.2013р., в забезпечення виконання якої між позивачем, банком та відповідачем укладено договір поруки № 50213Р23 від 20.09.2013р. та надано копію такого договору; переписку нового керівництва підприємства відповідача з колишнім директором (а.с.35-61, т.1).

В зв`язку з зазначеними обставинами, розгляд справи в господарському суді ухвалою від 27.01.2016р. був відкладений на 11.02.2016р., від обох сторін були витребувані документи щодо права власності на предмет оренди піч газову та документи на підтвердження викладених сторонами обставин (а.с.66-67, т.1). Крім того, ухвалою господарського суду від 27.01.2016р. було задоволено клопотання відповідача та витребувано від позивача оригінал договору № 0108/Т-1 від 01.08.2011р., витребувано у філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Дніпропетровську копію кредитної справи, в межах якої було укладено договір застави спірного майна (а.с.68, т.1).

11.02.2016р. позивачем заявлено клопотання про фіксування судового процесу (а.с.71-72, т.1), від якого позивач в подальшому відмовився (а.с.148, т.1).

Крім того, позивачем заявлені заперечення на ухвалу господарського суду від 27.01.2016р. про витребування кредитної справи у банку, оскільки така інформація є банківською таємницею та розкривається за рішенням суду (а.с.73-74, т.1), а також заперечення на доводи відповідача, викладені у клопотанні про витребування доказів (а.с.75-78, т.1). Позивач зазначив, що відповідач фактично заявив свої права на предмет договору оренди, які не підтверджені жодними доказами у цій справі, не звернувся в такому випадку з зустрічною позовною заявою в порядку ст.60 ГПК України. В свою чергу, позивач вказав на те, що договір поставки № 0108/Т-1 від 01.08.2011р. дійсно укладався сторонами, проте, відповідачем не виконаний, оплата товару не була здійснена в повному обсязі, а в сумі 3 580 000 грн., грошові кошти в сумі 1 582 206,56 грн. не доплачені до цього часу, отже, право власності на спірний предмет договору до нього не перейшло, докази цього у відповідності до п.3.3 р.3 договору № 0108/Т-1, а саме видаткова накладна, відсутні; за договором поставки від 01.08.2011р. відповідачем були здійснені платежі на суму 10 567 300 грн., з яких 6 987 300 грн. були повернуті за його ж проханням, викладеним в листах, що підтверджується позивачем банківськими виписками про рух коштів за рахунком, які належним чином засвідчені банком. Доводи відповідача про належну передачу йому предмету оренди саме в межах договору поставки № 0108/Т-1 за актом приймання-передачі та обліку цього обладнання на балансі відповідача, як основного засобу, останнім не підтверджені належними доказами, а саме видатковою накладною (п.3.3 р.3 договору № 0108/Т-1), в свою чергу, позивачем підтверджене право власності на спірний предмет оренди піч газову, договором № 043-11 від 18.07.2011р., укладеним з ПрАТ «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш», м.Славянськ Донецької області на придбання печі, яка визначена індивідуальними родовими ознаками, накладною № 36 від 25.05.2012р. на поставку цієї печі Інститутом «Кераммаш» позивачу (а.с.131-138, т.1), нотаріально посвідченим договором застави № 50213Z30 від 20.09.2013р., за яким власник (позивач у цій справі, «заставодавець» за договором) надав цю піч в заставу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в межах генеральної угоди № 50213N7 від 20.09.2013р. та право власності на предмет застави було перевірено нотаріусом під час укладення договору (а.с.139-140, т.1). Крім того, позивачем надані акти здачі-прийняття робіт саме за договором оренди за період з лютого 2013 року по липень 2015 року, підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень, а також банківські виписки щодо оплати орендних платежів, тобто, докази виконання обома сторонами договору оренди обладнання (а.с.96-130, т.1).

Отже, колегія суддів зазначає, що з поданих у справі доказів (а.с.96-130, т.1), вбачається, що між сторонами існували саме правовідносини з оренди обладнання, які підтверджені з боку позивача належними доказами, а доводи відповідача про право власності на спірний предмет оренди не підтверджені жодним доказом у справі. Факт набуття відповідачем права власності на об`єкт оренди не підтверджений належним доказом видатковою накладною, оформленою у відповідності до п.3.3 р.3 договору № 0108/Т-1, укладеного 01.08.2008р. між позивачем та відповідачем. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що право власності позивача на предмет оренди підтверджено належними доказами у справі договором, накладною, доказами оплати (а.с.131-138, т.1), які залучено до справи. Право власності до позивача за договором № 043-11 у відповідності до п.3.12 р.3 договору перейшло на підставі накладної № 36 від 25.05.2012р. з моменту її підписання (а.с.138, 133, т.1).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Частиною 1 ст.759 ЦК України регламентовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст.760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вже зазначалось вище, статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи, що позивачем були висловлені 16.11.2015р. заперечення щодо продовження договору і про його припинення 30.11.2015р., викладені в листі від 16.11.2015р., який отриманий відповідачем 18.11.2015р., після припинення дії договору обладнання відповідачем не повернуто в строки та порядку обумовленими договором протягом 5 днів до закінчення терміну дії договору, тобто з 26.11.2015 р. по 30.11.2015р., так і в подальшому, то господарським судом правомірно задоволено позов та зобов`язано повернути орендоване обладнання, стягнено з відповідача на користь позивача 46 800 грн. неустойки за 25 днів з 01.12.2015р. згідно зі ст.785 ЦК України.

Щодо доводів скаржника про прийняття рішення у справі без дослідження витребуваних доказів, а саме, без дослідження кредитної справи позивача у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», то вони не приймаються, оскільки правовідносини позивача з банком щодо отримання кредиту ніяким чином не стосуються предмету дослідження по цій справі орендних правовідносин позивача і відповідача; крім того, позивачем доведено належними доказами право власності на спірний предмет оренди піч газову, всупереч доводам відповідача про право власності на цю ж піч, які не були підтверджені належними доказами у справі згідно зі ст.34 ГПК України ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді.

Щодо доводів скаржника про порушення господарським судом ст.4-3 ГПК України, принципу змагальності сторін у судовому процесі, то вони також не приймаються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.2 ст.104 ГПК України, а також оскільки для обох сторін судом були надані рівні можливості для захисту своїх інтересів, за клопотанням відповідача були витребувані додаткові докази, які надані позивачем, розгляд справи був відкладений з метою надання цих документів; відповідачу про розірвання договору стало відомо ще 18.11.2015р., після отримання листа позивача про припинення договору оренди та про повернення предмету оренди, жодних документів про власність на предмет оренди за цей час відповідачем не надано судам обох інстанцій, відсутні у матеріалах справи.

Щодо доводів відповідача про незадоволення господарським судом клопотання про колегіальний розгляд справи, то вони не приймаються з огляду на наступне.

Згідно зі ст.4-6 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Закон не визначає, які саме категорії справ підлягають колегіальному розгляду. Складність справи може визначатися залежно від складності спірних матеріально-правових відносин; кількості доказів, поданих на підтвердження вимог та заперечень; неясності чи суперечливості правових норм, що підлягають застосуванню у спірних відносинах; неоднаковості судової практики застосування правових норм, що регулюють спірні відносини тощо. Відповідачем не наведено жодної із таких обставин в своєму клопотанні.

Оскільки жодному із зазначених вище критеріїв матеріали даної справи не відповідають, господарським судом встановлене право власності на предмет оренди та вирішено спір щодо орендних відносин між позивачем та відповідачем, отже, господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 11.02.2016р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись до господарського суду з заявою в порядку ст.ст.112-114 ГПК України, в разі встановлення вироком по кримінальній справі фактів зловживання колишнім керівництвом відповідача своїм посадовим становищем, а також наявності належних доказів, підтверджуючих факт права власності на предмет оренди по цій справі на піч газову.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод», м.Нікополь залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 року у справі № 904/11210/15 - залишити без змін.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.03.2016 року.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В. Джихур

СуддяГ.К. Дмитренко