Ухвала суду № 56646149, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Київ К/800/26099/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013

у справі № 2а-7851/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013, у задоволенні позову відмовлено..

У касаційній скарзі ТОВ «Хелен Марлен» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.05.2012 за № 146/1-22-80-30021171. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1. 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищив податковий кредит у податковому обліку за грудень 2010 року на загальну суму 1274000,00 грн., задекларованих за наслідками нікчемних правочинів з поставок від ТОВ «Тартаруга» товару. Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Тартаруга» обґрунтовано посиланням на встановлені у межах перевірки цього постачальника обставини відсутності у нього основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; ознаки фіктивності контрагентів цього постачальника: ТОВ «Профіт Голд» та ТОВ «Пристекс ЛТД», за фактом фіктивного підприємництва яких було порушено кримінальну справу № 73-207.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.05.2011 № 0000792301 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 4448,05 грн. за основним платежем та 1112,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за податковою накладною, виписаною ТОВ «Тартаруга» з посиланням на поставку позивачу товару (одяг, взуття, аксесуари тощо) за договором на поставку товарів народного споживання від 01.12.2010 № 1, позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та сплатив вартість товару.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із встановленого в судовому процесі факту відсутності поставки, який встановили на підставі оцінки доказів у справі, що відповідає вимогам статті 86 КАС України. Оцінка наданих позивачем документів бухгалтерського та податкового обліку судом зроблена з врахуванням доказів про відсутність у ТОВ «Тартаруга» основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; порушення за фактом створення юридичних осіб, за податковими накладними яких ТОВ «Тартаруга» сформував податковий кредит за грудень 2010 року, - ТОВ «Профіт Голд» та ТОВ «Пристекс ЛТД» кримінальної справи № 73-207 за частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Під час провадження досудового слідства по цій кримінальній справі засновники цих товариств громадяни ОСОБА_2 (ТОВ «Профіт Голд») та ОСОБА_3 (ТОВ «Пристекс ЛТД») дали пояснення, в яких вони спростовують своє відношення до господарської діяльності цих товариств та підписання будь-яких документів від їх імені; При оцінці наданих позивачем документів первинного обліку, виписаних на поставку товарів, які до цього були предметом поставки між ТОВ «Тартаруга» та ТОВ «Профіт Голд» та ТОВ «Пристекс ЛТД», суди обґрунтовано взяли до уваги інші ознаки фіктивності постачальників у ланцюзі поставки, виявлених ДПІ: відсутність ТОВ «Профіт Голд» за місцезнаходженням та припинення ТОВ «Пристекс ЛТД», відсутність у цих товариств основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки.

Застосування судами попередніх інстанції норм процесуального і матеріального права при вирішенні спору у цій справі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За нормами Закону № 168/97-ВР право платника податку на формування податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, правові підстави для формування податкового кредиту за документами, виписаними таким контрагентом, у тому числі податковими накладними, відсутні.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Підтвердженням правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності товарного характеру поставки позивачу від ТОВ «Тартаруга» товару є також відсутність доказів транспортування товару від цього постачальника позивачу. У той час як відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цих норм товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця.

Сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Тартаруга», не є безумовним доказом реальності господарських операцій з цим постачальником, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев