Ухвала суду № 56625973, 22.03.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/3368/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого судді Леска В.В.

суддів Готри Т.Ю., Кондора Р.Ю.

при секретарі Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 16 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

3 вересня 2015 року ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_1 (далі Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 17000 гривень терміном до 24 липня 2009 року включно зі сплатою 18% річних за користування кредитом та з урахуванням щомісячної комісії у розмірі 0,42 % від суми кредиту.

Виконання зобовязань ОСОБА_2 по кредитному договору було забезпечено заставою транспортного засобу легкового автомобіля марки «ВАЗ 21099», 2002 року випуску, тип легковий седан В, зеленого кольору, кузов № ХТА 21099023318102, р.н. НОМЕР_1, зареєстрованого Хустським МРЕВ ДАІ 05.05.2006 року, який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії РСА № 172056, виданого Хустським МРЕВ ДАІ 05.05.2006 року на підставі договору застави від 26.07.2006 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» і майновим поручителем відповідачкою ОСОБА_3.

У порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобовязання по погашенню кредиту не виконав, у звязку з чим станом на 09 липня 2015 року його заборгованість перед банком становить 205173,73 гривень, з яких: 16254,95 гривень сума заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена, 24036,14 гривень сума заборгованості по сплаті відсотків, у тому числі прострочена, 5582,27 гривень сума заборгованості по сплаті комісії, у тому числі прострочена, 159300,37 гривень пеня за прострочення сплати кредиту.

Враховуючи, що позивач лише 09.12.2013 року довідався, що захист прав ПАТ «КБ «Надра» у судовому порядку по надісланій 25.07.2011 року позовній заяві не здійснюється, просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності на звернення із даним позовом до суду, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» 205173,73 гривень заборгованості за кредитним договором № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 звернути стягнення на предмет застави легковий автомобіль НОМЕР_2, який належить відповідачці ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного предмета застави через прилюдні торги, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

Рішенням Хустського районного суду від 16 грудня 2015 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року та звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 26 липня 2006 року відмовлено у звязку зі спливом строку позовної давності.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач - публічне акціонерне товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_1 - подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просив скасувати оскаржуване ним рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Межі доводів апеляційної скарги перебіг строку позовної давності було перервано, оскільки 25.07.2011 року ПАТ КБ «Надра» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором № 120/07-2006 від 24 липня 2006 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке містило позовну заяву з додатками, адресату (суду) 29 липня 2011 року. Судом безпідставно застосовано строки позовної давності та відмовлено з цього приводу в задоволенні позову щодо відповідача ОСОБА_3, яка не заявляла про застосовування строків позовної давності.

Представник Банку ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу.

В

ідповідачі в судове засідання не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлені, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності незявившихся сторін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Банку ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Судом установлено, що згідно кредитного договору № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 17000 гривень терміном до 24 липня 2009 року включно зі сплатою 18% річних за користування кредитом та з урахуванням щомісячної комісії в розмірі 0,42 % від суми кредиту.

Виконання зобовязань відповідача ОСОБА_2 по кредитному договору № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року було забезпечено заставою транспортного засобу легкового автомобіля марки «ВАЗ 21099, 2002 року випуску, тип легковий седан В, зеленого кольору, кузов № ХТА 21099023318102, р.н. НОМЕР_1, зареєстрованого Хустським МРЕВ ДАІ 05.05.2006 року, який належить відповідачці ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії РСА № 172056, виданого Хустським МРЕВ ДАІ 05.05.2006 року на підставі договору застави від 26.07.2006 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» і майновим поручителем відповідачкою.

Відповідно до п. 4, п. 5 договору застави відповідачка ОСОБА_3 відповідає за зобовязання відповідача ОСОБА_2 належним їй майном, а саме: легковим автомобілем марки «ВАЗ 21099, 2002 року випуску, тип легковий седан В, зеленого кольору, кузов № ХТА 21099023318102, р.н. НОМЕР_1.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобовязання по погашенню кредиту та щомісячній сплаті відсотків за фактичне використання кредитних коштів, у звязку з чим станом на 09 липня 2015 року його заборгованість перед банком становить 205173,73 гривень, з яких: 16254,95 гривень сума заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена, 24036,14 гривень сума заборгованості по сплаті відсотків, у тому числі прострочена, 5582,27 гривень сума заборгованості по сплаті комісії, у тому числі прострочена, 159300,37 гривень пеня за прострочення сплати кредиту.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У відповідності ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому виконання зобов'язань вимагається від обох сторін по договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, вірно виходив з того, що в задоволенні позову слід відмовити в звязку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем по справі, а позивачем не надано жодного належного доказу переривання зазначеного строку.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. ч. 3,4 ст. 267 цього ж Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-116цс13 від 06 листопада 2013 року зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному платежу.

Згідно з п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк позовної давності якого минув.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, договором кредиту № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року визначено кінцевий строк повернення кредиту 24 липня 2009 року (а.с. 9), а п. 6.3. договору застави (а.с. 10) передбачено, що такий діє до повного розрахунку ОСОБА_2 за кредитним договором.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.7-8) вбачається, що після закінчення строку повернення кредиту, позичальник ОСОБА_2 жодних платежів не вносив, тобто строк виконання зобовязань закінчився 24 липня 2009 року, і з 25 липня 2009 року у Банку виникло право на захист порушених інтересів в судовому порядку та почався перебіг строку позовної давності.

Із даним позовом Банк звернувся в суд 03 вересня 2015 року після закінчення трирічного строку позовної давності, перебіг не переривався.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції до винесення рішення судом першої інстанції відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності (а.с. 35-36), сплив якої є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо).

Оскільки строк дії договору застави обмежується строком виконання зобов'язань за договором кредиту, а основний боржник заявив про застосування строку позовної давності до відносин за договором кредиту, то необхідність окремо заявляти про застосовування строку позовної давності до відносин за договором застави в розумінні ст. 266 ЦК України необхідності немає, отже судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та зверненні стягнення на предмет застави за договором застави у звязку зі спливом строку позовної давності, хоча ОСОБА_3, власник заставного майна, про застосування такого окремо не заявляла.

Крім того, відповідно до абзацу 2 договору застави від 26 липня 2006 року відповідачка ОСОБА_3 виступає в якості майнового поручителя, а тому згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України до неї, як до майнового поручителя, застосовується 6-ти місячний строк предявлення вимоги з моменту настання строку виконання зобовязання і в даному випадку це з 24 липня 2009 року, після спливу якого порука припиняється.

Твердження Банку про те, що строк позовної давності було перервано поданням до суду аналогічного позову 25 липня 2011 року, судом першої інстанції вірно не взято до уваги як таке, що не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами, а відтак не може слугувати поважною причиною для поновлення строку для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачем на підтвердження зазначеної обставини надано копію позовної заяви вих. № 2151 від 25.07.2011 року та копію повідомлення про вручення рекомендованого листа № 8801801595679 (а.с. 13-14), що не є належним доказом направлення до суду саме позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2. Доказом цього може бути опис вкладення поштового відправлення, вхідний штамп суду, ухвала про відкриття провадження у справі, тощо. Таких документів позивачем не надано, разом з тим у матеріалах справи наявний лист Хустського районного суду за № 8355 від 27.11.2013 року, згідно якого у 2011 році позовна заява ПАТ КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 1201/07-2006 від 24 липня 2006 року до суду не надходила.

Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, з яким погоджується і судова колегія, що посилання позивача на ч. 2 ст. 264 ЦК України, яка передбачає переривання позовної давності у разі предявлення особою позову до боржника, є безпідставним та таким, що не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав й не надано належних та допустимих доказів переривання перебігу строку позовної давності, що є підставою для відмови в поновленні строку звернення до суду і відмови в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладених висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу Банку слід відхилити як необгрунтовану та безпідставну й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Хустського районного суду від 16 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: