Рішення № 56658434, 10.03.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22201/15-ц

Провадження №2/761/1271/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 березня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Паночко О.М.

за участю: ОСОБА_1,

представника ОСОБА_1: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2015 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.

В позовних вимогах ОСОБА_1 просить: стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму заборгованості із врахуванням суми основного боргу у розмірі 446 505,50 грн., процентів за користування грошовими коштами у розмірі 21 151,13 грн. та індексу інфляції у розмірі 257 181,14 грн., а разом суму 724 837,77 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 18.09.2014 року між сторонами був укладений договір позики за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 265 571,00 грн., що є еквівалентом 20 300,00 доларів США строком до 18.09.2019 року зі сплатою 7% річних. Проте відповідач зобов'язання в частині сплати процентів не виконує у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість станом на 05.07.2015 року в розмірі 21 151,13 грн. 30.04.2015 року ОСОБА_3 було направлено повідомлення про сплату заборгованості за процентами, проте відповіді отримано не було.

Як зазначає позивач, станом на 15.07.2015 року 20 300,00 доларів США становить еквівалент 446 505,50 грн.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача інфляційні на основну суму боргу, що становить 257 181,14 грн.

02.11.2015 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Вказаний зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

В позовних вимогах ОСОБА_3 просить: визнати недійсним договір позики від 18.09.2014 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що укладений між сторонами договір позики був безгрошовим, так як грошові кошти під час підписання договору та після його підписання передані не були. Даний договір є прихованим договором про сплату процентів за користування коштами за договором позики від 26.09.2012 року, тому грошові кошти за договором позики від 18.09.2014 року не передавались.

Крім того, у відповідності до положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання позики особами, які не є фінансовими установами заборонено.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі; проти зустрічного позову заперечували оскільки вони не обґрунтовані.

ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1, оскільки він коштів не отримував та просив задовольнити його зустрічний позов.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши сторони, оцінивши в сукупності надані в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3 за наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Стаття 1049 ЦК України визначає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено в судовому засіданні, 18.09.2014 року між ОСОБА_1 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Позичальник) був укладений Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченко О.В.

За умовами Договору, Позикодавець передав у власність Позичальнику, а Позичальник прийняв у власність від Позикодавця грошові кошти в сумі 265 751,00 грн., що є еквівалентом 20 300,00 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент укладення даного договору (1 дол. = 13,082315 грн.) та зобов'язується повернути вказану суму за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через п'ять років з моменту укладення даного договору, тобто до 18.09.2019 року зі сплатою процентів в розмірі 7% річних, які сплачуються щомісячно на протязі п'яти календарних днів місяця наступного за поточним.

Як зазначено в п.2 Договору, сума позики отримана Позичальником від Позикодавця до моменту підписання даного договору в повному обсязі.

Сторони домовились та зазначили в п.13 Договору, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, укладається відповідно до справжньої їх волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи.

В судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечував підписання договору позики.

30.04.2015 року на адресу ОСОБА_3 було направлено повідомлення в якому ОСОБА_1 просив сплатити заборгованість за процентами станом на 05.04.2015 року в сумі 13 769,87 грн. та інфляційні втрати.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_3 отримав повідомлення 07.05.2015 року.

ОСОБА_3 не заперечував в судовому засіданні отриманні повідомлення.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що 26.09.2012 року між ОСОБА_1 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Позичальник) був укладений Договір позики в простій письмовій формі за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19 000,00 доларів США зі сплатою 7% річних строком до 25.09.2019 року.

Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1, кошти дійсно були надані за договором позики від 26.09.2012 року, проте оскільки ОСОБА_3 не сплачував відсотки у строки, визначені Договором, тому 18.09.2014 року був укладений нотаріально посвідчений договір з врахуванням не сплаченої суми відсотків.

Проте ОСОБА_3 заперечував факт отримання коштів у позику в 2012 році та зазначив, що враховуючи специфіку роботи у ОСОБА_1 він підписав вказаний договір (в чому полягає специфіка роботи суду не пояснив). В той же час ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 дійсно брав кошти в позику та пояснював, що йому потрібні кошти для погашення кредитної заборгованості.

У відповідності до положень ч.1 ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Проте в судовому засіданні ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не отримував коштів за договором позики.

ОСОБА_3 в позовній заяві посилався на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» як на підставу відсутності права ОСОБА_1 отримувати відсотки за користування коштами.

Проте суд не може погодитись із посиланнями позивача, оскільки постановою Верховного Суду України від 18 липня 2012 року, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою, згідно якої Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно п.1 Договору позики від 18.09.2014 року, позичальник зобов'язався сплатити за користування коштами 7 % річних та сплачувати щомісячно на протязі п'яти календарних днів місяця наступного за поточним.

Враховуючи те, що кошти надані в борг 18.09.2014 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 05.08.2015 року, тому період за який нараховуються проценти за користування коштами з 18.09.2014 року по 05.07.2015 року, розмір відсотків, нарахованих позивачем згідно п.1 договору позики та ст.1048 ЦК України становить 21 151,13 грн. та підлягає стягненню на користь позивача.

Також в судовому засіданні не знайшли підтвердження посилання ОСОБА_3 на ту обставину, що спірний договір є прихованим договором сплати процентів, оскільки між сторонами виникли відносини позики, що і встановлено в судовому засіданні.

Отже, в судовому засіданні не встановлено підстав за яких договір позики може бути визнаний недійсним.

Частина 1 статті 1050 ЦК України визначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так як умовами Договору позики не передбачено дострокове повернення коштів, позивач не звертався до суду із позовними вимогами про розірвання договору, строк повернення коштів на даний час не настав, тому суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості за договором позики та інфляційних, нарахованих на суму позики у відповідності до положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, у відповідності до положень статті 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.526, 625, 1054, 1048, 1051, 1050 ЦК України, ст.ст.3, 10, 11, 57-60, 212, 213, 215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відсотки за Договором позики від 18.09.2014 року в сумі 21 151 (двадцять одна тисяча сто п'ятдесят одна) гривна 24 копійки та судовий збір в розмірі 106 (сто шість) гривень 70 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.Г.Притула