Рішення № 56644734, 17.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р.Справа № 922/6/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія", м. Київ до Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу ОСОБА_1 аграрних наук України" с. Бірки, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 академія аграрних наук України, м. Київ про стягнення грошових коштів в розмірі 985210,01 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_2, дов. від 23.09.2015р.;

Представник відповідача - не з'явився;

Третя особа - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу ОСОБА_1 аграрних наук України", с. Бірки, про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 985210,01 грн. за укладеним між сторонами даного спору форвардним контрактом № ФКЯ 15/12-11-13 від 15.12.2011р. та додатковими угодами до нього. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 11.01.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.02.2016р. об 11:15 год. Залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 академію аграрних наук України, м. Київ.

Ухвалою господарського суду від 23.02.2016р., в порядку ст. 69 ГПК України, продовжено строк розгляду даного спору до 20.03.2016р.

У судовому засіданні 17.03.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові пояснення по справі (вх. № 8796), які судом долучаються до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 17.03.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання 17.03.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 11.01.2016р., щодо надання додаткових доказів - не виконав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України, кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 15.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (позивач, покупець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Борки" ОСОБА_1 академії аграрних наук України", яке в подальшому було перейменовано на Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу ОСОБА_1 академії аграрних наук України" (відповідач, продавець) укладено Форвардний контракт № ФКЯ 15/12-11-13 (надалі - контракт).

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 20.07.2012р. до Форвардного контракту № ФКЯ 15/12-11-13 від 15.12.2011 року.

Згідно з п. 1.1. контракту, в порядку та на умовах, визначених цим контрактом, продавець зобов'язується виростити власними силами та передати покупцю у власність базовий актив - сільськогосподарську продукцію (ярові) урожаю 2012 року, у номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними в контракті, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його у кількості, строки та за ціною, передбачених контрактом.

Відповідно із п. 2.1. та п. 4.1. контракту (з урахуванням змін внесених додатковими угодами) базовим активом, (далі - товар), за цим контрактом виступає:

1.Ячмінь (товар-1) власного врожаю 2012 року у кількості 338,00 тонн, вартість однієї тонни 1 500,00 грн. з ПДВ.

2.Тритикале (товар-2) власного врожаю 2012 року у кількості 125,00 тонн, вартість однієї тонни 750,00 грн. з ПДВ.

3.Овес (товар-3) власного врожаю 2012 року у кількості 520,00 тонн, вартість однієї тонни 750,00 грн. з ПДВ.

4.Кукурудза (товар-4) власного врожаю 2012 року у кількості 2440,00 тонн, вартість однієї тонни 1 320,00 грн. з ПДВ.

5.Соняшник (товар-5) власного врожаю 2012 року у кількості 556,00 тонн, вартість однієї тонни 2800,00 грн. з ПДВ.

6.Горох (товар-6) власного врожаю 2012 року у кількості 445,00 тонн, вартість однієї тонни 2 250,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 4.3 контракту та додаткової угоди № 1 до контракту загальна вартість товару по контракту складає 6769600,00 грн., з ПДВ.

Згідно п. 3.2. контракту, кінцевий строк поставки товару за контрактом - встановлюється:

-товару 1-3, 6 - до 01.09.2012 року.

-товару 4,5 - до 01.10.2012 року:

Відповідно до умов контракту та додаткових угод до контракту, позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 985210,01 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Однак, відповідач, в порушення умов контракту, не здійснив поставку товару.

Згідно п. 9.9. контракту якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав покупцеві товар у встановлений котрактом строк, і прострочення поставки складає більше ніж 3 (три) робочих дні, покупець має право за власним вибором вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

14.10.2014р. на адресу відповідача направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати у розмірі 985210,01 грн. протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання, яку відповідачем отримано 21.10.2014р.

Як зазначає позивач, зазначену суму попередньої оплати в розмірі 985210,01 грн. відповідачем повернуто не було, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві..

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно п. 9.9. контракту якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав покупцеві товар у встановлений контрактом строк, і прострочення поставки складає більше ніж 3 (три) робочих дні, покупець має право за власним вибором вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, на виконання умов контракту та додаткових угод до контракту, позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 985210,01 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Однак, відповідач, в порушення умов контракту, не здійснив поставку товару.

Матеріалами справи підтверджено, що, в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач звернувся до відповідача із відповідною вимогою про повернення суми попередньої оплати у розмірі 985210,01 грн. протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання, яку відповідачем отримано 21.10.2014р.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що вимога, направлена на адресу відповідача залишилась без відповідного реагування, а матеріали справи не містять доказів повернення зазначеної суми попередньої оплати позивачу, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з повернення грошових коштів за контрактом від 15.12.2011р., при цьому таким, що прострочив, відповідач є саме з 29.10.2014р., тобто з дня наступного за останнім днем, передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦК України строку виконання обов'язку.

Розглянувши заяву відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності (вх. № 3937 від 08.02.2016р.), суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1.1. Постанови пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, оскільки відповідач прострочив виконання обов'язку з повернення авансу (попередньої оплати) тільки з 29.10.2014р., то строк позовної давності щодо відповідних вимог позивача спливає тільки 29.10.2017р. Зазначене повністю спростовує доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, в зв'язку з чим, заява відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 985210,01 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 985210,01 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що 01.10.2012р., 30.11.2012р. та 31.12.2012р., в межах строків позовної давності, TOB "Торгова Аграрна Компанія" та ДП "ДГ "Борки" ОСОБА_4 було підписано та скріплено печатками акти звіряння взаємних розрахунків, у розрізі укладених між ними договорів, в тому числі і по форвардному контракту № ФКЯ-15/12-11-13 від 15.12.2011р., які підтверджують наявність заборгованості ДП "ДГ "Борки" ОСОБА_4 перед TOB "Торгова Аграрна Компанія" у сумі 985210,01 грн.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та покладає судові витрати на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 69, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу ОСОБА_1 академії аграрних наук України" (63421, Харківська область, Зміївський район, с. Бірки, вул. Леніна, 2-А, код ЄДРПОУ 05460404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код ЄДРПОУ 37469662) суму попередньої оплати в розмірі 985210,01 грн., судові витрати в розмірі 14778,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.03.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/6/16