Рішення № 56678506, 25.03.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" березня 2016 р. Справа № 918/123/16

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інвестзахідторг"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр"

про стягнення заборгованості в сумі 445 385,81 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 03.11.2015 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Інвестзахідторг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" (далі - відповідач) про стягнення 445 385,81 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

07.07.2015 року між позивачем (продавець ) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 07/15-7 (надалі договір), за умовами якого продавець зобовязався передати у власність покупця запчастини до кар'єрного обладнання (товар), а покупець зобов'язався прийняти обладнання та оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на суму 467 300,00 грн., що стверджується видатковими накладними, рахунками - фактурами та товарно - транспортним накладними.

Відповідач, у свою чергу, прийняв товар та здійснив часткову оплату товару в розмірі 100 000,00 грн., отже сума боргу становить 367 300,00 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

За неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 60 302,87 грн. пені, 4 192, 84 грн. 3% річних та 13 590,10 грн. інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, ст.ст. 193, 218 ГК України.

Ухвалою суду від 19.02.2016 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 09.03.2016 року.

У судовому засіданні 09.03.2016 року оголошено перерву до 14.03.2016 року.

Ухвалою суду від 14.03.2016 року розгляд справи відкладено на 25.03.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.07.2015 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 07/15-7 (надалі договір), за умовами якого продавець зобовязався передати у власність покупця запчастини до кар'єрного обладнання (товар), а покупець зобов'язався прийняти обладнання та оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

За п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо протягом 14 календарних днів після закінчення дії договору жодна із сторін не заявить письмово про розірвання цього договору, то договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Найменування товару: згідно з рахунками - фактурами на партію обладнання за домовленістю сторін. Документи на товар, які продавець повинен передати покупцю на товар або партію товару: рахунок - фактура, видаткова накладна, товарно - транспортна накладна та податкова накладна в електронному вигляді (п.п. 1.2., 1.3. договору).

Згідно з розділом 2 договору одиниця виміру товару та загальна кількість товару: згідно з рахунками - фактурами на партію обладнання за домовленістю сторін. Загальна сума вказаного договору складається із суми ціни на товар відповідно до видаткових накладних, підписаних сторонами протягом строку дії цього договору.

Строки та порядок постачання товару врегульовані розділом 4 договору. Зокрема, товар повинен бути повністю поставлений покупцю протягом 10 днів з моменту надходження попередньої оплати від покупця. Продавець має право на дострокову поставку товару.

З умов договору вбачається, що найменування, одиниця виміру та кількість товару, що поставляється за цим договором, визначаються у рахунках-фактура, його ціна та загальна сума, як і розрахунки за поставлений товар - на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних (п.п. 1.2., 2.1., 5.1., 6.1. договору).

Отже, саме рахунки-фактури та видаткові накладні ідентифікують товар як такий, що поставлений на виконання умов договору.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 467 300,00 грн., про що свідчать:

видаткова накладна № РН-0000005 від 05.08.2015 року, рахунок - фактура № СФ-0000012 від 05.08.2015 року, товарно - транспортна накладна № НОМЕР_1 від 05.08.2015 року на суму 248 000,00 грн.,

видаткова накладна № РН-0000035 від 21.09.2015 року, рахунок - фактура № СФ-0000056 від 21.09.2015 року, товарно - транспортна накладна № НОМЕР_2 від 21.09.2015 року на суму 144 300,00 грн.,

видаткова накладна № РН-0000041 від 02.10.2015 року, рахунок - фактура № СФ-0000058 від 22.09.2015 року, товарно - транспортна накладна № НОМЕР_3 від 02.10.2015 року на суму 75 000,00 грн.

Факт прийняття товару відповідачем також стверджується довіреностями на отримання товару № 128 від 05.08.2015 року, № 154 від 21.09.2015 року, № 162 від 02.10.2015 року.

У зазначених документах міститься ідентифікація сторін - продавця (позивач) та покупця (відповідач), проте відсутнє посилання на підставу їх оформлення - договір купівлі - продажу № 07/15-7 від 07.07.2015 року.

Отже, з наданих позивачем первинних документів, складених на підтвердження вчинення господарської операції з поставки товару (а документів податкового обліку, складених платником податку на додану вартість), неможливо достеменно встановити, що поставка здійснювалася саме на виконання умов договору купівлі - продажу 07/15-7 від 07.07.2015 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Документи, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Вказані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач здійснив часткові розрахунки за поставлений товар в розмірі 100 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 498 від 06.08.2015 року (в якому відсутнє посилання на договір, як на підставу платежу).

Згідно з актами звірки взаємних розрахунків станом на 22.12.2015 року та на 19.02.2016 року, в яких також не міститься посилання на укладений між сторонами договір, сторонами погоджено суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 367 300,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію № 1/23 від 23.12.2015 року на суму 367 300,00 грн., про що свідчить фіскальний чек від 24.12.2015 року, яку останній залишив без відповіді та задоволення.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 367 300,00 грн. (467 300,00 грн. - 100 000,00 грн.).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 367 300,00 грн.

Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 60 302,87 грн. пені, 4 192, 84 грн. 3% річних та 13 590,10 грн. інфляційних.

Щодо стягнення пені в розмірі 60 302,87 грн., то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право на нарахування пені визначене п. 11.2. договору, за яким у випадку несвоєчасної оплати товару за цим договором покупець сплачує продавцю пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочки.

Як зазначалося, судом встановлено, що поставка товару носила позадоговірний характер.

Виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Зважаючи, що умови договору, зокрема п. 11.2., до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, отже підстави для стягнення пені відсутні.

Стосовно стягнення 3% річних та інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, суд встановив, що розмір перших становить 4 189,86 грн. (при заявленому - 4 192,84 грн.), других - 8 546,20 грн. (при заявленому - 13 590,10 грн.) (розрахунок додається), отже, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову, то особа, яка подала таку заяву, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема на підтвердження імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" (с. Селище, Сарненський район, Рівненська область, 34552, код ЄДРПОУ 14338719) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фірма "Інвестзахідторг" (вул. Тиха, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39772379) 367 300,00 грн. основного боргу, 4 189,86 грн. 3% річних, 8 546,20 грн. інфляційних, а також 5 700,72 грн. судового збору.

3.У задоволенні позовних вимог про стягнення 60 302,87 грн. пені, 2,98 грн. 3% річних, 5 043,90 грн. інфляційних відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 25.03.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.