Рішення № 56672946, 22.03.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2016 р.Справа №917/2713/15

за первісним позовом Управління майном Полтавської обласної ради, вул. Пушкіна, 115, Полтава Полтавська область,36020

до Редакції газети "Зоря Полтавщини", вул. Пушкіна, 115, Полтава, Полтавська область,36014

про стягнення 144 574,67 грн.

за зустрічним позовом Редакції газети "Зоря Полтавщини", вул. Пушкіна, 115, Полтава, Полтавська область,36014

до Управління майном Полтавської обласної ради, вул. Пушкіна, 115, Полтава, Полтавська область,36020

про: 1) визнання поновленим на 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року договору №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.;

2) визнання за Редакцією газети "Зоря Полтавщини" права безоплатного користування строком 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року частиною приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115, на умовах, визначених договором №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_1 дов. №05/01-19 від 06.01.2016 року

від відповідача (за первісним позовом): ОСОБА_2 дов. б/н від 19.01.2016 року

В судовому засіданні 22.03.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до положень ст. 85 ГПК України та повідомив коли буде складено повне рішення.

Обставини справи: до господарського суду Полтавської області звернулось Управління майном Полтавської обласної ради з позовом до Редакції газети "Зоря Полтавщини" про стягнення 144 574,67 грн.

Ухвалою суду від 04.01.2016 року порушено провадження у даній справі.

04.02.2016 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що з 01.01.2015 року до 01.02.2015 року відповідач продовжував користуватися спірними приміщеннями, а позивач не вручив відповідачу заперечень проти такого користування. Отже, даний договір є поновленим на 4 року, тобто з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року. Разом з відзивом до суду від відповідача надійшли наступні документи: копії довідок від 03.02.2016р., копія Статуту редакції газети "Зоря Полтавщини", копія договору від 01.01.2008 року, копія договору від 31.12.2003 року, ордер, договір від 19.01.2016 року, копія угоди від 19.01.2016 року, платіжні доручення, копія наказу від 04.01.2016 року, копія рішення від 29.04.1993 року.

Також від відповідача 04.02.2016 року до суду надійшло клопотання про технічну фіксацію судового процесу.

Судом задоволено клопотання відповідача про технічну фіксацію судового процесу. Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Крім того, 04.02.2016 року до початку слухання справи по суті надійшла зустрічна позовна заява Редакції газети "Зоря Полтавщини" до Управління майном Полтавської обласної ради про: 1) визнання поновленим на 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року договору №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.; 2) визнання за Редакцією газети "Зоря Полтавщини" права безоплатного користування строком 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року частиною приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115, на умовах, визначених договором №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.

Ухвалою суду від 04.02.2016 року суд прийняв зустрічний позов для спільного розгляду із первісним з урахуванням приписів ст. 60 ГПК України.

29.02.2016 року від позивача за первісним позовом до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Згідно поданої заяви Управління майном Полтавської обласної ради просив суд зменшити суму, вказану в позові, на 3930,96 грн. в зв'язку з частковим відшкодуванням Редакцією газети "Зоря Полтавщини" заборгованості зі сплати земельного податку та стягнути з Редакції газети "Зоря Полтавщини" 140643,71 грн., в т.ч. борг з відшкодування витрат по сплаті земельного податку визначити в сумі 2620,64 грн. До заяви додано рахунки фактури, заключні виписки про оплату та докази направлення даної заяви на адресу відповідача за первісним позовом.

Ухвалою суду від 03.03.2016 року суд прийняв заяву позивача за первісним позов про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Також від позивача за первісним позовом 02.03.2016 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому Управління майном Полтавської обласної ради вважає, що позовні вимоги Редакції газети "Зоря Полтавщини", викладені у зустрічному позові, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. До відзиву додано копію рішення обласної ради від 28.12.2010 року; копію Положення про постійні комісії обласної ради, затвердженого рішенням Полтавської обласної ради від 07.12.2010 року; копію рішення обласної ради від 23.06.2010 року; копії листів; копію проекту договору; довідку про належність адмінбудинку; копії табелів явки на роботу працівників Управління майном та чергових по адмінбудинку по вул. Пушкіна, 115 за січень-вересень 2015р.; копію розрахунку коефіцієнтів розподілу заробітної плати обслуговуючого персоналу в розрізі адмінбудинків в 2015р.; копії листів; копію рекомендації постійної комісії обласної ради з питань бюджету та управління майном від 29.01.2010 року.

03.03.2016 року від відповідача за первісним позовом до суду надійшли пояснення на відзив на зустрічну позовну заяву. До пояснень додано ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правової допомоги, копії платіжних доручень.

Також від відповідача за первісним позовом 03.03.2016 року до суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що заборгованість по сплаті земельного податку ліквідовано повністю. До пояснень додано копію акту звіряння та копії платіжних доручень.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував в повному обсязі та підтримав позовні вимоги за первісним позовом з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

В судових засіданнях представник позивача за зустрічним позовом підтримав свої позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі. Також представник позивача за зустрічним позовом проти задоволення первісного позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 22.03.2016 року представник редакції заявив усне клопотання про об'єднання даної справи із справою № 917/451/16 на підставі ст. 58 ГПК України.

Згідно ст. 58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Клопотання відповідача за первісним позовом судом не задовольняється, оскільки ухвалою суду від 21.03.2016 року позовні матеріали за позовом Редакції газети "Зоря Полтавщини" до Управління майном Полтавської обласної ради про визнання договору № 30/10 від 01.01.2010 року дійсним ( №917/451/16) були повернуті позивачу на підставі п.1 ст. 63 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог Управління майном Полтавської обласної ради (Управління, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) зазначає, що 01.01.2010 року між Управлінням майном Полтавської обласної ради та Редакцією газети Зоря Полтавщини було укладено договір № 30/10 позички частини приміщень (загальною площею 1332,05 кв.м.) адмінбудинку, розташованого в м. Полтаві по вул. Пушкіна, 115 (арк. справи 14-15). Термін дії даного договору закінчився 31.12.2014 року. Після закінчення терміну дії договору Редакція займаних приміщень не звільнила, просила продовжити відносини на умовах договору позички.

Як вказує Управління, ще до закінчення договору, 20 листопада 2014 року постійна комісія обласної ради з питань бюджету та управління майном рекомендувала Управлінню майном обласної ради на подальший період укласти з Редакцією Зоря Полтавщини договір на відшкодування витрат на утримання приміщень адмінбудинку по вул. Пушкіна, 115 в м. Полтава. При повторному зверненні Редакції до постійної комісії обласної ради з питань бюджету та управління майном щодо надання займаних приміщень у позичку, остання звернення відхилила, про що свідчать рекомендації комісії від 29 січня 2015 p.(арк. справи 16).

За твердженням позивача за первісним позовом, в зв'язку з тим, що Редакція відмовилася користуватися приміщеннями на нових умовах, а також повертати приміщення за актом, Управління майном було змушене самостійно вилучити частину приміщень загальною площею 51.9 кв. м. із користування Редакції та надати їх іншій установі. Отже, з 01 січня 2015 року по 22 березня 2015 р. включно площа приміщень, які займала Редакція, складала 1332,05 м.кв. (площа, яку було надано у користування за договором позички), а з 23 березня 2015 р. по 30.09.2015 р. -1280,15 м. кв.

Управління стверджує, що за період з 01.01.15 - 30.09.15 р. загальний обсяг збитків внаслідок безпідставного безоплатного користування Редакцією спірними приміщеннями склав 127 952,82 грн., де 121 401,22 грн. - витрати на утримання спірних приміщень адмінбудинку, що знаходились у користуванні Редакції, згідно кошторису, 6 551,6 грн. - витрати по сплаті земельного податку. На вказані суми боргу позивач за первісним відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення інфляційні нарахування та 3 % річних

Таким чином, Управління майном Полтавської обласної ради з посилання на ст. 224 ГК України, 11,174, 625, 836 та 1166 ЦК України просить суд задовольнити його позовні вимоги.

Редакція газети "Зоря Полтавщини" заперечувала проти первісного позову, вказуючи, що після закінчення строку дії згаданого договору, позивач за зустрічним позовом продовжував користуватися приміщеннями, які були за згаданим договором були передані йому відповідачем за зустрічним позовом ще 01.01.2010 року, а протягом одного місяця після закінчення строку згаданого договору, тобто з 01.01.2015 року до 01.02.2015 року, відповідач за зустрічним позовом не вручив позивачу за зустрічним позовом заперечень проти такого користування. Позивач за зустрічним позовом вважає, що згаданий договір №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115 від 01.01.2010 року є поновленим на 4 роки, тобто з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року, а тому редакція має право користуватися зазначеними приміщеннями безоплатно на умовах зазначеного договору №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115 від 01.01.2010 року.

На думку Редакції газети Зоря Полтавщини, договір №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р. є поновленим на 4 роки з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року, як наслідок у редакції є право

безоплатного користування строком 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року частиною приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115, на умовах, визначених договором №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.

В зв'язку з чим, позивач за зустрічним позовом з посиланням на ст.ст. 764,827 ЦК України редакція просила суд задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно змісту статей 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стягнення збитків є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення в галузі господарського права. Стаття 224 Господарського кодексу України встановлює, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно частини 1 статті 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Предметом доказування при розгляді даної справи є наявність у поведінці відповідача складу цивільно-правової відповідальності. Зокрема, умовами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 20.06.2011р. у справі № 2/121-30/118, постанові від 28.01.2015 року у справі № 5023/3993/12 (5023/9057/11) та ін., який враховується судом при вирішенні даного спору відповідно до положень ст.111 28 ГПК України

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

В якості доказу нанесення йому збитків позивач за первісним позовом надав кошторис витрат на утримання будинку (арк. справи 29) та акт розрахунку витрат на утримання приміщень ( арк. справи 30), які не є належними та допустимими доказом нанесення збитків у розумінні статті 34 ГПК України.

За приписами статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Тому витрати, понесені Управлінням на утримання адміністративного будинку не є збитками, завданими редакцією газети.

Крім того, в даному випадку також відсутня протиправна поведінка відповідача за первісним позовом, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина, оскільки саме Управління не висловлює заперечень щодо знаходження редакції у адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115, про що свідчить відсутність жодних звернень до редакції щодо звільнення приміщення, усунення перешкод у користуванні будівлею чи звернення до суду за виселенням відповідача.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем за первісним позовом зроблено не було.

Таким чином, позивач за первісним позовом не довів суду наявності у діях відповідача складу цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків, зокрема, протиправність поведінки заподіювача шкоди, вина, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Суд також звертає увагу Управління на неправомірність нарахування річних та інфляційних на суму збитків.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Таким чином, дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Дана правова позиція наведена також у Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, проведеного Верховним Судом України (лист ВСУ від 01.07.2014 року) та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. N 10-74/0/4-13.

Враховуючи викладене позовні вимоги за первісним позовом необґрунтовані, доказами не підтверджені, а тому задоволені бути не можуть.

Щодо вимог за зустрічним позовом суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, 01.01.2010 року між Управлінням майном Полтавської обласної ради та Редакцією газети «Зоря Полтавщини» було підписано договір № 30/10 позички частини приміщень (загальною площею 1332,05 кв.м.) адмінбудинку, розташованого в м. Полтаві по вул. Пушкіна, 115. Термін дії даного договору встановлено до 31.12.2014 року.

Відповідно до ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною третьою статті 828 ЦК України передбачено, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент укладення Договору передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, зазначена вище норма Цивільного кодексу України передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), які укладені на три роки і більше.

Як вбачається з матеріалів справи, строк Договору № 30/10 встановлено сторонами з 01.01.2010 року по 31.12.2014 року , тобто більше, ніж три роки, в зв'язку з чим даний Договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Як вбачається, Договір № 30/10 в порушення вимог ст. 793 Цивільного кодексу України, не був нотаріально посвідчений сторонами.

Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, з наведеного вбачається, що недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою нікчемність такого договору.

Згідно приписів статті 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п.13 Постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 статті 640 ЦК України (в редакції на момент підписання договору №30/10) встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Норма ч. 2 ст. 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не породжують для сторін прав та обов'язків (постанова Верховного Суду України від 18 квітня 2011 р. у справі N 3-28гс11).

Згідно приписів статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В даному випадку відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

Враховуючи неукладеність договору між сторонами відсутні правові підстави для визнання поновленим на 4 роки з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року договору №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р. та визнання за Редакцією газети "Зоря Полтавщини" права безоплатного користування строком 4 (Чотири роки) з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року частиною приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вулиці Пушкіна, 115, на умовах, визначених договором №30/10 позички частини приміщень адмінбудинку, розташованого в м. Полтава по вул. Пушкіна, 115 від 01.01.2010р.

Отже, з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, договір №30/10 є неукладеним, а тому вимоги редакції газети "Зоря Полтавщини" за зустрічним позовом задоволенню також не підлягають.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 33, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні первісного позову Управління майном Полтавської обласної ради відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову Редакції газети "Зоря Полтавщини" відмовити.

Повне рішення складено 24.03.2016 року

СуддяТимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією