Рішення № 56644514, 17.03.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року Справа № 915/114/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Євротранстехсервіс, вул. Будівельників, 11-А, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 37992245)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю КВОРУМ-НАФТА, вул. Гречишникова, 52, м. Миколаїв, 54003 (код ЄДРПОУ 32938047)

про визнання недійсним договору поставки № 5 від 05.01.2015 року

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 10.04.2015 року;

від позивача: ОСОБА_3, довіреність від 25.12.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність від 08.12.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Євротранстехсервіс (код ЄДРПОУ 37992245) до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю КВОРУМ-НАФТА (код ЄДРПОУ 32938047) про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 5 від 05.01.2015 року, який за преамбулою було укладено між ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» та ОСОБА_5 Кворум-Нафта», з моменту його укладення.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.02.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 10.03.2016 року.

В судовому засіданні 10.03.2016 року судом оголошувалась перерва до 17.03.2016 року.

В судовому засіданні 17.03.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

09.03.2016 року на адресу господарського суду Миколаївської області від відповідача ОСОБА_5 «Кворум-Нафта» надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України (арк. 17-18), мотивоване тим, що оспорюваним договором поставки № 5 від 05.01.2015 року передбачено третейське застереження про розгляд спорів постійно діючим третейським судом при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами. Клопотання ґрунтується на приписах ст. 12, 80 ГПК України, ст. 2, 5, 12 Закону України «Про третейські суди».

В судовому засіданні 10.03.2016 року представник відповідача клопотання підтримав та просив суд його задовольнити.

В судовому засіданні 10.03.2016 року представник позивача заперечив проти клопотання та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши в судовому засіданні 10.03.2016 року подане клопотання про припинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін, судом відмовлено в задоволенні клопотання, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.03.2016 року. Відмовляючи в задоволенні клопотання суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Відповідно до п. 4.2.3 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року з наступними змінами справа підлягає припиненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якщо є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Відповідно до п. 7.3 договору поставки № 5 від 05.01.2015 року будь-які спори, що виникають при зміні, розірванні або виконанні даного Договору (контракту) підлягають передачі на розгляд до постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами на умовах і в порядку, передбачених Положенням постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами та Регламентом постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами.

Регламент постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами є невідємною частиною даної третейської угоди.

Сторони домовились про те, що розгляд всіх спорів між ними відповідно до даної третейської угоди буде проводитись третейським судом у складі одного третейського судді, якого призначає голова постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами відповідно до положення.

Сторони дійшли згоди про те, що мовою третейського розгляду відповідно до даної третейської угоди буде українська мова.

Таким чином, п. 7.3 договору поставки № 5 від 05.01.2015 року сторони передбачили третейське застереження щодо передачі будь-яких спорів, що виникають при зміні, розірванні або виконанні даного Договору (контракту) на розгляд до постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору поставки № 5 від 05.01.2015 року. За таких обставин, враховуючи, що в третейському застереженні не передбачено умов щодо передачі на розгляд третейського суду спорів про визнання недійсним договору (в цілому або частині), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В позовній заяві позивач просив суд з метою встановлення факту дійсності підписання повноважною посадовою особою - ОСОБА_6 при укладанні між ОСОБА_5 «Кворум-Нафта» та ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» договору № 5 «Поставки нафтопродуктів» від 05.01.2015 року призначити почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Миколаївському відділенню науково-дослідного інституту судових експертиз. На розв'язання експерта поставити наступні питання:

- Чи були підписані з боку ОСОБА_5 «Евротранстехсервіс» договір № 5 «Поставки нафтопродуктів» від 05.01.2015 року, який за текстом укладено між ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» та ОСОБА_5 «Кворум-Нафта», а також наказ ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» № 209/к від 24.12.2012 року однією та тією самою особою?

- Чи був залишеним ОСОБА_6 підпис в наказі 209/к від 24.12.2012 року та договорі № 5 «Поставки нафтопродуктів» від 05.01.2015 року, який за текстом укладено між ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» та ОСОБА_5 «Кворум-Нафта».

В судовому засіданні 10.03.2016 року судом роз'яснено позивачу, що клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи може бути задоволено судом у випадку явки в судове засідання особи, яка підписувала договір (ОСОБА_6 Я.), а також подання вільних та експериментальних зразків підпису вказаної особи (п. 1.3-1.5 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5). Представник позивача зазначив, що в наступне судове засідання він зможе забезпечити явку колишнього керівника ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» ОСОБА_6 та надасть вільні зразки підпису вказаної особи.

Інформація щодо місцезаходження фізичної особи ОСОБА_6 суду не відома.

Представник відповідача заперечував проти призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи з підстав, зазначених у письмових запереченнях (арк. 123-124).

Розгляд клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відкладався судом до наступного судового засідання.

Розглянувши в судовому засіданні 17.03.016 року клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

Відповідно до п. 1.3, 1.5 вищевказаних Науково-методичних рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Відповідно до п. 1.4 вищевказаних Науково-методичних рекомендацій перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

Враховуючи вищевикладене, суд позбавлений можливості призначити у даній справі судову почеркознавчу експертизу, у звязку з неможливістю відібрання у фізичної особи ОСОБА_6 експериментальних зразків підпису, а також відсутністю вільних зразків підпису (в оригіналах) з метою їх предявлення фізичній особі ОСОБА_6, посвідчення та подальшого направлення до експертної установи. Крім того, в суду відсутня можливість встановлення обставини чи дійсно заперечує сама особа ОСОБА_6 факту підписання нею договору поставки № 5 від 15.01.2015 року. В задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи судом відмовлено.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили наступне.

- договір поставки нафтопродуктів № 5 від 05.01.2015 року підписано не директором ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» ОСОБА_6, а іншою невідомою особою, тобто особою, яка не мала повноважень на його укладення (порушено ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 207 ЦК України);

- змістом договору не визначено предмет договору, тобто договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (порушено ч. 5 ст. 203 ЦК України, ч. 4 ст. 180 ГК України);

- договір не містить відомостей про ціну договору (порушено ч. 3 ст. 203, ст. 712 ЦК України, ч. 3, 5 ст. 180, ст. 189 ГК України);

- положення п. 4.6, п. 6.5 договору вимагають від одержувача товару (полуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій, а наявність будь-яких санкцій, що застосовуються до постачальника, в договорі відсутні;

- п. 3.16 договору допускає односторонню відмову від зобовязання з боку постачальника припинення постачання;

- п. 7.3 договору містить третейське застереження, відповідно до якого спору по договору поставки передаються на розгляд третейському суду, який діє не на підставі норм процесуального права, а на підставі Регламенту. Регламент є невідємною частиною третейської угоди, однак до договору поставки відсутні будь-які додатки;

- протягом 2015 року січня 2016 року відповідач, посилаючись на договір поставки, здійснював поставку дизельного палива. На думку позивача, вказані поставки є самостійні незалежні одна від одної операції купівлі-продажу дизельного палива, а не виконання зобовязань за договором поставки № 5 від 15.01.2015 року.

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позовну заяву (арк. 36-38), та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне.

- позивач фактично визначає підставу недійсності правочину як підписання його особою, яка не мала повноважень. Однак, отримання товару, оплата товару з посиланням на рахунки, надані відповідачем в рамках договору, підписання діячим директором акту звірки взаємних розрахунків за договором є свідченням того, що позивач вчинив дії щодо прийняття його до виконання, а тим самим схвалив правочин, вчинений особою з перевищенням повноважень (ст. 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст. 241 ЦК України);

- твердження позивача щодо відсутності ціни в договорі є безпідставним, оскільки п. 2.2 договору сторони погодили вартість окремих партій товару, їх асортимент, кількість, виходячи з цін, що будуть сформовані у постачальника на момент отримання заявки від покупця та зафіксовані у видатковій накладній при передачі товару (ст. 6, 509, 627, 628, 691, 712 ЦК України, ст. 174 ГК України);

- штрафні санкції є умовою, яку сторони самостійно погоджують (ст. 627 ЦК України);

- третейське застереження не свідчить про те, що право на судовий захист заперечується чи обмежується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_5 «Кворум-Нафта» (постачальник) та ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» (покупець) було укладено Договір № 5 поставки нафтопродуктів від 05.01.2015 року (арк. 10).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 4 ст. 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції від 06.11.2014 року) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обовязковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Оспорюваний позивачем договір № 5 поставки нафтопродуктів від 05.01.2015 року зі сторони постачальника ОСОБА_5 «Кворум-Нафта» підписано директором ОСОБА_7, що діє на підставі Статуту, а зі сторони покупця ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» - директором ОСОБА_6, що діє на підставі Статуту.

Договір скріплено печатками юридичних осіб.

Статутом ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» (нова редакція), затвердженого Зборами учасників ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» та оформленого Протоколом № 5 від 16.11.2012 року передбачено наступне.

Відповідно до п. 7.1 Статуту виконавчий орган ОСОБА_1 (колегіальний - Дирекція або одноособовий Директор) керує щоденною діяльністю ТОВАРИСТВА. Він уповноважений вирішувати усі завдання, що торкаються діяльності ТОВАРИСТВА, які не є винятковою компетенцією ЗБОРІВ, та які передані в його компетенцію ЗБОРАМИ.

Відповідно до п. 7.4 Статуту генеральний директор (Директор) у межах своєї компетенції, визначеної Статутом та ЗБОРАМИ може:

п. 7.4.1 складати без довіреності від імені ТОВАРИСТВА угоди, контракти та інші юридичні акти та забезпечувати їх виконання;

п. 7.4.2 представляти без довіреності ТОВАРИСТВО в його відношеннях з установами, підприємствами, організаціями, товариствами, судовими органами, партнерами та фізичними особами, а також державними органами по питанням, повязаними з діяльністю ТОВАРИСТВА.

П. 5.2 Статуту передбачено питання, які відносяться до виняткової компетенції зборів учасників. До їх числа не віднесено укладення господарських договорів.

Відповідно до інформації зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.01.2015 року (дата укладення оспорюваного договору поставки) керівником ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» був ОСОБА_6 (арк. 137-138).

Позивач як на підставу недійсності договору поставки посилається на те, що договір поставки нафтопродуктів № 5 від 05.01.2015 року підписано не директором ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» ОСОБА_6, а іншою невідомою особою, тобто особою, яка не мала повноважень на його укладення.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

На виконання умов договору поставки № 5 від 05.01.2015 року ОСОБА_5 "Кворум-Нафта» в період з січня 2015 року по травень 2015 року поставляв ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» дизпаливо, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками юридичних осіб видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи (арк. 42-53). Підставою поставки товару у всіх вищевказаних видаткових накладних зазначено договір № 5 від 05.01.2015 року.

Крім того, на виконання умов договору поставки № 5 від 05.01.2015 року ОСОБА_5 "Кворум-Нафта» в період з січня 2015 року по травень 2015 року виставляв ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» рахунки на оплату за дизпаливо (арк. 54-70). Підставою для виставлення рахунків у всіх вищевказаних рахунках зазначено договір № 5 від 05.01.2015 року.

В свою чергу ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс» здійснював часткову оплату за дизпаливо, що підтверджується поданими суду копіями банківських виписок за період з 06.01.2015 року по 22.09.2015 року (арк. 71-97). Дослідивши подані банківські виписки, судом встановлено, що в призначенні платежу в усіх платежах зазначено вищевказані рахунки на оплату, які виставлялись відповідачем ОСОБА_5 "Кворум-Нафта» на виконання умов договору № 5 від 05.01.2015 року.

Факт виконання господарського зобовязання підтверджується також складеним сторонами ОСОБА_2 звірки взаєморозрахунків станом на 25.11.2015 року, підписаним діючим керівником ОСОБА_5 "Євротранстехсервіс" та скріпленим печаткою юридичної особи (арк. 100, 115-119).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо того, що спірний договір підписаний неуповноваженою особою з перевищенням повноважень як на підставу його недійсності, з огляду на те, що вказаний договір в подальшому був схвалений ОСОБА_5 «Євротранстехсервіс», а тому відповідно до ст. 241 ЦК України він є дійсним та створює цивільні права та обов'язки для сторін.

Щодо посилань позивача на те, що змістом договору не визначено предмет договору, тобто договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також на те, що договір не містить відомостей про ціну договору, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 691 ЦК України якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (далі за текстом - товар) на умовах, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 Договору кількість та асортимент товару визначається згідно замовлення покупця та фіксується при передачі товару згідно розділу 3 цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протятому всього строку дії договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору вартість окремих партій товару встановлюється постачальником в залежності від його асортименту та у кількості, виходячи з цін, що будуть сформовані у постачальника на момент отримання заявки від покупця та фіксується в видатковій накладній при передачі товару покупцю відповідності з розділом 3 цього говору.

Відповідно до п. 3.3 Договору асортимент, кількість та вартість окремих партій товару визначається у відповідності з накладними на відвантаження партії товару.

Відповідно до п. 3.4 Договору у накладних на відвантажену партію товару відображається назва товару, кількість кожної одиниці товару, вартість окремої одиниці товару та загальна вартість, партії товару по накладній.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється в валюті України - гривні шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку продавця, наданого у відповідності з поданою заявкою.

Проаналізувавши вищевикладені умови договору, суд дійшов висновку про погодження сторонами як найменування товару, його асортименту та кількості, так і ціни товару, які фіксуються у відповідних накладних.

Крім того, предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами договору, а відтак недосягнення згоди сторін щодо істотних умов договору може свідчити про неукладення договору. При цьому, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами (п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11).

Факт поставки товару відповідачем, прийняття та часткова оплата товару позивачем є свідченням укладення договору та його виконання сторонами, що спростовує твердження позивача стосовно того, що договір не спрямований на реальне настання наслідків.

Щодо посилань позивача на те, що положення п. 4.6, п. 6.5 договору вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій, а наявність будь-яких санкцій, що застосовуються до постачальника, в договорі відсутні, а також стосовно того, що п. 3.16 договору допускає односторонню відмову від зобовязання з боку постачальника, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 ГК України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3.16 Договору у випадку наявності заборгованості по оплаті поставленого в рамках дії цього договору товару зі сторони покупця, постачальник має право відмовити покупцю в поставці наступної погодженої партії товару до моменту 100% погашення існуючої заборгованості за раніше поставлений товар, в цьому випадку до постачальника не застосовуються будь-які санкції передбачені за прострочення поставки товару.

Відповідно до п. 4.6 Договору у випадку прострочення оплати товару понад строк, передбачений п. 4.3 Договору, весь поставлений та неоплачений товар (партія товару) вважається товарним кредитом, і покупець сплачує постачальнику 50 % річних за користування товарним кредитом до моменту повного розрахунку.

Відповідно до п. 6.5 Договору у випадку відмови покупця прийняти поставлений товар покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі 10% від вартості замовленої партії товару, а також відшкодовує пов'язані з цим збитки.

Відповідно до п. 6.2 Договору за умови здійснення покупцем попередньої оплати товару в разі порушення постачальником строку передачі товару, передбачених п. 3.6. договору останній оплачує покупцю пеню у розмірі 0,05% від товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За загальним правилом сторони є вільними у визначенні умов договору, передбачені умовами договору наслідки невиконання (порушення) зобовязання не суперечать вимогам чинного законодавства, відтак, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо недійсності правочину. Також безпідставними є посилання позивача на те, що умовами договору штрафні санкції передбачено лише для покупця (позивача), оскільки п. 6.2 договору сторони узгодили наслідки порушення зобовязання зі сторони постачальника (відповідача), що спростовує твердження щодо порушення принципу справедливості.

Щодо посилань позивача на передбачене умовами п. 7.3 договору третейське застереження щодо розгляду спорів по договору третейським судом, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Відповідно до ч. 6-9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Відповідно до п. 7.3 договору поставки № 5 від 05.01.2015 року будь-які спори, що виникають при зміні, розірванні або виконанні даного Договору (контракту) підлягають передачі на розгляд до постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами на умовах і в порядку, передбачених Положенням постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами та Регламентом постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами.

Регламент постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами є невідємною частиною даної третейської угоди.

Сторони домовились про те, що розгляд всіх спорів між ними відповідно до даної третейської угоди буде проводитись третейським судом у складі одного третейського судді, якого призначає голова постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації Третейське управління правовими конфліктами відповідно до положення.

Сторони дійшли згоди про те, що мовою третейського розгляду відповідно до даної третейської угоди буде українська мова.

Проаналізувавши зміст п. 7.3 договору, суд дійшов висновку про відповідність останнього вимогам законодавства. Позивачем не наведено жодної норми закону, яка б була недодержана сторонами при погодженні третейського застереження в договорі.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 378 грн. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 22.03.2016 року

Суддя Е.М. Олейняш