Постанова № 56642137, 22.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2016 року 08:10 №826/25845/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Мазур А.С. та Федорчука А.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»до треті особи без самостійних вимог на предмет споруМіністерства юстиції України державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції Українипро визнання протиправним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України належить до об'єкта державної власності, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а тому наказ Міністерства юстиції України про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, який прийнятий без погодження з Кабінетом Міністрів України є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, мотивуючи тим, що наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є правомірним та прийнятий в межах компетенції міністерства.

В судове засідання 14.03.2015 представник третьої особи не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що оскаржуваний наказ прийнятий з додержанням належної процедури прийняття рішення по припиненню державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Вказав, що наказ від 11.09.2015 №258/7 не позбавляє позивача можливості отримати заборгованість від третьої особи в порядку визначеному ліквідаційною комісією.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі договорів оренди орендувало у приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» нежитлові приміщення, які знаходились в офісному центрі, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Мельникова, 81, літера «А».

Однак, з вересня 2013 року державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України припинило виконувати свої зобов'язання за договорами оренди, зокрема, припинило сплачувати орендну плату, продовжуючи займати всі орендовані приміщення.

У зв'язку з цим, у державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України виникла заборгованість перед приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій», яка підлягає примусовому стягненню на підставі рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили.

На підставі наказу Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 №910/26998/14 відкрито виконавче провадження №49042985 про стягнення з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» боргу у розмірі 3 543 578,03 грн.

11.09.2015 Міністерством юстиції України прийнято наказ №258/7 «Про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України», на підставі якого було закрито виконавче провадження №49042985.

Позивач, вважаючи наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України протиправним та таким, що позбавляє його права на отримання боргу від державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно статуту, державне підприємство «Інформаційний центр» було засноване Міністерством юстиції України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 09.12.1997 №76/5 «Про утворення Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до зазначеного наказу державне підприємство «Інформаційний центр» здійснює технічне та технологічне забезпечення створення, впровадження та експлуатацію програмно-інформаційних комплексів системного ведення цілої низки Єдиних та Державних реєстрів.

Окрім того, функції з адміністрування реєстрів, визначені також постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 №1272 «Про державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (далі - Положення №228), Міністерство юстиції України (Мін'юст) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності; забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань.

Зазначена політика реалізується, в тому числі, через забезпечення доступу відповідних органів, посадових осіб, органів нотаріату та інших уповноважених суб'єктів до Єдиних та Державних реєстрів. Саме для цих цілей і створювалось державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до підпункту 838 пункту 4 Положення №228, Міністерство юстиції забезпечує доступ державних реєстраторів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст, і приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених законом.

Окрім того, відповідно до підпункту 95 пункту 4 Положення №228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань: здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, в тому числі державними підприємствами, що є адміністраторами реєстрів, функціонування яких забезпечують центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.

Отже, повноваження відповідача щодо управління об'єктами державної власності чітко передбачені його Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно доводів позивача, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є об'єктом державної власності, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, оскільки згідно приписів абзацу 17 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №999 «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» одним з критеріїв, по яким Кабінет Міністрів України може віднести те чи інше підприємство до об'єктів державної власності як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, є наявність відповідного підприємства в переліку великих платників податків.

Суд відхиляє доводи позивача, стосовно того, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України підпадає під дію Закону України «Про управління об'єктами державної власності», та відповідно, Кабінет Міністрів України повинен погоджувати рішення уповноважених органів управління щодо створення, реорганізації та ліквідації діяльності підприємств державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 24 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №999, з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №960, визначено критерії віднесення об'єктів державної власності як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Отже, для того, щоб Кабінет Міністрів України володів повноваженнями погоджувати рішення уповноваженого органу про ліквідацію підприємства, - останнє має бути віднесено до такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, шляхом прийняття відповідного нормативного акта Кабінету Міністрів України. Більше того, вищевказана постанова Кабінету Міністрів України визначає лише критерії віднесення певних підприємств до категорії стратегічних, однак, не встановлює сам перелік таких підприємств.

Відповідач в судовому засіданні погодився із твердження позивача стосовно того, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є великим платником податків, проте заперечив його віднесення до об'єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Таким чином, наявність критерію (критеріїв), який дозволяє відносити те чи інше підприємство до категорії стратегічних, ще не є правовою підставою для визнання його стратегічним для держави.

На виконання пункту 24 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», в якому Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України -відсутнє.

Таким чином, Міністерство юстиції України не було зобов'язане подавати на погодження Кабінету Міністрів України рішення (наказ) про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Окрім того, суд наголошує, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, а відтак право оскаржити його має обмежене коло осіб.

За змістом статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» оспорює наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним наказом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначений наказ не стосується його безпосередньо.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 24.02.2015 №21-34а15, який згідно положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, позивачем не наведено доказів застосування до нього оскаржуваного наказу та не доведено суду перебування у відносинах, до яких оспорюваний акт індивідуальної дії може бути застосований.

Також, суд додатково зазначає, що позивач не позбавлений права задовольнити свої вимоги про стягнення боргу з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в порядку визначеному ліквідаційною комісією.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді А.С. Мазур

А.Б. Федорчук