Рішення № 56672387, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/29991/15Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-4"

про стягнення 1 565 767,90 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кирищук В.П. - представник за довіреністю № 91/2015/11/11-5 від 11.11.2015 року;

від відповідача: Гордієнко І.В. - представник за довіреністю №39 від 15.12.2014 року;

Вінник В.С. - представник за довіреністю № 40 від 15.12.2014 року;

вільний слухач: ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-4" про стягнення 1 565 767,90 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.12.2001 року між ним та відповідачем укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630426.

В порушення умов договору на норм чинного законодавства відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.12.2013 року по 01.10.2015 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 845 777,14 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 845 777,14 грн., пені в розмірі 174 158,02 грн., 3% річних в розмірі 37 935,81 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 507 896,93 грн. та витрат із сплати судового збору в розмірі 23 486,52 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.11.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.12.2015 року.

11.12.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

В судовому засіданні 14.12.2015 року оголошено перерву до 18.01.2016 року.

18.01.2016 року до загального відділу діловодства відповідач подав відзив на позовну заяву, додаткові пояснення до відзиву та клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 18.01.2016 року представники відповідача підтримали подане клопотання про витребування доказів по справі.

Представник позивача заперечив з приводу даного клопотання.

Представники відповідача подав клопотання про продовження строку вирішення спору.

Оголошено перерву до 08.02.2016 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.01.2016 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 08.02.2016 року представник відповідача підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача заперечував.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні оголошено перерву до 16.02.2016 року.

15.02.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано додаткові документи по справі.

16.02.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано додаткові документи по справі.

В судовому засіданні 16.02.2016 року оголошено перерву для проведення акту звірки взаєморозрахунків на 15.03.2016 року.

15.03.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано додаткове пояснення до відзиву на позов та додаткові документи.

В судовому засіданні 15.03.2016 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 670 777,14 грн., пені в розмірі 174 158,02 грн., 3% річних в розмірі 37 935,81 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 507 896,93 грн. та витрат із сплати судового збору в розмірі 20 861,52 грн. та повернути зайво сплачений судовий збір в розмірі 2 625,00 грн.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначена заява приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 9 166,99 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.12.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго", правонаступником якої є позивач (постачальник) та житлово-будівельним кооперативом „Автотранспортник-4" (абонент), укладено договір № 1630426 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до пункту 1.1 договору, предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до положень п. 2.1 договору, сторони зобов'язались при виконанні умов цього договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (даної Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язався додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що абонент зобовязується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатком №4 до договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку - центральне опалення, розрахунковим способом - гаряче водопостачання.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного договору.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 до договору дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця, надання звіту в ВРТ № 6 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони погодили в додатку №4 до договору, відповідно до пункту 2 якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, буд. № 11, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку №4 до договору визначено, що сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) та відомостями обліку споживання теплової енергії підтверджується, що в періоді з 01.12.2013 року по 01.10.2015 року по 01.10.2015 року на загальну суму 2 812 169,54 грн., а саме:

- грудень 2013 року - 43 966,31 грн.;

- січень 2014 року - 322 618,08 грн.;

- лютий 2014 року - 185 700,78 грн.;

- березень 2014 року - 153 807,88 грн.;

- квітень 2014 року - 72 436,37 грн.;

- травень 2014 року - 28 873,52 грн.;

- червень 2014 року - 29 257,14 грн.;

- липень 2014 року - 5 521,58 грн.;

- жовтень 2014 року - 131 063,35 грн.;

- листопад 2014 року - 225 367,25 грн.;

- грудень 2014 року - 450 274,75 грн.;

- січень 2015 року - 314 554,70 грн.;

- лютий 2015 року - 228 553,67 грн.;

- березень 2015 року - 282 906,28 грн.;

- квітень 2015 року - 270 469,00 грн.;

- травень 2015 року - 63 147,96 грн.;

- червень 2015 року - 2 650,92 грн.

Однак, розрахунки за спожиту теплову енергію відповідачем здійснювалися несвоєчасно, що відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що за оспорюваний період відповідачем сплачено кошти в розмірі 1 966 392,40 грн., з яких: 1 734 998,28 грн. - сплачено безпосередньо відповідачем, 46 931,44 грн. сплачено субсидій та 184 462,68 грн. - пільг.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем заявлено до стягнення суму основної заборгованості у розмірі 845 777,14 грн.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 670 777,14 грн., у зв'язку з погашенням відповідачем основного боргу за спірний період у розмірі 175 000,00 грн., а саме 150 000,00 грн. - 04.02.2016 року та 25 000, 00 грн. - 15.02.2016 року.

Суд відхиляє твердження відповідача про погашення боргу за спірний період в розмірі 270 872,86 грн., оскільки платіжним дорученням №196 від 19.12.2013 року сплачено 97 480,50 грн. з призначенням платежу: «поточний платіж за спожиту теплоенергію у січні 2007р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429», платіжним дорученням №12 від 23.01.2014 року в розмірі 83 392,36 грн. - з призначенням платежу: «поточний платіж за спожиту теплоенергію у грудні 2008р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429» та платіжним дорученням №34 від 25.02.2014 року сплачено 90 000,00 грн. з призначенням платежу: «поточний платіж за спожиту теплоенергію за жовтень 2006р. по січень 2009р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429».

Крім того, судом враховано, що позивачем зі здійсненої відповідачем проплати за платіжним дорученням №34 від 25.02.2014 року сплачено 90 000,00 грн. з призначенням платежу: «поточний платіж за спожиту теплоенергію за жовтень 2006р. по січень 2009р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429» було зараховано в рахунок погашення заборгованості за спірний період 15 175,83 грн., іншу частину суми у розмірі 74 824,17 грн. позивачем зараховано в рахунок погашення боргу за попередній період.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2015 року по 01.02.2016 року на виконання умов договору №1630426 позивачу за теплову енергію по наданих пільгах та субсидіях перераховано 9 166,99 грн.

Відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором №1630426 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2001р. у розмірі 9 166,99 грн. спростовано, тому суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 9 166,99 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Факт наявності основної заборгованості за договором 1630426 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2001р. в розмірі 661 610,15 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, матеріалами справи не підтверджуються доводи відповідача про ігнорування позивачем тарифів та порядку розрахунків.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 37 935,81 грн. та індекс інфляції в розмірі 507 896,93 грн. та пеню у розмірі 174 158,02 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 3.5 додатку 4 до договору передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п.3 цього додатку) «енергопостачальна організація» нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором на постачання теплової енергії, суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 174 158,02 грн., 3 % річних в розмірі 37 935,81 грн. та індексу інфляції в розмірі 507 896,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який вчасно не вчинив заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів позивача (утримався від задоволення її заснованих на законодавстві вимог), оскільки відповідачем здійснено погашення частини боргу після звернення позивача до суду з позовною заявою та порушення провадження у справі, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 21 648,03 грн.

Абзацом 2 п.2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року, у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону)

На підставі п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд повертає, за ухвалою суду, суму судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 861,52 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, 1-1 ч. 1 ст. 80, ч.2 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 9 166,99 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-4" (02225, м. Київ, проспект Маяковського, будинок 15-В, ідентифікаційний код 22934163) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 661 610 (шістсот шістдесят одна тисяча шістсот десять) грн. 15 коп., три проценти річних в розмірі 37 935 (тридцять сім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 81 коп., індекс інфляції в розмірі 507 896 (п'ятсот сім тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн. 93 коп., пеню в розмірі 174 158 (сто сімдесят чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 02 коп., а також 20 861 (двадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 52 коп. судового збору.

4. Повернути публічному акціонерному товариству "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в сумі 6 030 (шість тисяч тридцять) грн. 21 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 39 від 18.09.2015 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/29991/15.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 24.03.2016 року.

Суддя С.М. Мудрий