Ухвала суду № 56651816, 17.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/806/15-ц Головуючий у І інстанції Капшученко І. О.Провадження № 22-ц/780/727/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 56 17.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 18 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушених прав споживача та визнання окремого положення договору банківського дебетового карткового рахунку недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати пункт 6.9 Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною частиною договору банківського дебетового карткового рахунку, укладеного 13.02.2009 між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», недійсним з моменту укладення договору, посилаючись на те, що на підставі договору банківського дебетового карткового рахунку, укладеного між сторонами 13.02.2009 року, позивачу було видано пластикову картку НОМЕР_1.

В період лютого 2009 року позивачем здійснено ряд транзакцій - на дебетову картку покладено певну суму коштів та на території Грузії знято її за місцевим курсом валют. Згодом, за рішенням відповідача було змінено курс валюти, за яким знімались кошти з картки, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Умовами та правилами надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного договору, до основних обов'язків позивача віднесено п. 6.9, за умовами якого у разі виникнення заборгованості держателя по картрахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок в роботі техніки та в інших випадках, клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Як наслідок, у позивача ОСОБА_2 виник несанкціонований овердрафт на суму 193 537 грн. 69 коп.

Позивач положення п. 6.9 Умов та правил надання банківських послуг вважає несправедливими, оскільки вони фактично передбачають перекладання майнової відповідальності за недоліки в роботі ПАТ КБ «ПриватБанк» на позивача, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивачу. Крім того, положення пункту викладені нечітко, двозначно, що дозволяє в будь-який час та будь-які недоліки в роботі відповідача знову перекласти на позивача, існує можливість шахрайського маніпулювання валютно-обмінними курсами навіть через значний проміжок часу після здійснення банківських операцій. Таким чином, п. 6.9 Умов суперечить нормам законодавства України та порушує права позивача, що і стало причиною звернення до суду з позовом про визнання цього пункту недійсним.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 18 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2009 між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського дебетового карткового рахунку, факт чого підтверджується заявою про відкриття банківського дебетового карткового рахунку від позивача, на підставі якої їй було видано пластикову картку НОМЕР_1, та відповідно до якої Умови та правила надання банківських послуг є невід'ємною частиною договору (а.с.107).

Пунктом 6.9 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що у випадку виникнення заборгованості держателя по картрахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок в роботі техніки, інших випадках, клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

У лютому 2009 року ОСОБА_2, перебуваючи в Грузії, через банкомат здійснила зняття місцевої валюти (ларі) за курсом UAH/GEL 3,4722 грн., після чого на платіжній картці була відсутня кредитна заборгованість.

Разом з тим, банком було здійснено конвертацію вказаних коштів по курсу UAH/GEL 4,4444 грн., в результаті чого на картці позивача утворився овердрафт у розмірі 193 537 грн. 69 коп.

Конвертація коштів по курсу UAH/GEL 4,44 грн. була здійснена у зв'язку зі збоєм програмного забезпечення, що здійснювало процедуру перевірки курсів, що підтверджується Висновком службового розслідування по факту утворення несанкціонованого овердрафту по карткам ПриватБанку «Миттєва» через курсову різницю по банкоматних операціях в Грузії від 30.04.2009 року. У вказаному висновку зазначено, що підставою виникнення несанкціонованого овердрафту став збій програмного забезпечення, що здійснювало процедуру перевірки курсів (а.с.20-22).

Також встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2010 року у справі № 2-8788/2010 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 193 573 грн. 69 коп. за договором банківського дебетового карткового рахунку, укладеного 13.02.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (а.с.12-13). Вказане рішення суду першої інстанції залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2011 року (а.с.14).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча права ОСОБА_2, як споживача, порушені, нею пропущено строки звернення з позовом до суду, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно положень ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути визначені як несправедливі, визначені в ч. 3 ст. 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 с. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Враховуючи обставини справи, на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав ОСОБА_2, як споживача, в частині п.6.9 Умов та правил надання банківських послуг, оскільки позивач укладала з відповідачем картковий рахунок з дебетовою схемою та не була повідомлена про можливий овердрафт, а отже не є боржником перед банком в розумінні ст.ст.509, 510 ЦК України та не має нести відповідальність за заборгованість, яка утворилася внаслідок технічних помилок банку.

Разом з тим, суд обґрунтовано зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності та необхідність застосування наслідків такого пропуску за заявою, поданою відповідачем до ухвалення рішення (а.с.97).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2010 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 193 573 грн. 69 коп. за договором банківського дебетового карткового рахунку, укладеним між сторонами 13 лютого 2009 року, позивачка дізналась про порушення свого права саме в 2010 році, під час розгляду справи за позовом банку до неї, однак до суду з позовом звернулася лише у серпні 2015 року, пропустивши таким чином трирічний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України.

Оскільки позивач звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, а відповідач в письмовій заяві просив застосувати наслідки такого пропуску, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав пропуску строків звернення з позовом до суду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що про порушення свого права позивачка дізналася лише з рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року по аналогічній справі, висновків суду не спростовують і колегією суддів до уваги не беруться.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування судового рішення, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 18 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :