Ухвала суду № 56651884, 17.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 377/1209/15-ц Головуючий у І інстанції Малишенко Т. О.Провадження № 22-ц/780/1602/16 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 56 17.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Гуль В.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на рішення Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів ,-

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на таке.

08 січня 2015 року він уклав із відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір фінансового лізингу, відповідно до якого товариство зобов'язалося придбати у свою власність та передати йому у користування трактор Dong Feng 244, а він зобов'язався періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі.

Вказував, що після підписання договору він сплативдва рахунки загальну суму коштів у розмірі 2 686,02 доларів США (еквівалентом 44 400 гривень) в тому числі авансовий платіж - 2 238,35 доларів США (еквівалент 37 000,00 грн.) та адміністративний платіж - 447,67 доларів США (еквівалент 7 400,00 грн.).

Однак відповідач не передав йому трактор, мотивуючи це тим, що за договором предмет лізингу передається протягом 120 робочих днів з моменту сплати лізингового платежу, однак ОСОБА_2 не сплатив його у повному обсязі.

Позивач вказав, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права споживача, умова договору про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж є незаконною.

Після детального ознайомлення позивачем з оспорюваним договором, зрозумівши що він підписав його собі на шкоду, позивач вважав за необхідне розірвати його, однак, згідно умов даного договору, при його розірванні він не може повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та його прав як споживача.

Не надавши лізингоодержувачу можливість відмовитись від договору, лізингодавець порушив вимоги закону. Вважав, що вказане в сукупності призвело до дисбалансу договірних відносин, порушення прав та обов'язків споживача, позивач уклав договір з несправедливими умовами.

Позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №00632 з додатками №1 та №2 від 08.01.2015року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2 та у відповідності до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 216 ЦК України, стягнути на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 686,02 доларів США, що відповідно до чинного курсу НБУ станом на 26.10.2015 року становить гривневий еквівалент у розмірі 60 636,04 гривень.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №00632 з додатками №1 та №2 від 08.01.2015року укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2

Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 44 400 гривень.

Відповідач ТОВ «ЛК «Автофінанс» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Визнаючи недійсним та стягуючи з відповідача на користь позивача 44400 грн. відповідно до положень ч. 2 ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що окремі умови укладеного між сторонами договору є несправедливими, договір укладено всупереч вимогам ст. 227 ЦК України за відсутності ліцензії у відповідача на надання фінансових послуг. Положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Статтею 16 цього Закону, якою передбачено лізингові платежі, визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Встановлено, що 08 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 000632 з додатками, згідно якого предметом лізингу є транспортний засіб - трактор Dong Feng 244 вартістю 4 476,71 доларів США.

Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор Dong Feng 244, зазначений у специфікації, що є додатком № 2 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.4.1 ст.4 лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - адміністративного платежу; авансового платежу; - комісії за передачу предмета лізингу; - у разі наявності,оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.6 ст.9 даного договору у разі затримки строку сплати авансового платежу (не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк поставки предмета лізингу може бути відповідно змінено.

Згідно додатку №1 до договору відповідач взяв на себе зобов'язання надати йому послуги, спрямовані на придбання предмету лізингу - транспортного засобу трактора марки Dong Feng 244 вартістю 4476,71 доларів США, а позивач як клієнт ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" зобов'язався здійснювати щомісячно платіж в сумі 186,53 доларів США на погашення вартості предмета лізингу.

За умовами п.1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингодержувачем на рахунок лізінгодавця авансового платежу (50% від вартості предмету лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору(10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Як вбачається з умов договору (п.4.1) сторонами погоджено строк передачі предмету лізингу, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингодержувачем на поточний рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмету лізингу).

На виконання умов договору, позивач 08 січня 2015 року перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 37 000 грн., та 7400 грн. (а.с.18), однак предмет лізингу не отримав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги, зокрема, фінансовий лізинг. Згідно з п.4 ч.1 ст.34 вказаного Закону діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з положеннями ст.ст.1,13 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин по укладенню договору від 8 січня 2015 року, ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов; на території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка.

Бланк ліцензії єдиного зразка затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2000 р. № 1719, яка була чинною на час виникнення спірних правововідносиен.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності ліцензії чи неможливості її отримання.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача довідки про взяття на облік ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу ( а.с.96), не є ліцензією державного зразка, яка засвідчує право відповідача надавати фінансові послуги.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що у момент укладення оспорюваного договору відповідач не мав ліцензії на надання фінансових послуг, висновок суду про недійсність договору з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України є вірним.

За змістом ч.5,6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зазначений висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 367-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно положень ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення-зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець і (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Разом з тим зі змісту оспорюваного договору вбачається, що лізингоодержувач доручив вибрати продавця предмета лізингу відповідачу у справі, оскільки в договорі не зазначено, що лізингоодержувач сам вибирає продавця майна, не визначений продавець, а тому згідно з положеннями ст. 808 ЦК України відповідач як лізингодавець несе солідарну відповідальність з продавцем щодо продажу позивачу предмета лізингу неналежної якості.

Однак, всупереч зазначеним положенням закону, умовами п.1.4 договору передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектації, справності предмета лізингу, усунення несправностей протягом гарантійного строку. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

З огляду на такі обставини у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача. А тому вказані пункти договору є несправедливими, у зв'язку з чим вказані положення договору є недійсними.

Встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови пункту 1.4 оспорюваного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

21 жовтня 2015 року ОСОБА_2, направив ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" заяву з вимогою про розірвання договору лізингу у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, встановлених договором, однак конверт з заявою повернуто з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Стаття 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Передбачені статтею 9 вказаного договору зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та комісію за передачу предмета лізингу, а також визначений пунктами 9.4, 9.6 даного договору обов'язок лізингоодержувача єдиноразово сплатити різницю вартості предмета лізингу до вже сплачених авансових платежів, та сплатити подальші лізингові та інші обов'язкові платежі, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановлено, що договір фінансового лізингу від 08 січня 2015 року, укладений між позивачем та ТОВ «ЛК «Автофінанс», нотаріально посвідчено не було.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову лише у зв'язку із несправедливими умовами договору і відсутності ліцензії у відповідача, проте вірно вирішив справу по суті, тому рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задоволення позову, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :