Рішення № 56637893, 17.03.2016, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/842/14-ц

Провадження № 2/520/272/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2016 року

Київський районний суд м. Одеси

У складі головуючого судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

Розглянув у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту, Громадська організація «Русский Совет Одесской области» про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди,

Встановив:

Ухвала Київського райсуду м. Одеси від 18.12.2014 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту, Громадська організація «Русский Совет Одесской области» про стягнення нарахованої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказів про звільнення, внесення змін у записи в трудовій книжці з підстав, визначених п.9 ч.1 ст.207 ЦПК України скасована апеляційним судом і справу направлено на новий розгляд у тому ж складі суду.

27 січня 2014 року ОСОБА_1 надав до Київського райсуду м. Одеси позов, у якому виклав такі вимоги:

1.Відповідно до постанови президії Одеського обласного суду від 26.04.89 р., ухвали апеляційного суду Одеської області від 18.01.2006 року та його ж рішення від 02.06.06. року прийняти до нового розгляду його ОСОБА_1 позови до ІМТП від 21.05.88 р., 26.09.88 р., 02.03.89 р. про звільнення з порту з підстав, визначених КЗпП УРСР, про стягнення заробітної плати, про стягнення зарплати за вимушений прогул, провадження по яким було втрачено внаслідок фальсифікації справ.

2. Відповідно до рішення Київського райсуду м. Одеси від 05.10.87 р. і постанови президії Одеського обласного суду від 26.04.89 р. зобовязати відповідача в порядку п.2.10. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок …», виключити з трудової книжки записи: №22, зроблений на підставі підложного наказу №257\л, №23 і №24, зроблені в порушення ст. 48 КЗпП;

3.Зобов»язати ІМТП скасувати підложний параграф 2 в наказі №25 від 30.12.86 р.; дисциплінарний наказ №160\л від 16.08.88 року; незаконний наказ №37\л від 21.02.89 р.

4. Зобовязати ІМТП видати наказ про розірвання трудового договору, укладеного 06.07.84 р. з ОСОБА_1, з підстав , визначених ч.1 ст.38 КЗпП України (у звязку з виходом на пенсію).

5. Стягнути з ІМТП заробітну плату, розмір якої на підставі висновку Профкому від 17.10.88 року не є предметом спору, та середній заробіток за час вимушеного прогулу (25 років,10 місяців 19 днів), що з урахування індексу інфляції складає 948606,86 грн.

6. Стягнути з ІМТП на відшкодування моральної шкоди 200000 грн.

2 вересня 2014 року ОСОБА_1 надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій перерахував усі раніше викладені вимоги, зазначивши, що з порту підлягає стягненню заробітна плата, що не є предметом спору, яка складається з 121,24 крб. за довідкою бухгалтерії, 455,6 крб. компенсація за надурочну роботу і роботу у вихідні дні, 462 крб. доплата за сумісництво.

В сьогоднішньому судовому засіданні позивач підтримав такі вимоги:

1.Поновити строк для звернення до суду з цим позовом;

2. Зобовязати ІМТП видати наказ про розірвання трудового договору, укладеного 06.07.84 р. з ОСОБА_1, з підстав , визначених ч.1 ст.38 КЗпП України (у звязку з виходом на пенсію);

3.Відповідно до рішення Київського райсуду м. Одеси від 05.10.87 р. і постанови президії Одеського обласного суду від 26.04.89 р. зобовязати відповідача в порядку п.2.10. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок …», виключити з трудової книжки записи: №22, зроблений на підставі підложного наказу №257\л, №23 і №24, зроблені в порушення ст. 48 КЗпП;

4. Стягнути з ІМТП середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень ст.117 КЗпП;

5.Стягнути з ІМТП на відшкодування моральної шкоди 200000 грн.

Щодо інших вимог, то позивач заявив, що «некомпетентний і неграмотний суддя

прийняв його позов неправильно».

Представник порту вимоги ОСОБА_1 не визнав.

Представник громадської організації «Русский Совет Одеськой области» до суду не зявився, повідомлений (організація зареєстрована за адресою проживання ОСОБА_1О.)

Суд вислухав учасників процесу, вивчив матеріали справи, оглянув в судовому засіданні матеріали справи №2-390\07 і дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Щодо вимог в частині відновлення строку для звернення до суду з цим позовом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працював з 02.03.1984 року по 02.09.1988 року в ІМТП спочатку на посаді інженера-технолога, потім на посаді старшого стивідора, далі на посаді старшого стивідора-заступника начальника складу.

21 травня 1988 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати його перебуваючим у вимушеному прогулі, оплатити вимушений прогул, виплатити зарплату за сумісництво робити на посадах старшого стивідора і заступника начальника складу за період з 17.08.87 року по 26.01.88 року.

2 вересня 1988 року порт повідомив ОСОБА_1 про звільнення з займаних посад за наказом начальника порту за №160\Л від 16.08.1988 року за прогули 13,27,30,31 травня та червень і липень місяці 1988 року згідно з п.16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту з 28 липня 1988 року.

Поза судом сторони домовились про вирішення спору і наказ про звільнення №160\Л було змінено: наказом № 37\Л від 21 лютого 1989 року змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 був звільнений у звязку з переводом у фірму «Маяк» Одеського побутового обслуговування населення з підстав, визначених п.5.ст.36 КЗпП. В цей же день ОСОБА_1 отримав трудову книжку і відмовився отримувати розрахунок при звільненні, оскільки з розміром суми не погодився. 09.03.1989 року адміністрація порту грошовим переводом направила ОСОБА_1 суму розрахунку при звільненні.

Таким чином, між ОСОБА_1 і ІМТП існували трудові правовідносини у період з 02.03.1984 року по 21.02.1989 року, спір між сторонами виник саме з цих правовідносин (розірвання трудового договору, внесення змін до записів в трудовій книжці, розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку), тому до цих правовідносин застосовується трудове законодавство, яке діяло в період 1984-1989 років.

Відповідно до положень ст.38 КЗпП України «працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник». Тобто, законом встановлено певний порядок звільнення з роботи за ініціативою працівника.

Суд встановив , що ОСОБА_1 до адміністрації порту з заявою про звільнення з роботи з підстав, визначених ст..38 КЗпП України у звязку з виходом не пенсію в лютому місяці 1989 року не звертався.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 5 липня 2007 року, ухваленим по справі за позовом ОСОБА_1 до ІМТП про поновлення на роботі, про визнання наказів неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди і оформлення трудової книжки, яке набрало законної сили встановлено, що після звільнення з роботи наказом №37\Л від 21.02.1989 року ОСОБА_1 не звертався у встановлений законом місячний строк до суду з вимогами про поновлення на роботі до 25 червня 2004 року.

Відповідно до положень ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене вимоги позивача в частині розірвання трудового договору є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 в частині виключення з трудової книжки записів за №№22,23,24 (запис за №22 про переведення на посаду ст. стивідора-заст.начальника складу 4-ройону, запис за №23- про звільнення за вчинені прогули наказ №160-Л, запис за №24 про зміну наказу №160-Л звільнити за п.5 ст.36 КЗпП за переводом в фірму побутового обслуговування «Маяк»).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. На підставі записів в ній встановлюється як загальний, так і спеціальний трудовий стаж, який за чинним законодавством враховується під час призначення пенсій, надання пільг тощо. Згідно з пунктом2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29липня 1993 року №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо…. виправлення виконується роботодавцем, де було зроблено відповідний запис. Діючим трудовим законодавством не передбачено (і не передбачалось) «виключення запису з трудової книжки». Тому вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню, тому як не містяться на вимогах закону.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню з наступних підстав: судом встановлено позивач при звільненні у 1989 році отримав розрахунок на його домашню адресу адміністрацією порту було направлено розрахунок шляхом грошового переводу (а.с. 9 том.1 справа №2-390\07). Відповідно до положень ст.117 КЗпП УРСР в разі невиплати з вини підприємства, установи, організації належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум адміністрація повинна сплатити зазначені в цій частині відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Матеріали справи №2-390\07 свідчать, що з 1989 року позивач з питання розміру розрахункових виплат у звязку з звільненням до суду не звертався. До того ж, відповідно до ст.238-1 КЗпП УРСР (в редакції 1975 року) при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. ст.235,241) орган, який розглядає спір має право винести рішення про виплату працівникові належних йому сум не більше як за один рік.

Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди, спричиненої адміністрацією порту в 1989 році незаконним звільненням, не містяться на вимогах закону право працівника вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.237-1 КЗпП передбачено діючим законодавством з 13 січня 2000 року, закон зворотної дії не має.

У відповідності до роз» ясень Пленуму Верховного Суду Української РСР «Про деякі питання застосування судами Кодексу законів про працю УРСР» від 30 березня 1984 року (з відповідними змінами), викладеними у п.3 постанови, встановлені ст..ст.227(ч.2), 229,232 КЗпП строки застосовуються судом незалежно від заяви сторін. Такі ж положення викладені і у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про розгляд судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року, яке діє і на сьогодні.

Позивач не навів поважності причин пропуску строків звернення до суду з цим позовом. Але з огляду на багаточисельні звернення ОСОБА_1 до суду з вимогами про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, розірвання трудового договору, внесені змін в записи в трудовій книжці (виключення записів з трудової книжки), стягнення нарахованої і не виплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, суд вважає за необхідне ухвалити рішення по суті заявлених вимог.

Керуючись ст.213,214,215 ЦПК України, суд

Вирішив:

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до Іллічівського морського торгівельного порту, Громадська організація «Русский Совет Одесской области» про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси протягом 10 днів з дня його оголошення.

Суддя Калашнікова О. І.