Постанова № 56645210, 21.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"21" березня 2016 р. Справа № 5004/1658/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Грязнов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест"

на ухвалу господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р.

за скаргою ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на бездіяльність та дії державного виконавця державної виконавчої служби України

у справі № 5004/1658/11 (суддя Сур'як О.Г.)

стягувач Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_2 Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "ОСОБА_2 Аваль"

боржник ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (стягувача), - ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (боржника), - АТЗВ ВТКФ "Буковинка"

про звернення стягнення на майно - предмет іпотеки в сумі 19 014 396,28 грн.

за участю представників:

від стягувача: ОСОБА_4;

від боржника: не з'явився;

від третьої особи ОСОБА_3: ОСОБА_5;

від третьої особи АТЗВ ВТКФ "Буковинка": не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р. у справі №5004/1658/11 у задоволенні скарги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Поларт-Інвест на бездіяльність та дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 по справі №5004/1658/11 відмовлено.

При винесенні вищевказаної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що у рішенні господарського суду Волинської області від 25.06.2013р. у справі №5004/1658/11, на підставі якого видано наказ від 27.01.2014р. про примусове виконання даного рішення, відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено спосіб реалізації іпотечного майна та його початкову ціну. Так, початкова ціна продажу предмету іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах визначена відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1175/1176 від 29.04.2013р., наданого Львівським НДІ у розмірі 18 090 200 грн.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги скаржника, викладені у скарзі на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання здійснити певні дії, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, відповідач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р. у справі №5004/1658/11 та задоволити скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Поларт-Інвест на бездіяльність та дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне:

у наказі господарського суду Волинської області №5004/1658/11-2 від 27.01.2014р. зазначено, що реалізацію майна зазначеного в наказі слід проводити шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження". Проте господарський суд Волинської області не застосовує при вирішенні спору вищенаведену норму, згідно якої державний виконавець був зобов'язаний здійснювати реалізацію майна, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», який передбачає, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, а навпаки - суд при вирішенні спору надає перевагу ст. 43 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки. Така позиція суду першої інстанції є незаконною та необгрунтованою, оскільки вартість нерухомого майна, визначена у виконавчому документі в розмірі 18 090 200 грн. не відповідає реальній ринковій вартості цього майна;

ч. 1 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;

згідно з п. 1 розділу II «Тимчасового порядку реалізації арештованого майна, шляхом проведення електронних торгів» реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»;

керуючись приписами ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 6, ст. ст. 11, 13, 58 Закону України «Про виконавче провадження», обов'язковою умовою проведення прилюдних торгів є отримання державним виконавцем нових звітів про оцінку майна, оскільки оцінка майна, покладена в основу рішення господарського суду Волинської області від 25.06.2013р., на підставі якого було видано наказ господарського суду Волинської області № 5004/1658/11-2 від 27.01.2014р., є нечинною, так як з часу оцінки минуло більше шести місяців;

відповідно до п. 9.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначення вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Тому сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати таку оцінку, визначену за результатами рецензування, до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК. У розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження";

з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що при проведенні виконавчих дій оцінка майна державним виконавцем не проводилась, майно було передано на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням. При цьому державний виконавець посилався на п. 4.3.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, згідно якої державний виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням;

державним виконавцем арештоване майно боржника у виконавчому провадженні передане на реалізацію шляхом розміщення в СЕТАМ без оцінки нерухомого майна боржника всупереч нормам ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 1 розділу ІІ «Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів».

Ураховуючи наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено в задоволенні скарги на дії органу ДВС, у зв'язку з чим оскаржену ухвалу належить скасувати.

Від позивача (стягувача) надійшов відзив на апеляційну скаргу боржника, відповідно до якого просить оскаржену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:

згідно зі ст. 7 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог, установлених Законом України "Про іпотеку". Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону;

рішенням господарського суду Волинської області №5004/1658/11 від 25.06.2013р. звернуто стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Ковальчука, 13) в рахунок погашення заборгованості АТЗВ «ВТКФ "Буковинка" перед АТ «ОСОБА_2 Аваль» за генеральною кредитною угодою №010/08-11/1872 від 12.06.2007 р. в сумі 19 014 396, 28 грн. Постановою Вищого господарського суду від 18.12.2013р. доповнено п. 2 резолютивної частини рішення та встановлено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 18090200 грн.;

посилання позивача на те, що існує певний порядок реалізації майна, визначення його вартості, який був порушений виконавчою службою при призначенні прилюдних торгів для реалізації майна, яке належить ТзОВ «Поларт-Інвест», ОСОБА_2 вважає помилковим, оскільки в даному випадку йдеться про реалізацію майна, що є предметом іпотеки, а примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

За наведеного вище, стягувач вважає, що оскаржена ухвала є цілком законною, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Від представника третьої особи - ОСОБА_3 також надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає наступне:

аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що даний закон не встановлює порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 Цивільного кодексу України такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилає до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна. Частиною 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» (реалізація предмета іпотеки за рішенням суду) встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, окрім іншого зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації;

в наказі та рішеннях на виконання яких його видано, чітко вказано, що спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», та зазначено початкову вартість предмету іпотеки для його подальшої реалізації, а саме: 18 090 200 грн. За таких обставин, державний виконавець, який є державним службовцем, звертаючи стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення по вул. Ковальчука Миколи, будинок 13 в м. Чернівці, не міг діяти інакше ніж було зазначено в судовому рішення, а тому не повинен був проводити оцінку майна, оскільки початкова вартість предмету іпотеки для його подальшої реалізації була визначена у рішенні суду;

окрім того, ТОВ «Поларт-Інвест» вже оскаржував у господарському суді міста Києва електронні торги з реалізації предмета іпотеки з підстав, що державним виконавцем при передачі на реалізацію предмета іпотеки не було дотримано вимоги статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - не проведено оцінку такого майна. Однак, судом було відмовлено у позові з тих підстав, що державний виконавець при зверненні стягнення на предмет іпотеки, початкова вартість реалізації якого встановлена у рішенні суду, не повинен повтоно проводити оцінку такого майна.

21 березня 2016 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник стягувача заявила, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржену ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у запереченнях на апеляційну скаргу. Вважає, що ухвала господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р. у справі № 5004/1658/11 є законною та цілком обґрунтованою, у зв`язку з чим просить дану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" - без задоволення.

Представники боржника (скаржника) та третьої особи - АТЗВ ВТКФ "Буковинка" в судове засідання не з'явилися.

Окрім того, від ТзОВ "Поларт - Інвест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 5004/1658/11 з огляду на те, що представник боржника 21 березня 2016 року перебуває у судовому засіданні господарського суду міста Києва для представництва інтересів боржника у справі № 910/31989/15, у якій явку останнього визнано обов'язковою.

Представники стягувача та третьої особи в судовому засіданні заперечили щодо задоволення зазначеного клопотання з тих підстав, що право боржника щодо забезпечення участі у судовому засіданні свого представника не обмежене.

Судова колегія дійшла висновку, що подане відповідачем (боржником) клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики зхастосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає перебування свого представника в іншому судовому засіданні, при цьому не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення учасників судового процесу про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (Т.7, а.с. 114-121, 129-130), суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.03.2016р. у справі №5004/1658/11 не було визнано явку представника боржника в судове засідання обов'язковою.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представників стягувача та третьої особи, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 25.06.2013р. та постанови Вищого господарського суду України від 18.12.2013р. по справі № 5004/1658/11 постановлено стягнути заборгованість Акціонерного товариства закритого виду Виробничо - торгівельна кондитерська фірма Буковинка перед Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_2 банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції за генеральною кредитною угодою №010/08-11/1872 від 12.06.2007р. (з наступними змінами) в сумі 19014396,28грн., звернувши стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 16.07.2007р., яке знаходиться у власності ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест", шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації становила 18090 200 грн.

27.01.2014р. господарським судом на виконання рішення господарського суду від 25.06.2013р. у справі № 5004/1658/11 видано наказ № 5004/1658/11-2. У наказі суду вказана початкова ціна продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка складає 18 090 200 грн.

14.04.2014р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №42934008 про примусове виконання наказу господарського суду Волинської області № 5004/1658/11-2 від 27.01.2014р., щодо звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості АТЗВ ВТКФ Буковинка, перед ПАТ Райфайзен банк Аваль", шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Як убачається із п. 2 даної постанови ВДВС, боржнику, у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" було запропоновано самостійно виконати рішення суду у 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження.

25.08.2015р. скаржником було отримано лист ДП «Інформаційний центр» про проведення електронних торгів щодо реалізації нерухомого майна, що знаходиться у м.Чернівці.

07.04.2015р., 11.06.2015р. ТОВ "Поларт-Інвест" надсилало на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України клопотання про проведення оцінки майна та просило залучити субєкта оціночної діяльності для оцінки нерухомого майна, вказаного у наказі господарського суду Волинської області №5004/1658/11-2 від 27.01.2014р., з метою визначення реальної ринкової вартості нерухомого майна, а саме комплексу загальною площею 20 385 кв.м., розташованого у м.Чернівці для реалізації його на прилюдних торгах. Дане клопотання залишено без реагування.

В подальшому, як стверджується матеріалами справи, ТОВ Поларт-Інвест звернулося до господарського суду Волинської області із скаргою (вх. №01-49/44/15 від 03.09.2015р.) на бездіяльність та дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 по справі №5004/1658/11 за позовом ПАТ "ОСОБА_2 банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції до відповідача ТОВ "Поларт-Інвест" про звернення стягнення на предмет іпотеки (Т.5, а.с. 104-108).

Вимоги зазначеної скарги мотивуються за тих підстав, що в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження", який передбачає обов'язок державного виконавця розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання, відсутнє реагування державного виконавця на клопотання ТОВ "Поларт Інвест" щодо залучення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки нерухомого майна згідно переліку, що міститься у наказі господарського суду Волинської області №5004/1685/11-2 від 27.01.2014р., та проведення електронних торгів без повторної оцінки нерухомого майна.

Відповідно до означеної вище скарги, скаржник просить: визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 в частині не надання відповідей на клопотання ОСОБА_1 з обмеженою відальністю Поларт-Інвесг про проведення оцінки в межах виконавчого провадження № 42934008; визнати незаконними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 в частині направлення документів для проведення реалізації нерухомого майна за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Миколи Ковальчука, буд. 13, без проведення оцінки нерухомого майна; зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 залучити суб'єкта оціночної діяльності для оцінки нерухомого майна згідно переліку, що міститься у наказі господарського суду Волинської області № 5004/1658/11-2 від 27 січня 2014 р., з метою визначення реальної ринкової вартості нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Миколи Ковальчука, буд. № 13.

Переглядаючи оскаржену ухвалу суду першої інстанції від 27.01.2016 р. у справі №5004/1658/11 на предмет відповідності вимогам діючого законодавства та, зясовуючи питання щодо наявності підстав для задоволення скарги боржника на дії органу ДВС, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України визначає, що рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, в тому числі наказів господарських судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Ч. 1 ст. 121-2 ГПК України визначає, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Предметом оскарження згідно скарги боржника на дії органу ДВС виступають, зокрема, дії державного виконавця по проведенню реалізації нерухомого майна за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Миколи Ковальчука, буд. 13, без проведення оцінки такого нерухомого майна.

Пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено правову позиції, згідно з якою визначення вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Тому сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати таку оцінку, визначену за результатами рецензування, до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК.

Поряд з цим, у вказаному пункті зазначено, що у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 9.13 вищевказаної Постанови визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Отже, процедура оцінки майна в межах виконавчого провадження здійснюється з урахуванням приписів статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна; для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

В той же час, колегія суддів ураховує, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитною угодою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому належить враховувати особливості оцінки майна у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, у ч. 8 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з врахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Нормою ч.1 ст.41 Закону України "Про іпотеку" визначено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

За правилами, визначеними ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", при підготовці до проведення прилюдних торгів початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до пп. 4.3.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, якщо вартість майна боржника визначено в рішенні суду, державний виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна.

Аналізуючи наведені вище положення діючого законодавства, колегія суддів констатує, що у виконавчому провадженні оцінка майна проводиться в обов'язковому порядку у разі виконання рішення про стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо у судовому рішенні не визначено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації. Однак, якщо у рішенні господарського суду, яке набрало законної сили, визначено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації, оцінка такого майна державним виконавцем не проводиться, з огляду на що майно передається на реалізацію за ціною, визначеною у судовому рішенні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні господарського суду Волинської області від 25.06.2013 року та постанови Вищого господарського суду України від 18.12.2013 року у справі №5004/1658/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», та зазначено початкову вартість предмету іпотеки для його подальшої реалізації, а саме: 18 090 200 грн.

Відтак, у судовому рішенні визначено ціну предмету іпотеки та спосіб його реалізації.

В силу дії норми ст. 124 Конституції України, судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Окрім того, зясовуючи специфіку здійснення продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів в межах виконавчого провадження у разі, якщо ціну на предмет іпотеки визначено у судовому рішенні, то колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що у правовому врегулюванні такого питання пріоритетом у застосуванні користуються норми Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними по відношенню до загальних норм, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Між тим, у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі за №6-61цс15, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме щодо неоднакового застосування ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України висловили правову позицію, за якої: "Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам ст. 39 та ст. 43 Закону України "Про іпотеку". Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг, тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни продажу предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.»

Ураховуючи наведену вище правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів зауважує, що у даному випадку є обовязковим ураховувати початкову ціну продажу предмета іпотеки, визначену саме рішенням суду у порядку ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Більше того, у п. 4.4.3. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" розяснено, якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки. З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із статтею 41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи.

За таких умов, ураховуючи наведене, заслуговує на увагу та обставина, що у разі встановлення початкової ціни предмета іпотеки у рішенні суду, державний виконавець у відповідності до вимог ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 41, 43 Закону "Про іпотеку", п. 4.3.6. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення повторного визначення вартості чи оцінки такого майна.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував, що у рішенні господарського суду Волинської області від 25.06.2013р. у справі №5004/1658/11, на підставі якого видано наказ від 27.01.2014р. про примусове виконання даного рішення, відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено спосіб реалізації іпотечного майна та його початкову ціну. Так, початкова ціна продажу предмету іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах визначена відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1175/1176 від 29.04.2013р., наданого Львівським НДІ у розмірі 18 090 200 грн.

Отже, за наведеного вище, колегія суддів не встановила правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Поларт-Інвест на бездіяльність та дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6.

Відтак, висновок суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні скарги на дії органу ДВС є цілком обґрунтованим та таким, що не суперечить закону.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене вище, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, оскільки останні не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства.

За наведених вище підстав, колегією суддів не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевивказане, ухвалу господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р. у справі №5004/1658/11 належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Волинської області від 27.01.2016 р. у справі №5004/1658/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" - без задоволення.

2. Справу №5004/1658/11 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Грязнов В.В.