Рішення № 56626322, 17.03.2016, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/135/16-ц

Провадження №: 2/332/238/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

Головуючого судді: Федоренко О.І.;

при секретарі: Євдокимовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача в якому зазначила, що 24.6.2004 року на підставі наказу №517 від 24.9.2004 року її було прийнято на посаду лікаря санаторію-профілакторію до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе. 3.10.2013 року на підставі наказу №248 о/л від 3.10.2013 року, її - ОСОБА_1, було звільнено з посади лікаря санаторію-профілакторію ВАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у звязку з переведенням в ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». 4.10.2013 року на підставі наказу № 456 від 4.10.2013 року її було прийнято на посаду лікаря до ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» у звязку з переведенням. 21.01.2015 року на підставі наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №178 від 21.01.2015 року вона була звільнена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі зміною в організації виробництва і праці. Не погоджуючись з наказом про припинення трудового договору, вона 18.2.2015 року звернулася до суду з позовною заявою. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» №178 від 21.1.2015 року про її звільнення з посади лікаря на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, її поновлено на роботі на посаді лікаря, стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року набрало законної сили 2.9.2015 року.

17.6.2015 року позивачка отримала від відповідача електронне повідомлення, відповідно до якого її просили з'явитися до відділу кадрів з метою поновлення на роботі на підставі вищезазначеного рішення суду. 18.6.2015 року позивачка прибула до відділу кадрів, де за вимогою начальника відділу кадрів ОСОБА_2 написала заяву про поновлення на роботі.

Цього ж дня 18.6.2015 року начальником відділу кадрів їй було вручено наступні документи: наказ про поновлення на роботі № 41 від 18.6.2015 року; наказ про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії № 42 від 18.6.2015 року; розпорядження про попередження її про майбутнє вивільнення № 320 від 18.6.2015 року; наказ про простій № 43 від 18.6.2015 року. Відповідно до змісту наказу про поновлення на роботі № 41 від 18.6.2015 року, на виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року по справі №332/757/15-ц, наказ №178 від 21.1.2015 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря санаторію-профілакторію з 21.1.2015 року. Начальнику з праці і кадрів довести даний наказ до відома ОСОБА_1

Відповідно до змісту наказу про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії № 42 від 18.6.2015 року, згідно впровадження програми «Ключі до здорового серця» в санаторії-профілакторії, на підставі наказу № 104 від 3.11.2014 року про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії здійснено скорочення двох посад по професії лікаря, одну з посад займала ОСОБА_1 Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року по справі №332/757/15-ц ОСОБА_1 поновлена на роботі на тій же посаді. В звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії відсутня необхідність в роботі лікаря, наказано скоротити посаду лікаря санаторію-профілакторію. Внести зміни у штатний розклад. В установленому порядку провести вивільнення ОСОБА_1 у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України не раніше, ніж через два місяці після повідомлення про скорочення.

18.6.2015 року начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 позивачці було надано розпорядження № 320 про попередження її про майбутнє вивільнення, відповідно до змісту якого в звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії (наказ № 42 від 18.6.2015 року), попередити ОСОБА_1 про наступне звільнення 18.8.2015 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на начальника відділу з праці і кадрів ОСОБА_2

18.6.2015 року начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 ОСОБА_1 було надано пропонування вакантних місць від 18.6.2015 року, відповідно до змісту якого в звязку зі зміною організаційної структури і штатного розкладу санаторію-профілакторію (наказ №42 від 18.06.2015 року) скорочена посада лікаря санаторію-профілакторію. В звязку з майбутнім звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, на підставі ст.49 КЗпП України ОСОБА_1 пропонуються наступні вакантні робочі місця на підприємстві: двірник-прибиральник службових приміщень ДОЦ «Супутник» з місячною тарифною ставкою 1 328 грн. на сезонну роботу по 31.08.2015 року; прибиральник службових приміщень Будинку культури металургів з місячною тарифною ставкою 1 578 грн.; мийник посуду кафе «Лівадія» санаторію-профілакторію з місячною тарифною ставкою 1 803 грн. на сезонну роботу по 30.9.2015 року.

Цього ж дня 18.6.2015 року, позивачка відмовилась від запропонованих мені вакантних місць, про що у пропонуванні вакантних місць від 18.6.2015 року поставила власний підпис.

Одразу, після відмови позивачки від запропонованих вакантних місць, начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 їй було надано для ознайомлення наказ про простій № 43 від 18.6.2015 року. Відповідно до змісту наказу про простій № 43 від 18.6.2015 року, рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року по справі №332/757/15-ц ОСОБА_1 поновлена на роботі на тій же посаді. В звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії відсутня необхідність в роботі ОСОБА_1 на посаді лікаря. На підставі вищезазначеного, враховуючи докладну записку головного лікаря санаторію-профілакторію ОСОБА_3, наказано ОСОБА_1 з 18.6.2015 року направити у простій з правом відсутності на робочому місці до 18.8.2015 року дня розірвання трудового договору згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Оплату за час вимушеного простою ОСОБА_1 провести з розрахунку 2/3 встановленої працівнику тарифної ставки. ОСОБА_1 прибути до відділу кадрів підприємства 18.8.2015 року для оформлення розірвання договору згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Начальнику з праці і кадрів ОСОБА_4 довести даний наказ до відома ОСОБА_1

Не погоджуючись з наказом № 42 від 18.6.2015 року про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії та наказом № 43 від 18.6.2015 року про простій, позивачка звернулася до суду з позовною заявою. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2015 року були частково задоволенні її позовні вимоги. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» № 43 від 18.6.2015 року про простій. Стягнуто з ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. 18.8.2015 року на підставі наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №211 від 18.08.2015 року вона була звільнена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі зміною в організації виробництва і праці.

24.12.2015 року, одразу після того як позивачці стало відомо про її повторне звільнення з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», нею до підприємства було подано заяву про видачу їй на руки наказу про звільнення та трудової книжки. 24.12.2015 року її заяву отримала начальник відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2, про що поставила власний підпис. Того ж дня, начальником відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2 позивачці вручено наступні документи: лист-відповідь ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за вих. №569 від 24.12.2015 року, копію наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року та її трудову книжку.

Позивачка вважає, що її звільнення з посади лікаря було проведено з порушенням вимог діючого трудового законодавства та грубим порушенням її прав як працівника, а наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року підлягає скасуванню з наступним поновленням її на роботі, а вона поверненню на посаду лікаря-кардіолога, запропоновану їй відповідачем ще 24.11.2014 року, на яку вона надала особисту згоду. Крім того, позивач закінчила курс навчання по спеціалізації «Кардіологія», але відповідачем 18.8.2015 року повторно було звільнено позивача з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за п.1 ст.40 КЗпП України у звязку із зміною в організації виробництва праці. Позивачка вважає, що в першу чергу власник чи уповноважений ним орган повинен запропонувати працівнику роботу, яка відповідає роду його діяльності і тільки при відсутності такої роботи працівнику може бути запропонована інша робота, в той час як відповідач, 18.6.2015 року одразу після поновлення позивача на роботі, направляє її у простій. Тому вважає, що її звільнення відбулось без дотримання вимог п.1 ст.40 КЗпП України.

Також, на момент звільнення позивачка була членом профспілки і її звільнення відбулося без згоди профспілкового комітету ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». Жодного повідомлення про день та час розгляду профспілковим комітетом про доцільність її звільнення вона не отримувала, своїх письмових пояснень профспілковому комітету з приводу її звільнення не надавала. Так, причиною направлення її у простій, як вбачається зі змісту наказу № 43 від 18.6.2015 року, є зміна в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії. Відповідно до ч.1 ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Відповідачем не складався акт про простій та до центру зайнятості не подавалося повідомлення про початок простою, що може призвести до часткового безробіття. Крім того, відповідач в період простою навіть не запропонував їй роботу, як це передбачено ст. 34 КЗпП України. Разом з тим, видаючи наказ № 43 від 18.6.2015 року про простій, відповідачем не враховано того факту, що на підприємстві мається посада лікаря-кардіолога, на яку, після поновлення на роботі, її повинні були перевести, а не направляти у простій з правом відсутності на робочому місці, не складаючи навіть акту простою. Оскільки наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року, вона вважає незаконним, та з 18.8.2015 року фактично перебуває у вимушеному прогулі, вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.8.2015 року по день ухвалення судом рішення, а тому в своїй заяві про збільшення ціни позову, що була подана нею до суду 16.3.2016 року просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.8.2015 року по 16.3.2016 року, але не менш ніж 18821 грн.

Крім того, незаконним звільненням були порушені її трудові права та завдано моральної шкоди, оскільки відповідач позбавив її права не тільки на користування своїми чесно заробленими коштами, а й позбавив її права на працю шляхом навмисного, незаконного звільнення. Вказана моральна шкода полягає у негативних емоціях та переживаннях, а саме: приниження її честі та гідності, страху за себе та членів своєї сімї в звязку з непередбачуваним зниженням достатку, що в свою чергу викликало погіршання стану її здоров'я, ускладнило взаємовідносини з оточуючими. Тривале порушення відповідачем її прав, викликало відчуття незахищеності від протиправних посягань, вона не має грошей на проживання, повинна постійно доводити своє право на працю в суді, що не тільки не надає їй гідності, а й принижує її, що призвело до розладу сімейних відносин та відносин з родичами та близькими. Вона стала роздратованою, її мучить безсоння, зявилися болі в серці. Все це спричинило і продовжує спричиняти їй моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 10000 грн. і просить стягнути з відповідача на її користь, так як вважає, що ця сума буде достатньою для її відшкодування.

Позивачка та її представники в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та з посиланням на викладені в позові доводи та обґрунтування, просять позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надавши заперечення де зазначила, що дійсно рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року позивачку було поновлено на роботі на посаді лікаря та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. На виконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню, відповідачем 18.6.2015 року було видано наказ № 41 про скасування наказу про звільнення позивачки, відновлення посади лікаря у штатному розкладі та поновлення позивача на роботі на посаді лікаря з 21.1.2015 року, тобто з дати її звільнення. В той же час на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, причиною яких, в тому числі, було введення в дію в санаторію-профілакторію програми «Ключі до здорового серця», згідно наказу від 7.8.2014 року №84/1. Даний наказ передбачав придбання необхідного діагностичного та лікувального устаткування кардіологічного направлення, прийняття на роботу лікаря-кардіолога та медичної сестри. ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» засноване 26.3.2013 року та здійснює свою діяльність у сфері надання соціально-оздоровчих послуг на базі соціальних об'єктів ВАТ «Запоріжсталь», які надані в оренду, а також на об'єкті санаторій-профілакторій, який є власністю підприємства. Утримання та розвиток об'єктів соціальної інфраструктури є фактично збитковою справою та потребує значного вкладення фінансових ресурсів та постійного запровадження нових видів послуг з урахуванням нагальних потреб населення на теперішній час. Задля збільшення рентабельності використання об'єктів та зменшення собівартості послуг, які надаються населенню, на підприємстві відбуваються зміни в організації виробництва і праці на всіх структурних підрозділах. Ці зміни полягають, в тому числі, у скороченні штату працівників, яке є окремою формою змін в організації виробництва і праці на виробництві. Зокрема, наказ № 42 від 18.6.2015 року про зміни в організації виробництва і праці в санаторію-профілакторію передбачає скорочення посади лікаря в санаторії-профілакторії, яку після поновлення на роботі займає відповідачка. До скорочення згідно вказаного наказу, на підприємстві існувала єдина посада лікаря, вакантних посад лікарів інших спеціалізацій на підприємстві не існує, тому перевести позивачку на іншу посаду, яка відповідає її кваліфікації та спеціалізації, відповідач не має можливості.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вислухавши пояснення, перевіривши докази по справі суд встановив юридичні факти та відповідні до них правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні 24.6.2004 року на підставі наказу № 517 від 24.9.2004 року позивачку прийнято на посаду лікаря санаторію-профілакторію до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе. 3.10.2013 року на підставі наказу №248 о/л від 3.10.2013 року, позивачку звільнено з посади лікаря санаторію-профілакторію ВАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у звязку з переведенням в ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». 04.10.2013 року на підставі наказу № 456 від 4.10.2013 року позивачку прийнято на посаду лікаря до ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» у звязку з переведенням. Наказом № 104 від 3.11.2014 року «Про зміни в організації виробництва та праці в санаторії-профілакторії», скорочено дві посади лікаря, на одній з яких працювала позивачка. Розпорядженням від 21.11.2014 року №672/1 позивачку було ознайомлено про наступне звільнення та актом повідомленням про пропонування вакантних місць від 21.11.2014 року. Позивачці було запропоновано посади: лікар-кардіолог, медична сестра та гардеробник-прибиральник службових приміщень спортивного манежу (сезонна робота). Позивачка з запропонованих посад було вибрано посаду лікаря-кардіолога і заявою від 26.11.2014 року про це було повідомлено директора ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_5 Однак, наказом №178 від 21.1.2015 року позивачку було звільнено з посади лікаря відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Не погоджуючись з наказом про припинення трудового договору (контракту) №178 від 21.1.2015 року, позивачкою до суду подано позов до ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10.6.2015 року визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» № 178 від 21.1.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, ОСОБА_1 з 21.1.2015 року на роботі на посаді лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» та стягнуто з ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.1.2015 року по день звільнення, але не менше ніж 11 292,60 грн. Виплату провести за вирахуванням податку на прибуток і інших обовязкових платежів. Стягнуто з ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2.9.2015 року, розмір моральної шкоди зменшено до 1000 грн., в решті рішення залишено без змін.

Рішенням суду від 10.6.2015 року встановлено, що згідно акту про запропонування вакантних місць від 21.11.2014 року, підписаного головним лікарем ОСОБА_6, начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 та профгруппоргом санаторію-профілакторію ОСОБА_7, позивачка погодилася на її переведення на вакансію лікаря-кардіолога.

Для проходження навчання по спеціалізації «Кардіологія» позивачка 28.11.2014 року подала документи до Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» на проходження навчання по спеціалізації «Кардіологія», яке закінчила 3.3.2015 року. 6.12.2014 року позивачкою начальнику відділу з праці та кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» було надано довідку від 1.12.2014 року за № 297, із якої вбачається, що позивач проходить цикл навчання по спеціальності «Кардіологія». 3.3.2015 року позивачці був виданий сертифікат лікаря-спеціаліста №10629.

Коли позивачка пройшла більшу частину курсу навчання по спеціалізації «Кардіологія», то дізналася, що 21.1.2015 року її було звільнено з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із зміною в організації виробництва праці.

Відповідно до сертифікату лікаря-спеціаліста №10629, ОСОБА_1 3.3.2015 року атестувалась на визначення знань та практичних навиків в атестаційній комісії при Державному закладі «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» і наказом по ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» від 5.3.2015 року за №11 їй присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Кардіологія».

На момент звільнення позивач була членом профспілки і її звільнення відбулося без згоди профспілкового комітету ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». Жодного повідомлення про день та час розгляду профспілковим комітетом про доцільність її звільнення вона не отримувала, своїх письмових пояснень профспілковому комітету з приводу її звільнення не надавала.

Своїм рішенням від 10.6.2015 року суд встановив, що в порушення вимог ч.2 ст.40 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України відповідач не перевів позивачку на вказану вакантну посаду, натомість прийняв на роботу іншого працівника. Зазначених обставин, встановлених судом першої інстанції відповідач не спростовував. Крім того, при звільненні не було отримано згоди на звільнення позивачки від профспілкового комітету. Таким чином,звільнення позивача було проведено з порушенням встановленого нормами трудового законодавства порядку.

Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні від 2.9.2015 року зазначив, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 11292,60 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

17.6.2015 року з ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» позивачка отримала електронне повідомлення, відповідно до якого ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» просить зявитися її до відділу кадрів підприємства для поновлення на роботі згідно рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року. 18.6.2015 року позивачка зявилася до відділу кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», де начальник відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2 наказала позивачу написати заяву про поновлення на роботі. Через кілька днів після написання позивачем заяви про поновлення її на посаді лікаря, відповідачем до трудової книжки позивача було внесено запис за № 24, відповідно до якого запис № 23 являється недійсним, поновлена на попередній роботі (наказ №41 від 18.6.2015 року).

Цього ж дня 18.6.2015 року, начальником відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2, ОСОБА_1 було вручено наступні документи: наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі № 41 від 18.6.2015 року; наказ про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії № 42 від 18.6.2015 року; розпорядження про попередження позивачки про майбутнє вивільнення № 320 від 18.6.2015 року; пропонування вакантних місць від 18.6.2015 року; наказ про простій № 43 від 18.6.2015 року.

Відповідно до змісту наказу про поновлення на роботі № 41 від 18.6.2015 року, на виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року наказ № 178 від 21.1.2015 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря санаторію-профілакторію з 21.1.2015 року. Начальнику з праці і кадрів довести даний наказ до відома ОСОБА_1 Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року позивачку поновлено на роботі на тій же посаді.

Відповідно до змісту наказу про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії № 42 від 18.6.2015 року, згідно впровадження програми «Ключі до здорового серця» в санаторії-профілакторії, на підставі наказу № 104 від 3.11.2014 року про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії здійснено скорочення двох посад по професії лікаря, одну з посад займала позивачка. В звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії відсутня необхідність в роботі лікаря, скорочено посаду лікаря санаторію-профілакторію. Внесено зміни у штатний розклад. В установленому порядку наказано провести вивільнення позивачки у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України не раніше, ніж через два місяці після повідомлення про скорочення.

18.6.2015 року начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 позивачці було надано розпорядження №320 про попередження про майбутнє вивільнення, відповідно до змісту якого в звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії (наказ № 42 від 18.6.2015 року), попередити ОСОБА_1 про наступне звільнення 18.8.2015 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на начальника відділу з праці і кадрів ОСОБА_2

18.6.2015 року начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 позивачці було надано пропонування вакантних місць від 18.6.2015 року, відповідно до змісту якого в звязку зі зміною організаційної структури і штатного розкладу санаторію-профілакторію (наказ № 42 від 18.6.2015 року) скорочена посада лікаря санаторію-профілакторію. В звязку з майбутнім звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, на підставі ст.49 КЗпП України позивачці пропонуються наступні вакантні робочі місця на підприємстві: двірник-прибиральник службових приміщень ДОЦ «Супутник» з місячною тарифною ставкою 1328 грн. на сезонну роботу по 31.08.2015 року; прибиральник службових приміщень Будинку культури металургів з місячною тарифною ставкою 1578 грн.; мийник посуду кафе «Лівадія» санаторію-профілакторію з місячною тарифною ставкою 1803 грн. на сезонну роботу по 30.9.2015 року.

Цього ж дня 18.6.2015 року, позивачка відмовилась від запропонованих їй вакантних місць, про що у пропонуванні вакантних місць від 18.6.2015 року поставила власний підпис.

Одразу, після відмови від запропонованих вакантних місць, начальником відділу з праці і кадрів ОСОБА_2 позивачці було надано для ознайомлення наказ про простій № 43 від 18.6.2015 року. Відповідно до змісту наказу про простій №43 від 18.06.2015 року у звязку зі зміною в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії відсутня необхідність в роботі ОСОБА_1 на посаді лікаря. На підставі вищезазначеного, враховуючи докладну записку головного лікаря санаторію-профілакторію ОСОБА_3, наказую: ОСОБА_1 з 18.6.2015 року направити у простій з правом відсутності на робочому місці до 18.8.2015 року дня розірвання трудового договору згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Оплату за час вимушеного простою ОСОБА_1 провести з розрахунку 2/3 встановленої працівнику тарифної ставки. ОСОБА_1 прибути до відділу кадрів підприємства 18.8.2015 року для оформлення розірвання договору згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Начальнику з праці і кадрів ОСОБА_4 довести даний наказ до відома ОСОБА_1

Не погоджуючись з наказом ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» № 42 від 18.6.2015 року про зміну в організації виробництва і праці в санаторії-профілакторії та наказом ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» № 43 від 18.6.2015 року про направлення ОСОБА_1 у простій з 18.6.2015 року з правом відсутності на робочому місці до 18.8.2015 року, позивачкою до відповідача поданий позов про визнання незаконним та скасування наказу про зміну в організації виробництва і праці, наказу про простій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

25.11.2015 року Заводським районним судом міста Запоріжжя винесене рішення яким визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» №43 від 18.6.2015 року про направлення у простій та стягнуто відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 грн.

24.12.2015 року, одразу після того як позивачці стало відомо про її повторне звільнення з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, нею до підприємства було подано заяву про видачу їй на руки копії наказу про звільнення та оригіналу трудової книжки.

Цього ж дня 24.12.2015 року, начальником відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2 позивачці був вручений лист-відповідь ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за вих. №569 від 24.12.2015 року, копію наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року та оригінал трудової книжки.

Відповідно до змісту наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року,позивачка звільнена з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (зміна в організації виробництва та праці, ліквідація, реорганізація, банкрутство підприємства, скорочення чисельності або штату). Підстава звільнення наказ № 42 від 18.6.2015 року.

До трудової книжки позивачки був внесений запис за № 25, відповідно до якого її звільнено у звязку із зміною в організації виробництва і праці п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників».

За приписами ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї Статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників визначено ст.49-2 КЗпП України. Частиною 3 цієї Статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що при вирішенні питання про дотримання вимог законодавства власником або уповноваженим органом підприємства, установи, організації в цій частині підлягають з'ясуванню обставини, пов'язані з тим чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник відносно якого вирішувалось питання про звільнення, чи пропонувалась йому така робота (посади) та чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відтак, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Вказана правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові № 6-40цс15 від 1 квітня 2015 року.

З аналізу наведених законодавчих норм та матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» неналежно виконало вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивачки, так як не запропонувало їй всі інші вакантні посади (інші роботи), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення, тобто з 18.6.2015 року часу попередження позивача про майбутнє звільнення і по 18.8.2015 року включно день звільнення позивача з займаної посади.

Крім того, позивачка на момент її звільнення з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України, являлася членом профспілки ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». Звільнення позивачки відбулося 18.8.2015 року без згоди профспілкового комітету ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя».

Жодного повідомлення про день та час розгляду профспілковим комітетом ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» подання про доцільність мого звільнення з посади лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», я не отримувала, своїх письмових пояснень з приводу мого звільнення профспілковому комітету, не надавала.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ч.3 ст.43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.39 Закону України «Про професійні спілки», їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.»

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.252 КЗпП України працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок)».

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.ст.43,252 КЗпП України та не отримано згоду вищого органу профспілкової організації на звільнення члена профспілкового комітету ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», що є обовязковим для звільнення працівника підприємства за п.1 ст.40 КЗпП України.

Посилання відповідача на те, що профспілковий комітет не дав згоди на звільнення, оскільки позивачка не була його членом, не підтверджується належними доказами та спростовується рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.6.2015 року та рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2.9.2015 року, в яких брали участь ті ж самі сторони.

Окрім того, згідно трудової книжки позивачки, вона є лікарем з 30-ти річним стажем, у відповідача ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» вона пропрацювала з 2004 року, тобто 11 років. Згідно трудового законодавства, вона мала право на залишення на роботі.

Згідно ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Із матеріалів справи встановлено, що лікар ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не мала і скарг на неї не надходило.

За приписами ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні відповідачем не було надано беззаперечних та належних доказів, які б підтверджували факт того, що підприємство, попередивши позивачку за два місяці про наступне звільнення, з урахуванням специфіки діяльності підприємства та посаду, яку займала позивачка не мало змоги забезпечити її впродовж цього періоду часу роботою. При цьому суд також враховує, що при відправлені позивачки у простій, їй не була надана можливість бути переведеною на час простою на іншу посаду з урахуванням її спеціальності та досвіду роботи та не були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення й приходить до висновку, що звільнення проведене без законної підстави.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також судом було встановлено, що при звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України було порушено порядок проведення розрахунку з працівником.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Із довідки №00000000022 від 4.2.2015 року вбачається, що дохід ОСОБА_1 за період з 1.8.2014 року по 21.1.2015 року складав 22790,87 грн., сума до виплати 18 001,92 грн.

Відповідачем не надано жодного доказу, підтверджуючого той факт, що відповідач повністю розрахувався з позивачкою і, що вона отримала усі нараховані суми.

Суд приймає як належний доказ розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який зроблено позивачкою, оскільки він підтверджується наданою від 4.2.2015 року за №00000000022, відповідно до якої розмір середньої зарплати ОСОБА_1 за останні два відпрацьовані календарні місця, що передують звільненню складає: 1949,61 грн. + 3502,32 : 2= 2 725,97 грн. Середньоденна зарплата становить 2725,97 грн. : 21 робочий день = 129,80 грн. (за 1 день).

З часу звільнення позивачки з 18.8.2015 року по 16.3.2016 року, пройшло 145 робочих днів, і тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, складатиме: 129,80 грн. (зар.плата за 1 день) х 145 роб.дн. = 18821 грн.

Таким чином, ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» зобовязане сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи в розмірі 18821 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6.11.1992 року у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.2.1995 року середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата.

Відповідно до абз.1, 3 п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 8.2.1995 року при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Окрім того, згідно ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд вважає, що незаконним звільненням позивачки були порушені її трудові права, що є наслідком завдання моральної шкоди та є підставою для її відшкодування. Як вбачається із матеріалів справи, дійсно з вини відповідача позивачка змушена тривалий час відновляти свої порушені права в органах судової системи і у зв'язку з чим зазнала моральних страждань.

Внаслідок звільнення з порушенням трудового законодавства були порушені трудові права позивачки, вона була незаконно позбавлена захисту від профспілкової організації, членом якого вона є, спочатку їй запропонували вакансії, які не відповідають її кваліфікації та досвіду роботи, а потім позбавили її права залишитися на підприємстві.

На даний час, позивач в силу свого віку, не може знайти роботу, таким чином позбавлена можливості заробляти собі кошти на життя.

Тривале порушення відповідачем прав позивача викликало у неї відчуття незахищеності від протиправних посягань, погіршились стосунки в сім'ї та взаємовідносини з оточуючими людьми, що призвело до розладу сімейних відносин та відносин з родичами та близькими.

Отже, моральна шкода, завдана позивачці, полягає у негативних емоціях та переживаннях яких вона зазнала в звязку з непередбачуваним зниженням достатку, що в свою чергу ускладнило взаємовідносини в сім'ї. Суд вважає, що всі ці зазначені обставини потягли за собою спричинення моральних страждань позивачці, втрати нормальних життєвих звязків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок звільнення.

Частина 2 ст.23 ЦК України передбачає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 2371 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.3.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачці суд враховує характер заподіяної шкоди, тяжкість вимушених змін в житті позивача, обсяг та глибини моральних страждань, яких зазнала позивачка, та виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 10000 грн., оскільки приходить до висновку, що саме така сума буде розумною, справедливою, необхідною і достатньою для відшкодування заподіяної моральної шкоди у даному конкретному випадку.

Ствердження відповідача, що позивачка пропустила строк оскарження наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року, так як про існування наказу про звільнення їй стало відомо ще 18.6.2015 року, коли вона розписалась в розпорядженні №320 від 18.6.2015 року щодо попередження про наступне звільнення 18.8.2015 року, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки як вбачається з пояснень позивача та матеріалів справи, 24.12.2015 року позивачка звернулося до ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» з заявою про видачу їй на руки копії наказу про звільнення та оригіналу трудової книжки. 24.12.2015 року заяву позивача отримала начальник відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2, про що поставила власний підпис.

Цього ж дня 24.12.2015 року, начальником відділу з праці і кадрів ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» ОСОБА_2 позивачці були вручені документи, про отримання яких вона розписалась: лист-відповідь ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за вих. №569 від 24.12.2015 року; копію наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року; оригінал трудової книжки.

Відповідно до листа-відповіді ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» за вих. № 569 від 24.12.2015 року на заяву ОСОБА_1 від 24.12.2015 року ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» надає: копію наказу від 18.8.2015 року №211 про припинення трудового договору; трудову книжку ОСОБА_1

Таким чином, копію наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.8.2015 року, позивачка отримала на руки лише 24.12.2015 року, та 18.1.2016 року нею до канцелярії Заводського районного суду м. Запоріжжя подано позовну заяву про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

З цього слідує, що позивачка звернулася до суду з позовом у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №211 від 18.8.2015 року та оригіналу трудової книжки, а саме 18.1.2016 року, як-то передбачено ч.1 ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

На підставі вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані й підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.23,268 ЦК України, ст.39 Закону України «Про професійні спілки», ст.ст.1,21 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.40,42,43,49,492,233,235,2371,252 КЗпП України, ст.ст.10,14,57-61,88,208-209,212-215,294 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» про припинення трудового договору (контракту) № 211 від 18.08.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» з 18.08.2015 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.08.2015 року по 16.03.2016 року в розмірі 18821 (вісімнадцяти тисяч вісімсот двадцять одну) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь держави судовий збір в розмірі 2480,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.І. Федоренко