Постанова № 56674932, 22.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2016 року № 826/22509/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу

за позовомОСОБА_1 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Українипровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ № 285-к від 21.08.2015 р. Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про звільнення ОСОБА_1;

2) поновити ОСОБА_1 на роботі;

3) стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним звільненням позивача, що полягає у порушенні порядку звільнення та не дотриманням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІ-А КЗпП України.

В судове засідання позивач не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача за наявними в матеріалах справи доказами в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки посилання позивача про недотримання вимог ст. 49 2 КЗпП України не відповідає дійсності і спростовується наданими документами.

Враховуючи неявку в судове засідання позивача, суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 працював в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України на посаді начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим.

Наказом Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 21.08.2015 р. № 285-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим у зв'язку із ліквідацією територіальних органів (постанова КМУ від 14.01.2015 р. № 4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади), згідно із п. 1 ст. 40 КЗпП України за погодженням з Мінрегіоном та Херсонською ОДА.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням щодо звільнення, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (надалі - Закон N 3723-XII).

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим.

Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).

Згідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9 (надалі - Постанова Пленуму N 9) діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» 17 березня 2011 року N 3166-VI (надалі - Закон N 3166-VI).

За визначенням ч. 1 ст. 5 названого Закону Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Відповідно до розділу ІІІ Схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 діє Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, діяльність якого спрямовується та координується через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 462/2011 затверджено Положення про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (надалі - Положення N 462/2011).

Відповідно до названого Положення Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Держенергоефективності України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр).

Держенергоефективності України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сферах ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

Пунктом 9 Положення N 462/2011 визначено, що Держенергоефективності України здійснює свої повноваження безпосередньо або через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно із статтею 21 Закону N 3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади на розгляд міністрові вносить керівник центрального органу виконавчої влади.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням наведених вище положень, постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» було погоджено пропозицію Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження щодо ліквідації його територіальних органів, як структурних підрозділів апарату Агентства за переліком згідно із додатком та внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України відповідні зміни.

Управління в Херсонській області та АР Крим відповідно до Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 4 включено до Переліку територіальних органів Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, що ліквідуються.

Одночасно із ліквідацією територіальних органів постановою Кабінету Міністрів України № 4 від 14.01.2015 р. було внесено зміни до Положення про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження в частині виключення діяльності територіальних органів.

Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначено Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074.

З метою забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України № 4 від 14.01.2015 р. наказом № 6 Держефективності від 28.01.2015 р. було утворено комісію з ліквідації територіальних органів та затверджено план заходів щодо проведення ліквідації територіальних органів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою було внесено зміни у Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 р. № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», а саме: позицію «граничну чисельність працівників апарату Держенергоефективності 116, територіальних органів 273» змінено позицією «граничну чисельність для територіальних органів - не передбачено». Отже, як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, фактично відбулося скорочення чисельності.

Судом встановлено, що 10.06.2015 р. ОСОБА_1 було письмово попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із ліквідацією територіальних органів.

17.02.2015 р. ОСОБА_1 було ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення, що підтверджується його підписом на попередженні.

10.06.2015 р. позивачу була запропонована, в межах діючою структури в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України, вакантна посада головного спеціаліста Відділу міжнародного співробітництва, але позивач із запропонованою посадою не погодився, про що повідомив відповідача електронним листом від 09.07.2015 р.

В подальшому, 21.08.2015 р. Держенергоефективності видано наказ № 285-к «Щодо звільнення з посади», яким позивача звільнено з посади начальника Управління в Херсонській області та АР Крим, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України за погодженням з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України лист від 13.03.2015 р. № 7/23-2738 та Херсонською Обласною Державною адміністрацією лист від 30.03.2015 р. № 1453/0/7-15/25/317.

21.08.2015 р. ОСОБА_1 подав заяву до Держенергоефективності (вх. № 255/08/13-15), в якій просив надіслати його трудову книжку після наказу про звільнення за адресою: м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 11, відділ № 5.

21.08.2015 р. відповідачем було надіслано трудову книжку позивача за вказаною у заяві адресою, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» № 59000126788462.

Вирішуючи дану справу, суд виходить із наступного.

Звільнення працівника, зокрема, за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В силу приписів ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Разом з тим, в порушення вищенаведеної норми, в день звільнення позивачу копія наказу не видавалася, доказів на спростування наведеного факту відповідачем не надано.

Статтею 30 Закону N 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

З урахуванням наведених правових норм, слід дійти висновку, що відповідачем не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, а, отже, і не враховано переважне право позивача на залишення на роботі.

З листа Держенергоефективності № 258-01/08/4-15 від 25.03.2015 р. вбачається, що на дату складення цього листа в Держенергоефективності наявні 4 вакантні посади.

Однак, доказів того, що позивачу пропонувалися всі вакантні посади в Держенергоефективності, з урахуванням його досвіду роботи та кваліфікації, матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що при звільненні відповідачем не було дотримано 2-місячного строку звільнення, оскільки, позивач був під розпис ознайомлений із попередженням про звільнення 17.02.2015 р., а звільнений 21.08.2015 р. Тобто відповідачем не було допущено порушення строків, передбачених ст. 49 2 КЗпП України.

Слід також зазначити, що звільнення ОСОБА_1 було погоджено Херсонською обласною державною адміністрацією (лист від 30.03.2015 р. № 1453/0/7-15/25/317), що не суперечить ст. 43-1 КЗпП України, відповідно до якої дозволяється розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: ліквідації підприємства, установи, організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Суть спору про поновлення на публічній службі може полягати у вимогах про визнання неправомірним рішення щодо припинення публічної служби та про поновлення на посаді та у вимогах про присудження заробітної плати, іншого грошового утримання втраченого особою у зв'язку з неправомірним звільненням з посади.

Дослідивши фактичні обставини справи в їх системному взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що звільнення позивача на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому наказ № 285-к від 21.08.2015 р. Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України на посаді начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим з 22.08.2015 р.

Як встановлено судом, згідно із наказом Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації № 1-к від 30.11.2015 р., та відповідно до рішення ХХХVII сесії шостого скликання від 23.10.2015 р. № 1353 «Про створення обласного комунального підприємства «Енергосервісна компанія» Херсонської обласної ради, ОСОБА_1 призначено директором Обласного комунального підприємства «Енергосервісна компанія» Херсонської обласної ради з 01.12.2015 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, згідно абзацу 2 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Тобто компенсація середнього заробітку на період працевлаштування за новим місцем роботи не підлягає зарахуванню при визначені грошової суми нарахованої працівнику за час вимушеного прогулу.

З наведеного слідує, що у випадку визнання судом звільнення працівника протиправним та поновлення його на роботі, слід задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня наступного за днем винесення наказу про звільнення по день поновлення на посаді, за виключенням компенсації середнього заробітку отриманого позивачем за період працевлаштування за новим місцем роботи.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність його дій, водночас позивачем доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69 - 71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ № 285-к від 21.08.2015 р. Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління в Херсонській області та АР Крим.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління в Херсонській області та АР Крим з 22 серпня 2015 року.

4. Стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня наступного за днем винесення наказу про звільнення по день поновлення на посаді, за виключенням компенсації середнього заробітку, отриманого позивачем за період працевлаштування за новим місцем роботи.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління в Херсонській області та АР Крим з 22 серпня 2015 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко