Ухвала суду № 56617388, 16.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2016 рокусправа № 804/5524/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

секретарі судового засідання: Федосєєвої Ю.В.,

за участі представника відповідача Путрі А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №804/5524/14 за позовом Дочірнього підприємства «Мега Пак» Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайм» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 17.04.2014 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив скасувати податкові-повідомлення рішення від 19.12.2013 року №0008542201 та №0008532201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові-повідомлення рішення від 19.12.13 року №0008542201 та №0008532201, що видані Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Дочірне підприємство «Мега Пак» Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайм» зареєстровано 16.07.1999 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особа (код ЄДРПОУ 30532250) (а.с.7).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у період з 08.11.2013 року по 05.12.2013 року проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Мега Пак» Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайм» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, іншого та валютного законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої 12.12.2013 року складено акт №2566/22-01/30532250 (а.с. 19- 35 т.1).

Згідно висновків вказаного акту перевіркою встановлено порушення:

- п. 138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, Порядку складання Декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 року №1213, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1196657 грн. (за 1 квартал 2012 року на 37485,00 грн.; за 2 квартал 2012 року на 64598,00 грн.; за 3 квартал 2012 року на 84571,00 грн.; за 4 квартал 2012 року на 1010003,00 грн.);

- п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3 розд.V ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 35700 грн. за березень 2012 року;

- п.п.168.1.1, п.168.1 ст.168 ПК України, що призвело до заниження податку з доходу фізичних осіб в сумі 15626,86 грн.;

- підпункту «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України та Порядку №1020;

- абз. 23 п. 1.2, ч. 2 п. 2.2, п. 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (із змінами та доповненнями).

На підставі акту перевірки податковим органом 19.12.2013 року винесено податкові-повідомлення рішення:

- №0008542201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 35700,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 17850,00 грн.;

- №0008532201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 1196657,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 598328,50 грн. (а.с.17).

Не погодившись з такими рішеннями контролюючого органу, позивач оскаржив їх до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

У перевіряємому періоді позивач - ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» мав взаємовідносини з ТОВ «Базасофт» (37172580).

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Базасофт» (ппродавець) 01.03.2012 року було укладено договір купівлі-продажу №01/03-1, згідно якого ТОВ «Базасофт» продав ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» товар, перелік якого зазначається в накладних, що супроводжують кожну окрему партію. (а.с.53-54 т.1).

Взаємовідносини відбувались у березні 2012 року, загальна сума взаємовідносин 214200,00 грн., що відображено по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 311 «Поточні рахунки в національній валюті».

На підтвердження здійснення господарських правовідносин позивач до перевірки та до матеріалів справи надав:

- видаткові накладні №РН-0306/06 від 06.03.2012 року, на загальна суму 52500,00 грн., в т.ч. ПДВ 8750,00 грн.; № РН-0313/02 від 13.03.2012 року на загальну суму 53100,00 грн., в т.ч. ПДВ 8850,00 грн.; №РН-0320/04 від 20.03.2012 року, загальна сума 54300,00 грн., в т.ч. ПДВ 9050,00 грн.; № РН -0326/04 від 26.03.2012, загальна сума 54300,00 грн., в т.ч. ПДВ 9050,00 грн.;

- податкові накладні № 36 від 06.03.2012 року на загальну суму 52500 грн., № 37 від 13.03.2012 року на загальну суму 53100 грн., № 39 від 20.032012 року на загальну суму 54300 грн.; №42 від 26.03.2012 року на загальну суму 54300 грн.;

- ТТН від 06.03.2012 року; ТТН від 13.03.2012 року; ТТН від 20.03.2012 року; ТТН від 26.03.2012 року

- раєстри виданих та отриманих податкових накладних ( а.с. 41-52, 136-148 т.1).

Відповідно до зазначених вище накладних у березні 2012 року ТОВ «Базасофт» відвантажено ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» поліпропілен А-4 у кількості 12000 кг на загальну суму 214200,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до картки рахунку 201 позивачем оприбутковано поліпропелен А-4 в березні 2012 року у кількості 12000 кг на загальну суму 178500,00 грн. (без ПДВ) (а.с.126 т.1).

Згідно картки рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за квітень-грудень 2012 року, в якій відображено розрахунки проведені ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» з постачальником ТОВ «Базасофт» за поліпропілен А-4 на загальну суму 214200,00 грн., у т.ч.:

- на суму 12853,00 грн. проведенням Дт 631 Кт 311 відображено оплату за товарно-матеріальні цінності з розрахункового рахунку;

- на суму 201347,00 грн. проведенням Дт 631 Кт 511 відображено видачу векселя в забезпечення за одержані товарно-матеріальні цінності (а.с.127-128 т.1).

Порядок формування платником податків витрат та податкового кредиту за господарськими взаємовідносинами визначений приписами розділу III і V Податкового кодексу України.

Згідно з п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. За змістом п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Витрати платника податку, що включаються до витрат операційної діяльності, визначені положеннями пп.138.1.1. п.138.1 ст.138 ПКУ. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме, по зазначених операціях придбання товарів повинні бути в наявності первинні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат на такі товари, отримання позивачем таких товарів, використання їх у господарській діяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є виробництво тари з пластмас, що відповідає господарській діяльності позивача (а.с. 16 т.1).

Наявність у позивача нежитлових приміщень для здійснення своєї господарської діяльності підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору оренди частини приміщення комплекса цеху по виробництву виробів з полімерних матеріалів загальною площею 27110,50 кв.м ( а.с. 55-56 т.1).

Апелянтом не спростовано того факту, що всі податкові накладні зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний вище контрагент позивача як на час здійснення господарських операцій, так і на теперішній час, є платником податку на додану вартість та сплачує його.

Згідно акту перевірки позивачем до перевірки надавались банківські документи (виписки) на підтвердження оплати контрагенту за товар та надходження коштів на рахунки позивача за реалізовану продукцію.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі по тексту - Закон України № 996) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі ст.3 Закону України № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Приписами ст.9 Закону України№ 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що події отримання позивачем від від ТОВ «Базасофт» товару у перевірямий період, оплата та його використання у власній господарській діяльності оформлені первинними документами, наведеними вище, що містять усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України № 996, а відтак є належними доказами реальності спірних господарських операцій.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що в перевіряємому періоді ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» здійснювало продаж готової продукції за ціною нижче собівартості її виготовлення, що призвело до завищення показника на загальну суму 710327,00 грн. у т.ч. за 1 кв. 2012 року на суму 307610,00 грн. та за 3 кв. 2012 року на суму 402717,00 грн.. Дохід від продажу готової продукції (бух. рахунок 70) у період 2 кв. 2012 року склав 8148563,08 грн. у 3 кв. 2012 року 12588956,60 грн., тоді як собівартість вказаної продукції (бух.рахунок 90) дорівнює за 2 кв. 2012року 8456173,57 грн., за 3 кв. 2012 року 12991674,09 грн..

Тобто, на думку податкового органу, підприємством не включено до ціни продажу, і, відповідно, до складу доходу суму собівартості у періоді 2 кв. 2012 року 307610,00 грн. та у періоді 3 кв. 2012 року 402717,00 грн..

Проте, зазначене в акті перевірки не відповідає дійсності.

Згідно оборотно-сальдових відомостей ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» за 2, 3 квартал 2012 року по рахунках 70, 90 відповідно:

- дохід від продажу готової продукції та товарів (бух. рахунки 701, 702) склав за 2 квартал 2012 року склав 9649188,60 грн. (у т.ч. ПДВ), за 3 кварталі 2012 року 15106747,96 грн. (у т.ч. ПДВ);

- собівартість вказаної продукції (бух.рахунок 901, 902) дорівнює за 2 квартал 2012 року 8456173,57 грн. (без ПДВ), за 3 квартал 2012 року 12991674,09 грн.(без ПДВ) (а.с.152, 162-164 т.1).

Відповідно до вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, інформація про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг відображається на балансовому рахунку 90 «Собівартість реалізації». За дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».

Рахунок 70 «Доходи від реалізації» призначено для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт і послуг. За кредитом субрахунків 701-703 відображається збільшення (одержання) доходу, за дебетом - належна сума непрямих податків, списання у порядку закриття на рах. 79 «Фінансові результати».

Відповідно до п.11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 року встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 року, у звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності (алгебраїчна сума прибутку/збитку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів/прибутків, фінансових та інших витрат/збитків) та надзвичайного прибутку.

Відповідно до вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291: фінансові результати господарської діяльності відображаються на балансовому рахунку 79 «Фінансові результати», який призначено для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій. За кредитом рахунку 79 «Фінансові результати» відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, за дебетом - суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, також належна сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунку при його закритті списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». На субрахунку 441 «Прибуток нерозподілений» відображаються наявність та рух нерозподіленого прибутку. На субрахунку 442 «Непокриті збитки» відображаються непокриті збитки. Їх списання здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.

Згідно з п. 138.1 ст.138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4. 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.1 1, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст.138 ПКУ).

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно з п. 138.1 ст.138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4. 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.1 1, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст.138 ПКУ).

Отже, вимогами Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - це діяльність направлена на отримання доходу, при цьому під доходом розуміється загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (товарів, послуг) у податковому обліку формується згідно з вимогами п. 138.8, п.138.6 ст.138 ПКУ, якими не встановлено обмежень, щодо віднесення сум до складу витрат, залежно від розміру отриманого доходу. Обчислення прибутку (збитку) по окремій операції та виключення зі складу собівартості витрат залежно від розміру доходу, вимогами ІІКУ не передбачено.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що з наявних в матеріалах справи декларацій з податку на прибуток ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» за період 2012 року встановлено, що на протязі року діяльність підприємства задекларована як прибуткова, а саме розмір податку па прибуток становив: за 1 квартал 2012 року - 17192 грн., півріччя 2012 року - 42000 грн., 3 квартали 2012 року - 103671 грн., за рік 2012- 162533 грн. (а.с.154 -161 т.1)

Порядком ведення бухгалтерського обліку доходів та витрат передбачено визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (квартал, рік), при цьому фінансовим результатом є прибуток (збиток) від усієї господарської діяльності підприємства, а не окремої операції.

Згідно акту перевірки, в ході відпрацювання задекларованих ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» показників по податку па додану вартість (Додаток № 5 до податкових декларацій з ПДВ), відповідно до журналу звірки податкового кредиту у розрізі контрагентів у АРМ «Контрагент» встановлені розбіжності по податковому кредиту по постачальнику ТОВ «Базасофт» на загальну суму ПДВ 55700 грн. у березні 2012 року згідно податкових накладних: № 36 від 6.03.2012 року, ПДВ 8750,00 грн.; №37 від 13.03.2012 року, ПДВ 8850,00 грн.; №39 від 20.03.2012 року, ПДВ 9050,00 грн.; № 42 від 26.03.2012 року, ПДВ 9050,00 грн.. Як зазначено в акты перевірки, дане відхилення виникло внаслідок того, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту вищезазначені суми ПДВ, які згідно акту перевірки ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя № 115/2000 від 07.06.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки», не підтверджені податковими зобов'язаннями контрагента.

Тобто, на думку податкового органу, визначені суми податку на додану вартість не були нараховані (сплачені) контрагентом позивача.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як вище зазначалось, позивачем до перевірки було надано податкові накладні по взаємовідносинах з постачальником ТОВ «Базасофт», а саме:

податкова накладна № 36 від 06.03.2012 року на загальну суму 52500,00 грн., ПДВ 8750,00 грн., сума без ПДВ - 43750,00 грн.;

податкова накладна №37 від 13.03.2012 року на загальну суму 53100,00 грн., ПДВ 8850,00 грн., сума без ПДВ - 44250,00 грн.;

податкова накладна №39 від 20.03.2012 року на загальну суму 54300,00 грн., ПДВ 9050,00 грн., сума без ПДВ - 45250,00 грн.;

податкова накладна №42 від 26.03.2012 року на загальну суму 54300,00 грн., ПДВ 9050,00 грн., сума без ПДВ - 45250,00 грн.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, в постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок Верховного суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини в рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Крім того, з вищевказаних питань в висновку експерта зазначено, що з урахуванням дослідження,документально та нормативно не підтверджуються нарахування Дочірньому підприємству «Мета Пак» ТОВ «Клайм» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, що вказані в податкових повідомленнях-рішеннях № 0008532201, №0008542201 від 19.12.2013 року, згідно яких позивачу нараховане:

податкове зобов'язання із податку на додану вартість у загальній сумі 53550,00 грн., з них за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 35700,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17850,50 грн.;

податкове зобов'язання із податку на прибуток у загальній сумі 186654,00 грн. за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) та застосовано штрафні (фінансові) санкції в частині такого збільшення податкового зобов'язання.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо, з чим погоджується колегія суддів.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Крім того, згідно акту перевірки, проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року в сумі 6450809,00 грн., встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.5 (06.4) Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» у 4 кварталі 2012 року на 4809538,00 грн.. В порушення стандартів (положень) бухгалтерського обліку, Порядку складання Декларацій з податку на прибуток підприємств, затвердженої Наказом Міністерства Фінансів України від 28.09.2011 року № 1213 позивачем в бухгалтерському та податковому обліку у 4 квартал 2012 року відображено витрати на оперативну оренду приміщень, в яких розташовані виробничі потужності на бухгалтерському рахунку 93 «витрати на збут», у складі декларації з податку на прибуток підприємств у рядку 06.4 «Інші витрати», в результаті чого підприємством невірно визначено собівартість виготовленої продукції, і, як наслідок, здійснено продаж готової продукції нижче собівартості її виготовлення.

Тобто, на думку податкового органу, підприємством не включено до ціни продажу готової продукції вартість оперативної оренди загальновиробничого призначення в сумі 4809 538,00 гри. за період 4 квартал 2012 року, і, як слідство, за 2012 рік.

В порушення п. 138.4 cт. 138 ПК України, Порядку складання Декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 року № 1213, позивачем у 4 кварталі 2012 року завищено показник декларації «Інші витрати» на суму 4809538,00 грн..

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось вище, згідно договору оренди № 14 від 01.10.2012 року, укладеного ТОВ «Торгово-виробнича компанія «Мега Пак» (Орендодавець) з ДП «Мега Пак» ТОВ «Клайм» (Орендар) відповідно до якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове тимчасове платне користування частину п'ятого пускового комплексу цеху по виготовленню виробів з полімерних матеріалів. Ціль оренди - виробничі потреби. Строк дії договору до 30.09.2013 року.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку, розрахунки з операційної оренди позивачемза 4 квартал 2012 року по вказаному об'єкту оренди відображені у картці рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на загальну суму 4809538,00 грн. (без ПДВ) проведенням Дт 84 «Інші витрати операційної діяльності» Кт 631.

Відповідно до п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 року№ 318, витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), у т.ч.: витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Згідно п.15.4 вказаного Положення до загальновиробничих витрат включаються зокрема витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Відповідно п.16 Положення загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Тому, порядок розподілу та база розподілу загальновиробничих витрат встановлюється підприємством в наказі про облікову політику.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, на рахунку 93 «Витрати на збут» ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг.

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом - списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» - витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. За дебетом рахунку 91 відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 та 90.

Також, відповідно до п.138.1 ст 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

-крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 Кодексу.

Так п.138.6. ст.138 ПКУ визначено, що до складу витрат операційної діяльності включається собівартість придбаних та реалізованих товарів, яка формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов''язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно п. 138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.5 ст.138 інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.12.2013 року №0008542201 та №0008532201.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у зазначеній справі та відкрито апеляційне провадження.

Відповідно до норм статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» із змінами, внесенеми Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року №484-VIII.

Підпунктом 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні адміністративного позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду було сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн. (а.с.2).

Таким чином, апелянту при поданні до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду необхідно було сплатити 535,92 грн. (487,20 х 110% = 535,92).

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки сплату судового збору було відстрочено до прийняття рішення по справі, суд вважає за необхідне стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 535,92 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №804/5524/14 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №804/5524/14 залишити без змін.

Стягнути до спеціального фонду Державного Бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 92 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 18 березня 2016 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак