Ухвала суду № 56646172, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Київ К/800/54775/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Смоковича М.І.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 522/11644/15-а за позовом приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” до Одеської міської ради, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Благо-Інвест Плюс” про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” звернулося в суд з позовом до Одеської міської ради, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Благо-Інвест Плюс”, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 3914-VI від 09.10.2013 р. „Про розробку детального плану території у межах вулиць: Баштанна, Рєпіна, Фонтанська дорога у м.Одесі”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки він є законним власником будівель та споруд санаторію „Фонтан”, на території якого без його відома планується будівництво багатоповерхових житлових будинків, Одеська міська рада не мала права приймати оскаржуване рішення.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 16 жовтня 2015 року позов задоволений. Визнане протиправним та скасоване рішення Одеської міської ради №3914-VI від 09.10.2013 року „Про розробку детального плану території у межах вулиць: Баштанна, Рєпіна, Фонтанська дорога у м. Одесі”.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.12.1991 р. Федерація професійних спілок України та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності уклали установчий документ про створення Акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця”. Внеском Федерації професійних спілок України до статутного фонду новоствореного підприємства стали основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок, загальною вартістю 751 234 350 грн.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва № 971 від 23.12.1991 р. було зареєстроване АТ „Укрпрофоздоровниця”.

Федерація професійних спілок України 24.01.1992 р. разом з іншим майном передала у власність АТ „Укрпрофоздоровниця” будівлі та споруди санаторію „Фонтан”, які розміщені в місті Одесі по вул. Дмитра Донського 3-5, та по вул. Фонтанська дорога 58, що підтверджується Актом приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ „Укрпрофоздоровниця” від 24.01.1992 р.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з неправомірності прийняття Одеською міською радою рішення № 3914-VI від 09.10.2013 р. „Про розробку детального плану території у межах вулиць: Баштанна, Рєпіна, Фонтанська дорога у м. Одесі”, оскільки воно порушує право власності позивача, та було прийняте в період дії мораторію на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові послався на ті обставини, що оскаржуваним рішенням Одеської міської ради було вирішено лише розробити детальний план території у межах визначених вулиць, визначено замовника містобудівної документації та залучено інвестора для інвестування розробки містобудівної документації. Прийняття Одеською міською радою даного рішення не має на меті зміну цільового призначення земельних ділянок у межах відповідних вулиць, тим більше оскаржуваним рішенням Одеської міської ради, виходячи зі змісту останнього, таке питання не вирішувалося.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що об'єкт нерухомості, на який посилається позивач, а саме: будівлі під літерами „А”, „Б”, „В”, „Г”, „Е”, „Ж”, „З”, „И”, „К”, „Л”, „Н”, загальною площею 5285,9 м кв та літерами „М”, „О”, „П”, „Р”, „С”, „У”, „Т”, розташовані за адресою: м. Одеса Фонтанська дорога 58, в цілому, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належать ТОВ „Благо-Інвест Плюс” на підставі свідоцтва про право власності від 27 травня 2008 року серія САВ 803117.

Це Свідоцтво у встановленому законом порядку не скасоване.

Питання щодо розробки детального плану території врегульовано Законом України „Про регулювання містобудівної діяльності”. Зазначений закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку території з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. ст. 2 вказаного Закону містобудівна документація є інструментом державного регулювання планування територій, що, виходячи з приписів ч.1 наведеної статті, передбачає, зокрема, прогнозування розвитку територій; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 7 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю, яке зокрема, здійснюється шляхом планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях, відноситься серед інших суб'єктів владних повноважень і до компетенції органів місцевого самоврядування.

Положеннями ст.8 цього Закону встановлено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Таким чином, планування територій м.Одеси, що, в тому числі, передбачає розробку детальних планів територій в межах м.Одеси, чинним законодавством віднесене до компетенції Одеської міської ради та її виконавчих органів, на які законом фактично покладений обов'язок щодо реалізації регулювання планування територій.

Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанов, порушив приписи ч.1 ст.16 вищезгаданого Закону, якою визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-УІ було затверджено Генеральний план м. Одеси.

В свою чергу, згідно з нормами ст.19 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” детальний план у межах населеного пункту уточнює положення Генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території визначає: 1)принципи планувально-просторової організації забудови; 2)червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3)функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 року №290 затверджений Порядок розроблення містобудівної документації, розділ IV якого регламентує порядок розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні.

Пунктом 4.1. цього Порядку передбачено, що рішення про розроблення Генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно з п. 4.8. наведеного Порядку детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови.

Послідовність розроблення та площі територій, для яких розробляються детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту, а якщо територія розташована за межами населеного пункту, відповідно до схеми планування території району (в разі відсутності адміністративного району - відповідно до схеми планування території Автономної Республіки Крим, області).

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства України, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що сам по собі факт необхідності розроблення детального плану окремо визначеної території в межах м.Одеси не може заперечуватися будь-ким, адже необхідність його розроблення прямо визначена у законодавстві. В свою чергу, прийняття міською радою рішення про розробку відповідного детального плану території, якими лише визначається намір реалізувати функції органу місцевого самоврядування щодо планування територій в межах міста, жодним чином не порушує прав інших суб'єктів, в тому числі і прав позивача.

Таким чином, чинним законодавством України не встановлені вимоги щодо необхідності узгодження прийняття рішення про розробку детального плану території із власниками об'єктів нерухомого майна, розташованих в межах відповідної території. Суд першої інстанції, вказуючи на порушення міською радою прав власності позивача, не зазначає, яку саме норму чинного законодавства порушила міська рада, прийнявши рішення, яке фактично зводиться до реалізації функції з організації планування території міста.

Крім того, колегія суддів зазначає, що планування території здійснюється стосовно цілого кварталу, а не щодо окремих об'єктів нерухомого майна, у зв'язку з чим приналежність окремих об'єктів нерухомості певним особам жодним чином не спростовує потребу у плануванні відповідної території в цілому.

Разом з тим, дотримання прав власників об'єктів нерухомого майна, розташованих в межах територій, щодо яких приймається рішення про розробку детальних планів територій, гарантується чинним законодавством іншим правовим інструментом, ніж право на оскарження рішення органу місцевого самоврядування про розробку відповідної містобудівної документації, а саме, громадськими слуханнями, що обов'язково проводяться після розроблення відповідного детального плану території.

Відповідно до статті 21 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” юридичні особи, об'єкти нерухомого майна яких розташовані на території, для якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні, мають право надавати пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Враховуючи вищевикладене, рішення міської ради про розроблення детального плану території не порушує прав власників нерухомого майна, розміщеного у межах відповідної території, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про імовірне порушення права власності позивача внаслідок прийняття спірного рішення є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, відповідно до частини З статті 24 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Суд першої інстанції також зазначає про неправомірність прийняття Одеською міською радою рішення від 09.10.2013 року № 3914-VI „Про розробку детального плану території у межах вулиць: Баштанна, Рєпіна, Фонтанська дорога у м. Одесі”, оскільки воно було прийняте в період дії мораторію на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень.

Апеляційний суд вірно зазначив, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки оскаржуваним рішенням Одеської міської ради було вирішено лише розробити детальний план території у межах визначених вулиць, визначено замовника містобудівної документації та залучено інвестора для інвестування розробки містобудівної документації. Прийняття Одеською міською радою даного рішення не має на меті зміну цільового призначення земельних ділянок у межах відповідних вулиць, тим більше оскаржуваним рішенням Одеської міської ради, виходячи зі змісту останнього, таке питання не вирішувалося.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем у відповідності з діючим чинним законодавством та в межах наданих повноважень.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: