Постанова № 56675241, 23.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2016 року № 826/16456/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕСР»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2015 р. № 0002432203, № 0002422203,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСР» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2015 р. № 0002432203, № 0002422203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 23.04.2015 р. № 1981/26-58-22-03-18/37687161 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2015 р. № 0002432203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 747 326,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 18.05.2015 р. № 0002422203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 038 125,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з огляду на те, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є надуманими, не підтвердженими належними доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджується первинними документами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕСР» по взаємовідносинах з ТОВ «СГ Україна» та ТОВ «ТД Система» за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 з питання правильності нарахування, сплати податку на додану вартість за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 та податку на прибуток за 2014 рік.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЕСР»:

1. п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за листопад 2014 року на суму 597861,00 грн.

2. п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 830 500,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2015 р. № 1981/26-58-22-03-18/37687161 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 18.05.2015 р. № 0002432203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 747 326,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 597 861,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 149 465,00 грн.

- від 18.05.2015 р. № 0002422203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 038 125,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 830500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 207625,00 грн.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 30.07.2015 р. № 11705/10/26-15-10-05-35, яким податкові повідомлення-рішення від 18.05.2015 р. № 0002432203, № 0002422203 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСР» зареєстровано Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та зареєстровано платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням.

Предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «СГ Україна», ТОВ «ТД Система».

Між ТОВ «СГ Україна» (постачальник) та ТОВ «ЕСР» (покупець) укладено договори № 01/06-14 від 01.06.2014 р., № 26 від 01.08.2014 р., предметом яких є поставка обладнання, асортимент якого визначається сторонами, виходячи із повного асортименту товару, що пропонується постачальником.

Відповідно до п. 3.1 договорів поставка здійснюється на умовах DDP, якщо базис та місце поставки не буде оговорений сторонами додатково.

Повноваження осіб на приймання товару мають бути підтверджені довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (п. 3.6 договорів).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду податкові накладні (а.с.94-167 том 1), які свідчать про нарахування та сплату сум ПДВ у зв'язку із постачанням товарів/послуг, зазначених у вказаних податкових накладних.

На підтвердження передачі товарів за вищеукладеними договорами позивачем надано суду видаткові накладні (а.с. 1-84 том 2).

Між ТОВ «Торговий дім «Система» (виконавець) та ТОВ «ЕСР» (замовник) укладено договір № 396 від 01.11.2013 р., предметом якого є виконання робіт з тестування співробітників, роботи по підвищенню ергономічності програмного забезпечення, налаштування мережі в жовтні 2014 р., системне адміністрування за жовтень 2014 року, за листопад 2014 року, технічна підтримка комп'ютерної програми OpenStore pos в листопаді 2014 року.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду податкові накладні (а.с.168-175 том 1), які свідчать про нарахування та сплату сум ПДВ у зв'язку із постачанням товарів/послуг, зазначених у вказаних податкових накладних.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду акти виконаних робіт (а.с. 85-92 том 2).

Товарно-матеріальні цінності отримані за договорами № 01/06-14 від 01.06.2014 р., № 26 від 01.08.2014 р. було реалізовано наступним підприємством: ТОВ «Фоззі Фуд», ТОВ «Фора», ТОВ «Новус Україна», ТОВ «Євроспорт», ТОВ «ІТ-Інтегратор», ТОВ «Група компаній «Пейпа Трейд Україна», ТОВ «Центр сервісного обслуговування «Київський регіональний центр», ТОВ «Експансія», ТОВ «Експансія» Кременчуцька філія ТОВ «Експансія», ТОВ «Експансія» Одеська філія ТОВ «Експансія», ТОВ «Експансія» Дніпропетровська філія ТОВ «Експансія», ТОВ «Експансія» Рівенська філія ТОВ «Експансія», ТОВ «Експансія», Харківська філія ТОВ «Експансія» (а.с. 111-217 том 2), ТОВ «Полінформ-сервіс», ОСОБА_1, ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна», ТОВ «Сушия», ТОВ «Бігдата», ТОВ «Ітерація», ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «ДЦ Україна», ТОВ «Каркат Фешн», ТОВ «Гексагон-Україна», ТОВ «Український папір», ТОВ «Український Рітейл», ТОВ «Омега», ТОВ «САВ-Дістрибьюьшн», ТОВ «Фора», ПІІ «Білла-Україна» (а.с. 1-171 том 3).

Про реалізацію товару свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Висновки відповідача щодо порушення відповідачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «СГ Україна», ТОВ «Торговий дім «Система».

Дослідивши фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин суду необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування валових витрат.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В силу вимог пунктів 11.1, 11.5 названих Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для обліку транспортної роботи та проведення розрахунків за договором перевезення.

А тому слід погодитися з висновками податкової інспекції про те, що за відсутності товарно-транспортних накладних витрати платника за операцією з перевезення вантажу є такими, що не відповідають критерію документальної підтвердженості та не можуть бути враховані при визначенні оподатковуваного доходу.

Так, на підтвердження реальності господарських операцій за договорами № 01/06-14 від 01.06.2014 р., № 26 від 01.08.2014 р., позивачем не надано суду доказів на підтвердження руху активів, доказів оприбуткування товарів, доказів його переміщення, доказів наявності складського приміщення для зберігання товарів.

На підтвердження виконання договору № 396 від 01.11.2013 р. позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, тестування яких саме робітників проводилось, якими силами та засобами здійснювалися роботи по підвищенню ергономічності програмного забезпечення, налаштування мережі в жовтні 2014 р., системне адміністрування за жовтень 2014 року, за листопад 2014 року, технічна підтримка комп'ютерної програми OpenStore pos в листопаді 2014 року, не надано доказів передачі замовнику результатів робіт, доказів розрахунків між сторонами, доказів економічної обґрунтованості у замовленні такого виду послуг.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а, відтак, позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

З наданих позивачем первинних та бухгалтерських документів вбачається лише фактичний рух активів та формальне документування господарських операцій на папері.

Оцінюючі надані позивачем первинні документи, суд вважає їх недостатніми та такими, що не можуть бути достовірними та належними доказами для встановлення товарності господарських операцій.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.

Слід зазначити, що платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження. Відповідно, операція, яка збільшує витрати платника податків за наявності об'єктивної можливості для їх скорочення, має кваліфікуватися як така, що позбавлена розумної економічної причини.

При цьому при визначенні податкових наслідків господарських операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

Сукупність установлених судом фактичних даних зі спору свідчить про те, що позивачем оформлювалися операції з надання послуг лише з метою руху активів без їх реального отримання.

На підставі цього суд приходить до висновку про відсутність у спірних операцій ділової мети, що виключає можливість їх відображення у податковому обліку товариства та зумовлює правомірність оспорюваного нарахування.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт (надання послуг) фактично не мали реального характеру, замовлення послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Під час розгляду справи позивачем не доведено реальне виконання спірних господарських операцій, реальна мета укладення договорів. При цьому наведений аналіз копій первинних документів, досліджених у судовому засіданні не дозволяє зробити висновок про реальність оформлених, відповідно до наданих документів господарських відносин.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 747 326,00 грн. та податок на прибуток в сумі 1 038 125,00.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2015 р. № 0002432203, № 0002422203, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСР» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСР» решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судового збору доручити ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук