Ухвала суду № 56640985, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2016 р. м. Київ К/800/52332/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф., (суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати незаконним його звільнення з роботи та недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки про звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України;

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення атестації 20.01.2014 після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин та під час хвороби позивача;

- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2014 № 178/к про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України як незаконний та поновити позивача на роботі;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн.);

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за відрив від звичайних занять, пов'язану з прибуттям до суду - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням судових засідань на час винесення рішення по справі (участь у першому судовому засіданні - 22,83 грн.);

- стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено частково.

Змінено формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_4 в наказі заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_4», зазначивши підставою звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, датою звільнення - з 15.01.2014.

Зобов'язано Міністерство юстиції України внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_4.

Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо проведення атестації ОСОБА_4 20.01.2014.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині відмови у задоволенні позову, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, Міністерства юстиції України звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про часткове задоволення касаційних скарг, на підставі наступного.

Судами встановлені наступні обставини:

ОСОБА_4 перебував на державній службі та з 21.11.2011 обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління Міністерства юстиції України. З 25.01.2012 переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України, про що свідчить копія трудової книжки, наявна в матеріалах справи.

10.01.2014 року, позивач звернувся із заявою до заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. про звільнення його з роботи 15.01.2014 відповідно до ч. 3 ст.38 Кодексу законів про працю України. Крім того, у заяві просив провести розрахунок та виплату належної йому заробітної плати, зокрема, з урахуванням судових рішень, вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки за 2013-2014 роки.

Листом від 14.01.2014 №14-Я/31 відповідач повідомив ОСОБА_4 про те, що зазначені у заяві позивача факти перевірені Національним агентством України з питань державної служби та Державною інспекцією України з питань праці та порушень з боку Міністерства юстиції не встановлено. Також зазначено, що оскільки Міністерство юстиції України дотримується вимог законодавства про працю та умов трудового договору, підстави для звільнення позивача відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України відсутні.

15.01.2014 позивачем на адресу заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. скеровано лист, яким повернено службове посвідчення Міністерства юстиції України від 10.01.2012 №769 та зазначено, що оскільки за даних обставин згоди роботодавця щодо звільнення з роботи законодавством не вимагається, позивач вважає трудовий договір розірваним у визначений ним строк, який надійшов на адресу Міністерства юстиції України 24.01.2014 та зареєстровано за вх. № Я-1203.

Доповідною запискою начальника Управління внутрішнього аудиту Власової І.А. від 20.01.2014 №18-48/16 повідомлено заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці протягом 16 та 17 січня 2014 року.

За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України складені відповідні акти від 16.01.2014, 17.01.2014 та 20.01.2014.

20.01.2014 заступник Міністра юстиції - керівник апарату Іващенко Ю.І. направив позивачу лист №14-48/40, у якому просив надати письмові пояснення щодо причин відсутності 16, 17 та 20 січня 2014 року на робочому місці.

Цього ж дня відповідачем на адресу ОСОБА_4 надіслана телеграма з повідомленням про те, що в Міністерстві юстиції України 20.01.2014 відбулась атестація працівників Управління внутрішнього аудиту, а тому позивачу необхідно прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для ознайомлення з результатами атестації.

За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України складені відповідні акти від 21.01.2014, 22.01.2014, 23.01.2014, 24.01.2014, 25.01.2014, 27.01.2014, 28.01.2014, 29.01.2014, 30.01.2014, 31.01.2014 та 03.02.2014.

Наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_4» позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03.02.2014 за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Листом від 04.02.2014 №14-48/95 відповідачем на адресу ОСОБА_4 надіслано копію вищевказаного наказу та запропоновано прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для отримання трудової книжки.

Вказаний лист позивач отримав 06.02.2014 та 07.02.2014 отримав трудову книжку у відповідача з відповідними записами.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття вищевказаного наказу заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_4», яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03.02.2014 за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч.4 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанцій дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах повноважень та з дотриманням процедури, оскільки позивач був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, апеляційний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов частково та змінив формулювання причин звільнення ОСОБА_4, зазначивши підставою звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, згідно із заявою позивача від 10 січня 2014 року, вказавши дату звільнення з 15 січня 2014 року.

Судова колегія дослідивши доводи касаційних скарг сторін частково погоджується з ними та зазначає наступне.

Досліджуючи обставини по справі та даючи правову оцінку наказу заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_4», суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відповідач самостійно неправомірно змінив визначену позивачем підставу звільнення з роботи на іншу з усіма несприятливими для працівника наслідками, однак підстав для задоволення вимог позивача про скасування оспорюваного наказу та поновлення його на роботі не знайшов.

Вказані протилежні висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неповно досліджених судом обставинах по справі та невірному застосуванню до вказаних правовідносин норм матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Тобто зміна формулювань причин звільнення можлива лише за умови коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі.

Позивачем навпаки висувалась вимога про скасування наказу Мінюсту про його звільнення від 03.02.2014 року № 178/к, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.01.2014 року, про що він наполягав також і в своїй апеляційній скарзі.

З матеріалів справи та судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав неповноти дослідження обставин по справі, сам не виконав покладені на нього обов'язки передбачені ст..159,161, 195, КАСУкраїни, а саме: не дослідив обставини звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно не дав правової оцінки наказу Мінюсту про його звільнення від 03.02.2014 року № 178/к, тобто позовні вимоги ОСОБА_4 взагалі не були предметом дослідження апеляційного суду, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Проте незважаючи на це апеляційний суд, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача вважав за необхідним застосувати до вказаних правовідносин норми ч.3 ст. 235 КЗпП України та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_4 без поновлення його на роботі.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 в адміністративному позові не просив захистити його право шляхом зміни формулювань причин та дати звільнення ОСОБА_4 в наказі, зазначивши підставою звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, датою звільнення - з 15.01.2014.

Згідно п.5 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року, відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Частиною 4 ст. 195 КАС України, передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Виходячи з аналізу вказаних норм слід зробити висновок, що суд апеляційної інстанції при перегляді судового рішення суду першої інстанції може вийти лише за межі доводів апеляційної скарги. Вихід за межі позовних вимог в даному випадку можливий лише судом першої інстанції, оскільки норми ч. 4 ст. 195 КАС України забороняють суду апеляційної інстанції розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, застосування судом апеляційної інстанції ст. 11 КАС України не призвело до повного захисту прав позивача, а навпаки призвело до порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

На підставі викладеного, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За приписами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220-1, 227, 231 КАС України, -

УХВАЛИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець