Постанова № 56617383, 21.03.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/10/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стеценко О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - Позивач, або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Відповідач, або ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 224733 від 15.12.2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки Росії, Приморського краю, м. Находка та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте за відсутності законодавче визначених підстав для його винесення, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні 09.03.2016 року Позивач заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві (а.с. 4-5) та додаткових письмових поясненнях (а.с. 108-109).

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно, жодних клопотань про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, у зв'язку з чим, суд дійшов до висновку, що причина неявки Відповідача в судове засідання є не поважною та на підставі ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив про розгляд справи у його відсутність.

Відповідачем надано до канцелярії суду письмові заперечення до адміністративного позову (а.с.46-47), в яких останнім зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну Позивач отримала як особа, як перебувала у шлюбі з громадянином України на підставі приписів п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію». Так, відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області виявлено, що шлюб між Позивачем, ОСОБА_1, та громадянином України ОСОБА_3 зареєстрований 11.04.2001 року, а посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 була документована 19.02.2002 року (на протязі 10 місяців перебування у законному шлюбі з громадянином України), тобто без дотримання умов, встановлених Законом України «Про імміграцію». Зазначені обставини слугували підставою для прийняття Відповідачем рішення № 224733 від 15.12.2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1

Частиною 6 ст.128 КАС України передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладені обставини, а також відсутність, як у суду, так і у Позивача, потреби витребування додаткових письмових доказів, заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, заперечення проти нього, судом встановлено наступне.

11.04.2001 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Находка, Приморського краю, Російської Федерації, уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9, 10).

19.02.2002 року Позивач отримала дозвіл на проживання на території України та була документована посвідкою на постійне проживання на території України серії ОД № 233/2002 строком до 19.02.2004 року (а.с.8, 73).

04.03.2004 року Позивач отримала безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД № 407/04 в ВПР та МР ОМУ УМВС України в Одеській області (а.с.7).

У зв'язку із зверненням Позивача до Приморського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з метою подати заяву про прийняття до громадянства України, посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області проведено додаткову перевірку на предмет законності документування Позивача 04.03.2004 року посвідкою на постійне проживання серії ОД № 407/04.

За результатом проведення перевірки, 15.12.2015 року посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 (а.с.90), в якому зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну Позивач отримав на підставі приписів п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» без наявних на те підстав. Так, відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області виявлено, що шлюб між ОСОБА_1, та громадянином України ОСОБА_3 зареєстрований 11.04.2001 року, а посвідкою на постійне проживання Позивач був документований 19.02.2002 року (на протязі 10 місяців перебування у законному шлюбі з громадянином України), тобто без дотримання умов, встановлених Законом України «Про імміграцію» (а.с.90-91).

На підставі даного висновку, керуючись п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення № 224733 від 15.12.2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну (а.с.95).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Позивач звернулась з позовом до суду.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року.

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно зі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 9 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) визначено порядок подання заяви про надання дозволу на імміграцію та перелік документів, які долучаються до заяви: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Пунктом 4 ч.6 ст.9 вказаного Закону передбачено, що до заяви також додаються, для осіб, зазначених у п.4 ч.2 та у п.1 ч.3 ст.4 цього Закону, копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.

Судом встановлено, що Позивачем, крім документів, визначених ст.9 Закону України «Про імміграцію», до заяви про надання дозволу на імміграцію, було долучено копію свідоцтва про шлюб з громадянином України ОСОБА_3 від 11.04.2001 року (а.с.62), копію паспорту чоловіка серії НОМЕР_1, виданого 22.08.1995 року Суворовським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області (а.с. 61).

За результатом поданих документів, 19.02.2002 року старшим інспектором ВПР та МР ОМУ УМВС України в Одеській області прийнято рішення про надання Позивачу дозволу на імміграцію на територію України та видачу посвідки на постійне проживання на території України (а.с.73).

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги твердження Відповідача щодо відсутності у Позивача підстав для надання їй дозволу на імміграцію, оскільки, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, прийнявши і провівши перевірку відповідних документів, які були надані ОСОБА_1, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», не виявив та надав Позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Також, суд зазначає, що виявлені порушення в особовій справі ОСОБА_1, допущені посадовими особами органу реєстрації, не можуть слугувати підставою для прийняття спірного рішення, і відповідно, порушення прав та законних інтересів Позивача.

Щодо визначення Відповідачем підстави для скасування дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені ст.12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених п.п. 1-5 ст.12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених законами України. Тобто такі «інші випадки», відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно законами України.

Відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не наведено жодної норми будь-якого закону, якими би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у цьому випадку.

За таких обставин суд вважає посилання Відповідача на п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», як на підставу скасування Позивачу дозволу на імміграцію, безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію» орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію».

Доказів належного виконання вище наведених положень законодавства Відповідачем до суду також не надано.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у Позивача була самостійна законна підстава для імміграції в Україну; Позивач проживає на території України з 2001 року і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням двох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами Позивача, адже при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання Позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання Позивачу дозволу на імміграцію в Україну; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання серії вперше оформлена у 2002 році, надалі видана уповноваженим органом безстроково в 2004 році, тоді, як рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну прийнято 15.12.2015 року.

При прийнятті рішення, суд також враховує, що відповідно до ст.ст. 9, 29 «Загальної декларації прав людини» ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. В той же час Позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.6 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУДМС України в Одеській області № 224733 від 15.12.2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці Росії, Приморський край, м. Находка та зобов'язання ГУДМС України в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 224733 від 15.12.2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці Росії, Приморський край, м. Находка.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці Росії, Приморський край, м. Находка.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.