Постанова № 56654180, 18.03.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2341/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Тимощука О.Я., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про зобов"язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, згідно якого просила визнати протиправними дії управління Пенсійного Фонду України в м. Рівне, які полягають у припиненні виплати їй пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", зобов"язати управління Пенсійного Фонду України в м. Рівне поновити та виплачувати їй пенсію по інвалідності у відповідності до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" починаючи із 01 серпня 2015 року у попередньому розмірі із наступними перерахунками визначеними Законом, стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 14.01.2014 року перебуває на обліку в УПФУ та отримувала пенсію як інвалід ІІ групи загального захворювання. 16.01.2015 року згідно довідки МСЕК серії АВ № 396098 вона була визнана інвалідом ІІІ групи загального захворювання, пенсія нарахована за нормами Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування". Виплата пенсії здійснювалась щомісячно УПФ України в м. Рівне з моменту призначення до 01.04.2015 року. Дана пенсія була призначена їй під час роботи в головному управлінні ДФС у Рівненській області, на вказаній посаді вона продовжує працювати станом на теперішній час. З 01 квітня 2015 року їй було припинено виплату пенсії по інвалідності.

Ухвалою суду від 04 березня 2016 року відкрито скорочене провадження у справі, крім того, позовні вимоги в частині визнання дій протиправними та зобов»язання поновити виплату пенсії за період з 01 серпня 2015 року по 25 серпня 2015 року залишено без розгляду, у зв»язку з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.

У відповідності до ст. 183-2 КАС України відповідач надав суду заперечення проти позову, відповідно до змісту яких заперечує проти позову у повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову. Крім того, просить постановити ухвалу про звернення Рівненського міського суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень п.9 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та п. 17 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII в частині зупинення виплати призначених пенсій працюючим державним службовцям; зупинити провадження до розгляду Верховним Судом України вказаного подання.

Дослідивши матеріали справи, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, надані суду заперечення, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.01.2014 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне та отримує пенсію по інвалідності, як інвалід ІІІ групи згідно із Законом України "Про загальобов"язкове державне пенсійне страхування".

З 01 квітня 2015 року набули чинності норми "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особи, на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру" пенсії, призначені відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не виплачуються. У зв'язку з чим з 1 квітня 2015 року позивачу була припинена виплата пенсії по інвалідності.

18 лютого 2016 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне із заявою про поновлення виплати їй пенсії із 01 червня 2015 року та повернути заборгованість.

Листом від 24 лютого 2016 року № 98/10, відповідачем було відмовлено позивачу у поновленні виплати їй пенсії з посиланням на Закон України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ та повідомлено про відсутність права на отримання пенсії до кінця 2015 року, а саме про неможливість одночасного перебування на посаді, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу» та отримання пенсії по інвалідності. Крім того, позивачу роз'яснено, що оскільки вона продовжує працювати на посаді державного службовця, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу", то з 01.04.2015 року виплату призначеної пенсії тимчасово припинено на виконання вимог статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Статтею 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.

Посилання відповідача на ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставним, оскільки вказана норма розповсюджується на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Законів України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", а не як інваліду.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду наведених вище міркувань ЄСПЛ, суд приходить до висновку щодо дискримінаційного позбавлення пенсії ОСОБА_1, а саме позбавлення її права на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії по інвалідності та достатній життєвий рівень по відношенню до інших інвалідів з дитинства ІІІ групи, які не працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та по відношенню до інвалідів інших груп, тому достатні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими ОСОБА_1 тимчасово припинено виплату пенсії та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відновити їй виплату пенсії призначеної по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" починаючи із 26 серпня 2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, всановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб"єкта владних повноважень порушені її права свободи або інтереси.

Враховуючи вимоги КАС України, встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовна вимога позивача в частині зобов"язання відповідача виплачувати пенсію у попередньому розмірі із наступними перерахунками визначеними Законом не підлягає до задоволення у зв"язку із тим, що це є юридично некоректний спосіб захисту сторони позивача, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. А тому, слід допустити негайне виконання даної постанови в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у сумі 551,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 171-2 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про зобов"язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими ОСОБА_1 тимчасово припинену виплату пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відновити ОСОБА_1 виплату пенсії призначеної по третій групі інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" з 26 серпня 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд Рівненської області з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.