Рішення № 56678101, 18.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016

Справа №910/32673/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестпол»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарго Актив»

про стягнення 95 217,55 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестпол» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарго Актив» про стягнення 95 217,55 грн. заборгованості, а саме: 82 139,40 основного боргу за договором поставки №1305/15 від 13.05.2015, 10 027,75 грн. пені, три проценти річних в сумі 668,36 грн., інфляційні втрати в сумі 2 382,04 грн., а також судові витрати в розмірі 1 428,26 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №1305/15 від 13.05.2015 в частині своєчасної оплати товару, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестпол», за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та інфляційні нарахування в зазначених вище розмірах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2015 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестпол» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32673/15 та призначено справу до розгляду на 28.01.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2016 розгляд справи №910/32673/15 відкладено на 18.02.2016.

У судові засідання 28.01.2016 та 18.02.2016 уповноважені представники позивача та відповідача не з'явились.

Про дату, час та місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103037000578, 0103037000560, 0103037002945, 0103037002953.

Копії ухвал суду від 31.12.2015 та від 28.01.2016, які направлялись відповідачу на адреси, зазначені позивачем в позовній заяві, а саме: 01054, м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 25, офіс 4, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно останнього, та фактичну адресу, зазначену позивачем позовній заяві: 11500, м. Коростень, вул. Жовтнева, буд. 68, на час проведення судового засідання 28.01.2016 повернуті відділенням поштового зв’язку до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» та адресату не вручені.

Копія ухвали суду від 28.01.2016, яка направлялась відповідачу на фактичну адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 11500, м. Коростень, вул. Жовтнева, буд. 68, на час проведення судового засідання 18.02.2016 до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №01030377002961, за результатами якого з’ясовано, що станом на 18.02.2016 вказане поштове повідомлення надійшло до відділення поштового зв’язку за вказаною позивачем адресою фактичного місцезнаходження відповідача.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.01.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання б/н від 21.01.2016 про доручення до матеріалів справи витребуваних судом документів, зокрема, письмові пояснення б/н від 21.01.2016. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 28.01.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання б/н від 21.01.2016 про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, в якому просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відео конференції, при цьому зазначивши відповідальний за проведення відеоконференції господарський суд Рівненської області.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2016 відмовлено у задоволені клопотання позивача про участь останнього у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 18.02.2016 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.01.2016 та 18.02.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.2015 та від 28.01.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Відводу судді не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестпол» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарго Актив» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки №1305/15 (далі - Договір), в порядку та на умовах якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупцю певний товар відповідно до Специфікації, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити цей товар – у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Розділами 2-7 Договору сторони узгодили умови, порядок та строк поставки, ціну товару та порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Договір вступає в силу з дати підписання і діє до 2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за Договором. Сторони мають право за допомогою укладення додаткової угоди пролонгувати дію Договору на певний строк (пункт 7.7. Договору).

Крім того, Специфікацією (Додаток №1 до Договору) сторони погодили найменування продукції, об’єми поставки та ціну з доставкою в залізничному напіввагоні, а також станцію призначення.

Вказані Договір та Специфікація підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами Договору поставка на наступний місяць здійснюється на підставі замовлень, що подаються покупцем до 12 числа поточного місяця, складених у письмовій формі. У замовленні зазначаються найменування, асортимент, кількість товару згідно зі специфікацією та зазначається станція призначення та інші дані, які сторони вважають за доцільне тут передбачити. Замовлення повинно передаватися в порядку, передбаченому для передачі сторонами одна одній повідомлень у зв’язку з виконанням умов Договору (пункт 3.1. Договору). Замовлення вважається прийнятим до виконання, якщо протягом двох робочих днів після його одержання постачальник виставить як письмове підтвердження замовлення рахунок-фактуру, інакше в цей строк постачальник у письмовій формі повинен повідомити покупця про відхилення замовлення або про заперечення щодо окремих його умов. Рахунок-фактура, інше письмове повідомлення повинні передаватися в порядку, передбаченому для передач сторонами одна одній повідомлень у зв’язку з виконанням умов Договору (пункт 3.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору поставка товару здійснюється після оплати товару. Загальний строк поставки товару становить один календарний місяць з дати оплати товару. В рахунку може встановлюватися конкретний строк поставки в межах загального строку поставки. Однак у всіх зазначених випадках строк поставки повинен бути не менше трьох робочих днів з дати оплати товару.

Крім того, пунктом 3.6. Договору сторони додатково узгодили, що представник покупця при прийняті товару зобов’язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вищевказаного Договору та заявок відповідача №№ 13, 17, 20 від 20.05.2015 позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар – щебінь гранітний фр. 5-20 на загальну суму 103 391,41 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних №1 від 05.06.2015 на суму 21 252,01 грн., №7 від 08.06.2015 на суму 51 291,00 грн., №11 від 10.06.2015 на суму 30 848,40 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками обох підприємств.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій та зауважень щодо якості та/або кількості товару та/або термінів поставки у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестпол» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе договірні зобов'язання з поставки та передачі товару відповідачу, а останнім, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт поставки та передачі позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що ціни на товар зазначаються у специфікаціях та накладних, які є невід’ємною частиною Договору.

Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що покупець оплачує товар у порядку 100 відсотків передоплати за кожну партію товару на підставі рахунка-фактури протягом трьох банківських днів із дня його виставлення.

Так, у відповідності до умов Договору позивачем було виставлено відповідачеві рахунок № 23 від 21.05.15 р. на суму 21560,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

При цьому як зазначено позивачем у письмових поясненнях б/н від 21.01.16 р. інших рахунків ТОВ «Вестпол» виставлено не було.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина 3 ст. 510 Цивільного кодексу України).

Окрім цього, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки (купівлі – продажу).

При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Як свідчать матеріали справи та сторонами не заперечувалось, відповідачем зобов'язання щодо попередньої оплати поставленного за спірними накладними товару за Договором не виконані.

При цьому доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

Поряд із цим платіжними дорученнями № 32 від 05.06.2015 на суму 10000,00 грн. та №39 від 12.06.2015 р. на суму 11252,01 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем із зазначенням призначення платежів «оплата за щебінь згідно рах. № 23 від 21.05.15 р.» та «оплата за щебінь знідно ВН № 1 від 05.06.15 р.» відповідно було перераховано грошові кошти на загальну суму 21 252,01 грн., тобто повністю оплачено товар, поставлений за накладною № 1 від 05.06.15 р. на суму 21 252,01 грн.. Таким чином, залишок несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар становить 82 139,40 грн. (103 391,41 грн. - 21 252,01 грн.).

Тобто, позивач не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару за Договором внаслідок невиконання ТОВ „Фарго Актив" зобов'язання щодо попередньої оплати товару. При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару в повному обсязі.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, виходячи з положень вказаних норм відповідач, враховуючи нездійснення передплати згідно умов Договору, повинен був розрахуватись з позивачем у повному обсязі одразу після отримання та прийняття товару, тобто 08.06.15 р. та 10.06.15 р. відповідно до видаткових накладних.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача претензія № 22 від 10.08.2015, копія якої міститься в матеріалах справи, з проханням терміново сплатити заборгованість у розмірі 82 139,40 грн. та/або надати відповідь у десятиденний термін з моменту отримання претензії. Факт надсилання вказаної претензії підтверджується наданими позивачем копіями фіскальних чеків №1373, №1374 від 11.08.2015 р..

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів в сумі 82 139,40 грн. за поставку товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарго Актив» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності всього боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №1305/15 від 13.05.2015 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 82 139,40 грн. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 82 139,40 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до визначення ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення враховуючи день оплати починаючи з дня виникнення заборгованості.

При цьому суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови №14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п.6.2 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 10 027,75 грн. за період з 15.09.2015 по 22.12.2015, три проценти річних в сумі 668,36 грн. за період з 15.09.2015 по 22.12.2015 інфляційні нарахування в сумі 2 382,04 грн. за період вересень-листопад 2015, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Пунктом 1.12 постанови №14 Вищим господарським судом України роз’яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що позивачем визначено період прострочення та відповідно здійснено нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції починаючи з 15.09.15 р. та до 22.12.15 р., виходячи з дати надсилання претензії від 11.08.15 р. та встановленого місячного терміну на її задоволення, що за висновками суду не узгоджується з приписами чинного законодавства. Отже, розмір пені, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та визначений судом строк оплати, становить 9111,86 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 9111,86 грн.

Розмір процентів річних, нарахований позивачем, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 668,36 грн. підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем.

При цьому розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 2455,55 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 2382,04 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарго Актив» (01054, м. Київ, Шевченківський район, вул. Тургенєвська, буд. 25, офіс 4, код ЄДРПОУ 39458626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестпол» (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, буд.103 (фактична адреса: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, буд. 68), код ЄДРПОУ 37751410) 82 139,40 грн. (вісімдесят дві тисячі сто тридцять дев’ять гривень сорок копійок) основного боргу, 9111,86 грн. (дев’ять тисяч сто одинадцять гривень вісімдесят шість копійок) пені, 668,36 грн. (шістсот шістдесят вісім гривень тридцять шість копійок) процентів річних, 2 382,04 грн. (дві тисячі триста вісімдесят дві гривні чотири копійки) інфляційних нарахувань та 1414,52 грн. (одну тисячу чотириста чотирнадцять гривень п’ятдесят дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22 березня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон