Постанова № 56644950, 22.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2016 р. Справа № 922/6269/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не зявився;

відповідача - не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю М-БМК, м. Чугуїв (вх. №565Х /1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016р.

у справі №922/6269/15

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПП ЗІП, м. Дніпродзержинськ

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю М-БМК, м. Чугуїв

про стягнення 169470,38 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016р. у справі №922/6269/15 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "М-БМК" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" 110 018,43 грн. основного боргу, 8 599,02 грн. - 24% річних, 17 847,40 грн. пені, 33 005,53 грн. штрафу та 2 542, 06 грн. судового збору .

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю М-БМК, м. Чугуїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016р. у справі №922/6269/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції, з посиланням на п.4.4 договору поставки від 14.04.2015 року зазначає, про те, що на даний час жодних звернень від позивача щодо повернення товару відповідно до умов договору №39-88 від 14.04.2015р. відповідач не отримував, а отже, строк на оплату заборгованості для відповідача ще не настав.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2016р. (головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на "22" березня 2016 року.

15.03.2016 року на адресу суду від позивача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПП ЗІП надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (вх.№2856).

У судове засідання 22.03.2016 року представники позивача та відповідача не зявились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102217676605, №6102217676265, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення позивача та відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без їх участі, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2015 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП" (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "М-БМК" (покупець) укладено договір поставки № 39-88.

Сторони погодили, що постачальник зобовязується поставити, а покупець зобовязується прийняти і оплатити на умовах цього договору продукцію у тому числі, але не виключно, виробництва ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" (ділі товар), кількість, асортимент ціна якої зазначені в специфікаціях (накладних), які є невідємною частиною цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.7.1. та п.7.2. договору, договір набирає чинності з 14.04.2015 року і діє до 31.12.2015 року (включно). У випадку, якщо жодна із сторін договору за один місяць до закінчення строку дії договору не направить письмову заяву про відмову від пролонгації цього договору, то договір вважається автоматично пролонгованим на один рік на тих же умовах.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору, постачальник поставляє товар у кількості і асортименті, обумовленому в специфікаціях (заявках), окремими партіями,

згідно заявок покупця, протягом 3 днів з моменту формування заявки. Визначення обсягів поставки здійснюється на підставі заявки покупця, затвердженої постачальником. Заявка надається покупцем постачальнику по факсу, або засобами електронного листуванні, по телефону, або у інший спосіб. В заявці вказуються умови поставки товару.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що товар, що поставляється, оплачується за ціною, встановленою постачальником і зазначеною в специфікаціях (накладних).

Відповідно до пункту 4.2. договору, покупець оплачує вартість товару: - або шляхом 10 % попередньої оплати вартості партії товару; - або з відстрочкою платежу до 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що моментом оплати вважається надходження грошових койте на рахунок постачальника. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у покупця за даним договором продавець зараховує кошти, то надійшли від покупця, як погашеним заборгованості за товар поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначенні платежу.

Відповідно до п. 4.5. договору, покупець зобовязаний підписати акт звіряння взаєморозрахунків на протязі 7 календарних днів з моменту його отримання. Одностороннє складений постачальником акт у випадку його не підписання покупцем має юридичну силу.

Відповідно до пункту 5.1. договору, за невиконання зобовязань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством.

Позивачем здійснено відповідачу поставку товару, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 123 047, 63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № 39-0005324 від 7.07.2015 року на суму 20 507, 94 грн.; № 39-0005544 від 10.07.2015 року на суму 13 671, 96 грн.;№ 39-0005807 від 16.07.2015 року на суму 27 343, 91 грн.;№ 39-0006390 від 31.07.2015 року на суму 20 507, 94 грн.;№ 39-0006498 від 3.08.2015 року на суму 20 507, 94 грн.;№ 39-0006649 від 6.08.2015 року на суму 20 507, 94 грн.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" за 14.09.2015 року, відповідачем частково здійснено оплату отриманого товару на загальну суму 15 000,00 грн., а саме: 14.09.2015 року на суму 3 000,00 грн., 29.09.2015 року на суму 2 000,00 грн., 05.10.2015 року на суму 10 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2015 року позивачем на адресу відповідача, було направлено претензію, у якій останній вимагав терміново сплатити суму вартості отриманого від позивача товару та підписати і повернути один екземпляр акту звіряння взаєморозрахунків.

Проте, відповіді на вказану вимогу відповідач не надав.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача на його користь 110 018,43 грн. - суми основного боргу, 8 599,02 грн. - 24% річних, 17 847,40 грн. - пені та 33 005,53 грн. - штрафу.

08.02.2016 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки від 14.04.2015р. №39-88, пені, штрафу та 24% річних.

Спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з простроченням оплати товару і регулюються нормами Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Підпунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим господарським судом встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобовязання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 123 047, 63 грн., проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки не сплатив вартість отриманого товару.

Видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України та фіксують факт здійснення господарської операції, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 110 018,43 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 8 599,02 грн. - 24% річних, колегія суддів враховує наступне.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочки оплати товару з вини покупця, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 24 відсотки річних від простроченої суми.

Заявлена до стягнення сума 24% річних у розмірі 8 599,02 грн. підтверджена розрахунком наданим позивачем та який відповідачем не оспорювався.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача за неналежне виконання зобовязання 24 % річних у сумі 8599,02 грн.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 17 847,40 грн. пені та 33 005,53 грн. штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 5.2. договору, сторони погодили, що у випадку прострочення оплати товару з вини покупця, покупець зобовязаний сплатити постачальнику суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 24 відсотки річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діє в період прострочки, від суми неоплаченого товару за кожен день прострочки. У випадку прострочки оплати товару на строк більше 60 календарних днів покупець зобовязаний також сплатити постачальнику штраф у розмірі 30 відсотків від вартості товару. У випадку не підписання акту зазначеного у пункті 4.6. цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків від суми неоплаченої заборгованості зазначеної у акті звіряння взаєморозрахунків.

Заявлена до стягнення сума пені у розмірі 17 847,40 грн. підтверджена розрахунком наданим позивачем та який відповідачем не оспорювався.

Сума штрафу у розмірі 30 відсотків від вартості товару становить у розмірі 33 005, 53 грн.

Отже, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на суму заборгованості у розмірі 17847,40 грн. та штраф у розмірі 33005,53 грн.

Крім того, як встановлено в п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», з урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто зобовязання сплатити гроші, є обовязок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені на суму заборгованості у розмірі 17847,40 грн. та штрафу у розмірі 33005,53 грн.

Не знайшли свого підтвердження посилання апелянта на те, що строк виконання оплати не настав, оскільки позивач, відповідно до умов договору поставки від 14.04.2015 року №39-88 не звертався до відповідача з вимогою про повернення товару, у звязку з наступним.

Відповідно до п.4.4. договору поставки, постачальник має право протягом 3-х днів з дня прострочення заборгованості вимагати повернення всього нереалізованого товару, який знаходиться на складі покупця. У випадку відмови та/або ухилення покупця від повернення товару постачальнику при наявності простроченої заборгованості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість поставленого товару за накладними у строк 7 (сім) днів з моменту складення акту взаєморозрахунків.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець оплачує вартість товару: - або шляхом 10 % попередньої оплати вартості партії товару; - або з відстрочкою платежу до 14 календарних днів з моменту поставки товару.

А отже, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк на оплату поставленого товару настав та право вимагати повернення всього нереалізованого товару, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, є не обов'язком продавця, а правом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю М-БМК, м. Чугуїв слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю М-БМК, м. Чугуїв залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016р. у справі № 922/6269/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 23.03.2016р.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Гетьман Р.А.