Рішення № 56672355, 14.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016Справа №910/831/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпастрейд»

про стягнення 33 393, 62 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпастрейд» про стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 2032 від 28.09.2015 р. у розмірі 29 589 ,91 грн., а також пені у розмірі 2 175, 87 грн., штрафу у розмірі 1 479, 49 грн. та 3 % річних в розмірі 148, 35 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 2032 від 28.09.2015 р. щодо оплати товару.

Ухвалою Господарського міста Києва від 21.01.2016 р. порушено провадження у справі № 910/831/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.02.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

14.03.2016 р. через відділ діловодства Господарського міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У дане судове засідання представники сторін не з'явились, відповідач про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.03.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київпастрейд» укладено договір поставки № 2023, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти продукцію відповідачу згідно його замовлення, а відповідач - своєчасно приймати та оплачувати вартість продукції.

Згідно з п. 3 розділу 1 договору прийняття продукції відповідачем вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу 1 договір вступає в дію з моменту його підписання, якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати даний договір, або між сторонами не буде укладений новий договір, договір вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах. Цей договір може бути достроково розірваним за вимогою однієї із сторін, при умові виконання своїх зобов'язань за цим договором. Сторона, що вимагає розірвання цього договору, зобов'язана письмово попередити іншу сторону не пізніше ніж за двадцять календарних днів до дати розірвання цього договору.

Відповідно до пункту 3 розділу 3 відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. При відвантаженні продукції без попередньої оплати відповідач зобов'язується у термін 28 календарних днів повністю оплатити всю отриману продукцію.

Відповідно до пункту 1 розділу 6 у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в момент прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.

Приймаючи до уваги, що у договорі № 2032 від 28.09.2015 р. не вказано термін його дії, суд вважає, що вказаний договір укладений на невизначений строк та, відповідно, станом на день розгляду справи у суді є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 29 589,91 грн., про що свідчить підписана відповідачем видаткова накладна № ВН-62705 від 15.10.2015 р., належно засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що позивач порушив умови договору № 2032 від 28.09.2015 р. щодо сплати вартості поставленої продукції, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 29 589,91 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів належного виконання зобов'язань за договором № 2032 від 28.09.2015 р. не надав, об'єктивних підстав неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 2032 від 28.09.2015 р. у розмірі 29 589, 91 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 2 175, 87 грн., штрафу у розмірі 1 479,49 грн. та 3 % річних у розмірі 148, 35 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У відповідності до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Приймаючи до уваги, що відповідачем допущено порушення умов договору щодо оплати поставленої продукції, враховуючи, що відповідачем не доведено суду вжиття всіх можливих заходів для уникнення прострочення виконання зобов'язання та відсутності його вини у порушенні зобов'язальних умов, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за період з 13.11.2015 р. по 12.01.2015 р. розмір 3 % річних від простроченої суми становить 148,35 грн., пеня становить 2 175, 87 грн., штраф - 1 479, 49 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, 3 % річних та штрафу, судом встановлено, що розрахунок виконано арифметично вірно та не перевищує суми, визначені судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Л. К. О.» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпастрейд» (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, буд. 21, код ЄДРПОУ 39625306) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л. К. О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35, код ЄДРПОУ 37317990) заборгованість у розмірі 29 589, 91(двадцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять грн. 91 коп.) грн., пеню у розмірі 2 175, 87 (дві тисячі сто сімдесят п'ять грн.. 87 коп.) грн., 3 % річних у розмірі 148, 35 (сто сорок вісім грн. 35 коп.) грн., штраф у розмірі 1 479,49 (одна тисяча чотириста сімдесят дев'ять грн. 49 коп.) грн. та 1 378, 00 (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.03.2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.